Державність

Державність - комплекс інститутів політики, культури, що діють на території, населеній національною спільнотою, пов'язують її в компактну цілісність і забезпечують розвиток у сучасному й майбутньому.

До головних рис державності належать : суспільна влада (охоплює власне центральне управління, адміністрацію на місцях, суд і судочинство, збройні сили, фінансову систему, податки й повинності різних груп населення - фіскальна система, право на ведення політичних зносин); система правових норм (закони й нормативні акти, що фіксують відповідні суспільні порядки та відносини); населення і територія з визначеними кордонами.

Процес становлення державницької ідеї, розвитку державотворчих процесів в Україні-Русі має тисячолітню традицію. Початком її є існування княжої Антської держави, державного об'єднання полян Русі, а відтак об'єднання Руської держави з центром у Києві. «Ми знаємо, - писав М. Грушевський, - що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українськоруської». З розпадом Київської держави у XII ст. традиції державності перейшли до Галицько-Волинського князівства (XII-XIV ст.), яке в окремі періоди об'єднувало й землі Наддніпрянської Русі-України. Наступним етапом державності був період існування українських земель у складі Литовсько-Руського великого князівства (XIX-XIV ст.), у складі якого Київська і Волинська землі - князівства користувалися значною автономією. Визначальним явищем української історії X V I - першої пол. XVII ст. є процес утворення і розвитку козацтва у двох його формах: козацтва на «волості» (Наддніпрянщина), в тому числі реєстрового, і запорізького. Утворення Запорозької Січі та козацького військовотериторіального устрою на Наддніпрянщині наприк. XVI - у 20-30х pp. XVII ст. означало закладення підвалин майбутньої української козацької державності.

Утворення козацької держави в ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та її існування протягом другої пол. XVII-XVIII ст. (до 1786 p.) стало важливим етапом розвитку української державності. Існування Гетьманщини попри політику російського царизму, який прагнув обмежити її суверенітет, забезпечило дальше формування української нації, розвиток національної самосвідомості, створило умови для подальших державотворчих процесів у наступні XIX і XX ст.

З кінця XVIII ст., з ліквідацією Гетьманщини, завершився козацький період державності. Український народ, втративши державність, опинився у межах двох імперій - Російської та Австрійської. Незважаючи на втрату самобутніх українських громадських і політичних інститутів, протягом XIX- на поч. XX ст. зароджується і розвивається український національний рух, який завершився національно-соціальною революцією 1917-1921 pp. та відродженням української державності (період існування УНР). Проте це національно-державне відродження було надто коротким, щоб мати вирішальний вплив на соціальну й економічну еволюцію української нації. 24.08.1991 р. Верховною Радою прийнято «Акт проголошення незалежності України». 1.12.1991 р. на всенародному референдумі народ України величезною більшістю голосів підтвердив цей Акт і висловив своє бажання жити в самостійній Українській державі.