«Держава загального благоденства»

«Держава загального благоденства» (не зовсім точний переклад англ. вислову «welfare state», однак саме такий термін вживається в літературі) — модель державного розвитку в індустріально розвинутих країнах, яка означає досягнення високого рівня життя і характеризується передусім масовим споживанням і соціальним захистом. Автором концепції «Держави загального благоденства» вважають Дж. Гелбрейта. її становлення припало на 40—50ті, а розквіт — на 60ті— поч. 70х pp. За цей час в усіх країнах Заходу значно зросли доходи населення, що зумовило зростання споживчих витрат; було створено ефективні системи соціального забезпечення, які передбачали надання громадянам соціальної допомоги і соціального страхування, гарантуючи їм державну підтримку протягом усього життя. Соціальні витрати в країнах Заходу становили 50—60 %. У 60ті pp. «Держава загального благоденства» стала офіційною доктриною США. У другій пол. 60х — першій пол. 70х pp. зростання соціальних витрат набуло найвищих темпів за всю історію США. В серед. 70х pp.

«Держава загального благоденства» стає об'єктом критики, що було пов'язано зі світовою кризою 1974— 1975 pp. і падінням темпів економічного розвитку, зростанням інфляції та безробіття. Виник політичний рух (т. зв. консервативна хвиля), учасники якого, пов'язуючи зростання інфляції з надмірними державними витратами на соціальні потреби, виступали за ліквідацію «Держави загального благоденства». На цій хвилі у 80х pp. в більшості країн Заходу до влади прийшли неоконсерватори. «Держава загального благоденства» була приведена у відповідність з економічними можливостями, що послабило державне втручання й сприяло вільному розвиткові конкуренції та ринку.