Червоний Терор

Червоний терор — офіційна політика придушення політичних і потенційних противників насильницькими методами, яку здійснювали більшовики в роки громадянської війни. Ініціатором і натхненником масового терору був В. Ленін. Після захоплення йлади більшовиками він переконав своїх соратників у необхідності застосування «найжорстокішого революційного терору». 20.12.1917 р. було створено спеціальний орган — Всеросійську надзвичайну комісію для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та саботажем (ВЧК), яка стала головним знаряддям більшовицького терору. 5.09.1918 р.

Раднарком прийняв постанову про Червоний терор, яка надавала насильницькій політиці офіційного, державного характеру. Лише у відповідь на вбивство М. Урицького було розстріляно близько 500 заручників. Людей розстрілювали не тільки за їхні політичні погляди, а й за належність до «експлуататорських класів». Активно застосовувався метод заручництва. За будьяку акцію, спрямовану проти більшовицького режиму, або навіть за поразку Червоної армії на фронті карали офіційно санкціонованим розстрілом сотні невинних людей. Придушуючи антибільшовицькі повстання, каральні загони знищували цілі села, вбивали дітей та жінок (напр., так діяли війська М. Тухачевського під час придушення селянського повстання в Тамбовській губернії в 1920— 1921 pp.).

Точних відомостей про кількість жертв Червоного терору немає. За офіційними джерелами, до грудня 1920 р. ВЧК розстріляла 12 733 особи. Дослідники вважають, що жертвами більшовицького терору стали сотні тисяч осіб. ЗастосуванняЧервоного терорустало одним із найважливіших чинників, які зумовили перемогу більшовиків у громадянській війні.