Гуни

Гуни - давній кочовий народ, що склався в І-IV ст. у Центральній Азії з тюркомовних хуну та місцевих угрів і сарматів. Масове переселення найвідоміших т. зв. Західних гун до Європи (з 70х pp. IV ст.) дало поштовх великому переселенню народів. У 375 р. гуни розгромили германські племена остготів, які заселяли пониззя Дніпра, Південного Бугу та Дністра, і почали витісняти вестготів, які проживали на півночі нижньої течії Дунаю. Підкоривши інші народи, гуни очолили могутній союз племен, який здійснював спустошливі походи до інших країн. Гуни підкорили готів, брали данину з Римської імперії, Візантії.

Найбільшої могутності гунський союз племен досяг за часів вождя Аттіли (серед. V ст.). Очолені ним племена спочатку перекочували з Чорноморських степів на Дунайську рівнину, потім, об'єднавшись із остготами, пройшли по Дунаю і, переправившись через Рейн, вторглися до Галлії, яку контролювали римляни. Однак подальше просування гун на Захід було зупинено римськими військами, яким допомагали вестготи, бургунди і франки, що завдали їм нищівної поразки в Каталаунській битві (451 p.). Після смерті Аттіли (453 р.) гунський союз племен розпався. Від західних гун під час їх руху до Європи відокремилася група так званих. білих гун, або ефталітів, які зайняли Трансоксанію (область між Амудар'єю і Сирдар'єю). У 427 р. вони напали на Індію, а згодом створили державу, до якої увійшли ПівнічноЗахідна Індія, частина Середньої Азії, Східного Ірану і Афганістану.