Капіталізм

Капіталізм (франц. capitalisme, від лат. capitalis - головний) - суспільно-економічна формація, що базується на соціально-економічній відчуженості основної маси працівників від засобів виробництва як об'єктів власності, від економічної влади, самого процесу праці й підпорядковує собі інші форми некапіталістичної власності, формуючи процес капіталістичного відтворення. Капіталізм, окремі елементи якого існували в деяких містах Італії й Голландії у XIV-XV ст., виник в епоху розкладу економічних засад феодалізму (поч. XVI ст.). У період т. зв. первісного накопичення капіталу розпочинається відокремлення безпосередніх виробників від засобів і результатів виробництва, як сталося в Англії під час захоплення феодалами общинних земель для розведення овець. Робоча сила селян ставала товаром, що спричинило трансформацію засобів виробництва в капітал і перехід від простого товарного виробництва до капіталістичного, до утвердження товарно-грошових відносин. Таким змінам сприяли великі географічні відкриття, внаслідок чого формувався світовий ринок, розширювався внутрішній, зростав попит на сировину, промислові вироби тощо.

Першою найпростішою формою капіталістичного підприємства була проста кооперація, з часом вона поступилася місцем мануфактурі, на якій можна було досягти вищої продуктивності праці, більшої спеціалізації знарядь праці, що закладало підвалини для формування машинної індустрії на нижчій стадії розвитку капіталізму. Перехід до машинної праці у більшості країн Західної Європи відбувся наприк. XVIII - на поч. XIX ст. Панівною формою підприємства стає фабрика, відбувається підпорядкування праці капіталом. Поступовий перехід економічної влади до капіталістів зміцнював їхні позиції в боротьбі за політичне верховенство, остаточне встановлення якого відбулося під час буржуазних революцій у Нідерландах (кінець XVI ст.), в Англії (XVII ст.), Північній Америці (кінець XVIII ст.), Німеччині (серед. XIX ст.), Росії (поч. XX ст.).

У межах капіталізму діють три типи економічних законів: всезагальні, головним серед яких є закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил; загальні, як напр., закон вартості у формі коливання цін навколо ціни виробництва; специфічні - закон виробництва і привласнення додаткової вартості, закони концентрації капіталу, централізації капіталу, капіталістичного нагромадження та ін.; стадійні та ступеневі.

Капіталізм як економічна система має дві стадії розвитку - нижчу (поч. XVI - кінець XIX ст.) з переважною індивідуальною капіталістичною власністю і вищу (межа XIX-XX ст., триває й нині) з домінуванням колективних форм власності. На вищій стадії діють якісно нові економічні закони, розвиваються нові суперечності, з'являються елементи нової економічної системи та перехідні форми між ними, держава перетворюється на елемент базису, матеріальною базою є автоматизована праця, ядром господарського механізму стає державне, а не стихійне ринкове регулювання, планомірність. На вищій стадії капіталізму три типи економічних законів набувають специфічного розвитку, внаслідок чого виникає державно-корпоративна власність, монопольна ціна виробництва, відбувається концентрація монополістичного і фінансового капіталу, перетворення банків з посередників на монополістів, зрощування їх капіталу з промисловим монополістичним і утворення фінансового капіталу, одержавлення капіталістичної економіки. Дія цих законів супроводжується розвитком якісно нових економічних суперечностей.

За майже п'ять століть своєї еволюції найважливіші складові капіталізму, зокрема продуктивні сили, виробничі відносини, господарський механізм, зазнали важливих кількісних і якісних перетворень і зумовили виникнення суспільної форми капіталістичного способу виробництва, її головними рисами є: монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва і використання їх як знарядь експлуатації; брак засобів виробництва у переважної частини працівників: у сфері виробництва праця робітника під контролем капіталіста і власність капіталіста на вироблений продукт; відчуженість найманих робітників від управління виробництвом; привласнення капіталістами більшої частини створюваного найманими робітниками продукту; мета осіб найманої праці - елементарне підтримання життя, мета капіталістів - збільшення багатства; товарне виробництво стає загальним, все купується і продається; конкуренція між окремими групами капіталістів у всіх сферах суспільного відтворення і у відносинах між найманими робітниками; опосередковане втручання держави в регулювання окремих сторін виробничих відносин. Зазначені риси мають соціальні, юридичні, політичні, культурні, ідеологічні та інші прояви. Зокрема, у сфері політичних відносин капіталізму властива відчуженість переважної більшості населення від участі в управлінні державою, тобто від політичної влади.

У процесі еволюції капіталістичного способу виробництва його сутнісні риси наповнилися новим змістом, набули нових ознак. Якщо на нижчій стадії капіталізму, домінувала індивідуальна власність, то на вищій переважають колективні форми капіталістичної власності - акціонерна, монополістична, кооперативна, державна, змішана тощо. У другій пол. XX ст. в розвинених країнах світу набуває поширення трудова колективна власність, формується інтегрована капіталістична, в тому числі на інтернаціональній основі. Поступово долається техніко-економічна відокремленість працівників від засобів виробництва. Частина найманих працівників, маючи можливість придбати певну кількість акцій капіталістичних підприємств, перетворюється на їх співвласників, якоюсь мірою залучається до управління власністю, економічної влади на підприємстві. Внаслідок цього втрачають свою значущість такі риси капіталізму, як праця під контролем капіталіста, а також його власність на виготовлений продукт.

Водночас видозмінюється і втрачає значення така риса суспільної форми капіталізму, як обмеженість споживання у частини найманих робітників і службовців. Зростають соціальні витрати держави на розвиток освіти, охорони здоров'я, професійну підготовку та перекваліфікацію, виплату пенсій, допомогу безробітним і т. ін., джерелом яких є переважно сплачені працівниками податки. Жорстка податкова політика дає змогу встановлювати загальнонаціональну заробітну плату, що свідчить про зростання колективного й суспільного характеру капіталізму, відтворення робочої сили та піднесення ролі буржуазної держави і всього суспільства.

На вищій стадії капіталізму якісних змін зазнає вільна конкуренція. Гігантські корпорації підпорядковують собі дрібні й середні капіталістичні підприємства, конкуренція стає монополістичною, набуваючи різних форм вияву як на внутрішньому, так і на світовому ринку. Зазнає істотних змін і держава. Залишаючись елементом надбудови, вона стає також елементом базису, потужною економічною, юридичною, ідеологічною й політичною силою, захищаючи передусім інтереси класу капіталістів. Водночас на її дії впливають виступи найманих працівників як більшої частини населення, потреби та запити яких їй доводиться враховувати у своїй діяльності. Еволюція основних рис технологічного способу виробництва, використання досягнень науковотехнічного прогресу, його суспільної форми дає підстави для висновку, що сучасний капіталізм, поряд із звичними для нього рисами, має низку перехідних ланок до соціалістичних форм, окремих елементів соціалістичного способу виробництва, які дістали назви «капіталізм із людським обличчям», «капіталізований соціалізм» або «соціалізований капіталізм» тощо. Характерним виявом поєднання таких особливостей є шведська модель соціалізму, в якій витрати держави на соціальні потреби становлять третину валового національного прибутку, що є найвищим показником серед розвинених капіталістичних країн.