Історична свідомість

Історична свідомість - одна з категорій історичної науки, дослідження якої розпочалося за радянських часів у 60х pp. і яка характеризує процес визрівання та самоусвідомлення суспільством своєї суті, свого «Я»; одна з форм суспільної свідомості, що дає змогу людству осмислено відтворювати, реконструювати свій поступальний рух у часі; раціональний досвід, накопичений людством у процесі його соціально свідомої природо-перетворювальної діяльності, найвища духовна й етична цінність людини. Історична свідомість людства формувалася одночасно з його розвитком. Пізнання людиною світу, що її оточує, як уже доведено наукою, розпочалося з розгадки його генезису. Звідси - створення універсального міфу про походження буття, покликаного орієнтувати первісну людину в коловороті природи, включеною в який вона дедалі очевидніше себе відчувала і усвідомлювала.

Фантастичні образи богів і напівбогів, на які натрапляємо в міфах і народних легендах, наскельних написах, в історичному епосі, свідчать радше про інстинктивний, ніж усвідомлений страх людини перед плином часу, а отже, й історії. Це був стихійний, міфологічний рівень розвитку історичної свідомості. Ця стихійність характеризується браком чітко сформульованих правил опису подій, критеріїв розрізнення дійсного й вигаданого (міфологічного), установок на фіксацію послідовності, зв'язку й детермінованості подій і ситуацій, що мали місце в минулому, чіткої хронології, розуміння причинної залежності подій тощо. Такий рівень сприйняття й розуміння навколишньої реальності був притаманний міфологічній свідомості.

На пізнішому етапі розвитку людства, коли було накопичено достатньо духовних цінностей, постає необхідність осмислення не лише самої об'єктивної реальності, а й знання про неї, тобто усвідомленої свідомості. Настає «свідомий» етап у розвитку історичної свідомісті. У європейській традиції таке розуміння з'являється в Давній Греції, де було поставлено питання: що таке історія? для чого потрібно її знати? як її писати? Давні греки дали свої відповіді на ці питання й констатували, що розуміння минулого дає змогу передбачити майбутнє. Істориків класичної доби цікавили питання причинності та спрямованості історії, сукупні ефекти розвитку цивілізацій, мета й сенс цього зростання, а також невідворотність аспектів історії. Поява розвиненої, чи «свідомої», Історична свідомість - надзвичайна подія в історії світової культури. У ній зафіксовано усвідомлення суспільним індивідом того факту, що його існування можливе лише в спадкоємній пам'яті історії, за допомогою якої він отримує зміст і засіб жити і мислити. Як категорія історична свідомість набуває тепер вужчого, спеціального змісту. Від моменту виникнення «мистецтва історіописання» і дотепер ця форма свідомості набула значення наявності в історика гносеологічної установки з вихідного для нього питання: про важливе й другорядне у предметі вивчення; про відношення історичної пам'яті до дійсності, яка в ній відображена, тобто зрештою йдеться про концепцію істини в історичних працях.

Ця концепція пройшла у своєму розвитку низку послідовних ступенів - міфологічний, класичний, християнський, або біблійний, нового часу, позитивістський і цивілізаційний. На кожному із них історична свідомість опосередковувала зв'язок між теоретичним мисленням певної епохи і панівним типом історіографії. Внаслідок цього історична свідомість є водночас і виміром типу культури і фактом історіографії, і, що найголовніше, - фактом самої історії. Образно кажучи, історична свідомість - це духовний місток, перекинутий через прірву віків, який веде людину з минулого в майбутнє.