Гандизм

Гандизм - соціально-політична та релігійно-філософська доктрина, що стала ідеологією національно-визвольного руху Індії в період її боротьби за незалежність у 20-40х pp. XX ст. Дістала назву за іменем засновника вчення, ідеолога та лідера індійського національно-визвольного руху М. К. Ганді (1869-1948 pp.). Найважливішими ознаками гандизму, які випливають з його тісного зв'язку з традиціями індійського суспільства (головним чином селянства), є його соціальний ідеал - сарводайя, тобто суспільство загального добробуту, та метод його досягнення - сатьяграха, тобто наполегливість в істині.

Основні політичні принципи і характерні риси гандизму: досягнення незалежності Індії мирними засобами, шляхом залучення до визвольного руху широких народних мас; об'єднання в боротьбі за незалежність індійців будь-якої релігії, національності, касти під керівництвом партії Індійського національного конгресу; утвердження можливості досягнення загального миру і врегулювання конфліктів шляхом арбітражу; ідеалізація патріархальних відносин, заклики до відродження сільської громади, кустарних ремесел, апеляція до релігійних почуттів народних мас. Стрижнем гандизму став принцип ненасилля, сутність якого полягала у проведенні кампаній громадянської непокори, мітингів, демонстрацій, голодувань, харталів (припинення будь-якої ділової активності), відмові від співробітництва з англійськими колонізаторами - бойкотуванні колоніальних установ, навчальних закладів тощо. Після досягнення Індією незалежності (1947 р.) серед послідовників Ганді спостерігалися істотні розбіжності щодо розуміння сутності гандизму, шляхів і методів його застосування для розв'язання актуальних проблем політичного, економічного і соціального розвитку Республіки Індії.