Історизм в архітектурі

Історизм в архітектурі - напрям у світовій архітектурі, що виник наприк. XVIII - на поч. XIX ст. і характерною рисою якого було звернення архітекторів до різноманітних стилів минулого (готики, Ренесансу, бароко), імітація та копіювання відомих шедеврів архітектури попередніх століть. Виник як протиставлення догмам і правилам класицизму, одноманітності в мистецтві й передбачав свободу вибору митця залежно від його естетичних переконань. Відчутний вплив на зародження й розвиток історизму в архітектурі справили ідеї романтизму в мистецтві та літературі. Для визначення різних напрямів

В історизмі в архітектурі використовується префікс нео: неоготика, необароко, неоренесанс тощо. Кожній країні чи окремому регіонові був притаманний певний історичний стиль в архітектурі XIX - поч. XX ст. Так, у країнах Західної Європи найпопулярнішою виявилася неоготика, в манері якої споруджувалися важливі державні установи (ратуші, парламенти, храми) та приватні будинки.

У Російській імперії історизм в архітектурі найяскравіше виразився у створенні т. зв. російського або псевдоросійського стилю. Майже всі культові споруди, деякі житлові будинки, музеї та інші будівлі зводилися у формах архітектури Москви та Суздаля XVI-XVII ст., для яких були характерні дрібні декоративні прикраси, цибулино-подібні куполи тощо. Наслідування традицій у зодчестві тих часів, особливо під час спорудження церков, стало обов'язковим у другій пол. XIX - на поч. XX ст. Одночасно існував т. зв. візантійський церковний стиль (Володимирський собор у Києві 1862-1882 pp., арх. П. Спарро, І. Штром, В. Ніколаєв). Практикувалося звернення до традицій новгородської середньовічної архітектури (Покровська церква у с. Пархомівка на Київщині, 1903-1907 pp., арх. В. Покровський та М. Реріх), для якої характерними були скромне ліпне оздоблення і більша монументальність.

На поч. XX ст. українські архітектори звертаються до традицій нашого краю минулих часів, головним чином українського бароко XVII-XVIII ст. (прибутковий будинок у Києві, 1915 р., арх. П. Альошин; Георгіївська церква під Берестечком, 1910-1914 pp., арх. В. Максимов та ін.).