Даосизм

Даосизм (кит. дао цзя — школа дао) — одна з головних течій китайської філософії та релігії. Виник одночасно з ученням Конфуція у середині І тис. до н. е. як самостійна філософська доктрина. Даосизм, конфуціанство та буддизм склали філософсько-релігійну тріаду течій, які впродовж тривалого часу співіснували й суперничали між собою. Головні принципи даосизму викладені в трактаті «Даоде цзин», авторство якого приписують легендарному філософові Лао Цзи (VI—V ст. до н. е.). Проте найвидатнішим лаоським мислителем вважається Чжуан Цзи (бл. 369—286 pp. до н. е.). Провідною ідеєю доктрини є вчення про Дао — сутність і першооснову світу, шлях, яким мають прямувати всі люди. Пізнати Дао, дотримуватися його принципів, злитися з ним — у цьому сенс, мета і щастя життя.

Даосизм справив значний вплив на розвиток китайської культури та філософії й зберігся до наших днів. У КНР існує Асоціація віруючих даосів. У III—IV ст. виник неодаосизм, який до середини І тис. посідав панівне місце в ідеологічному житті Китаю. Спираючись на ідеї класичного даосизму, неодаосисти поєднували їх з конфуціанством. Головна мета неодаосизму—досягнення стану вільного невимушеного життя у згоді з самим собою та природою. На відміну від класичного даосизму його нова інтерпретація ігнорувала Дао. Згодом неодаосизм припинив своє існування.