Гетман Иван Скоропадский и его окружение

События 1708-1709 гг и поражение мазепинцев открыли путь к власти в Гетманщине, прежде всего, для тех, кто быстро переориентировался на службу русскому монархической идеи. С этого времени украинская национально-общественная элита шла тремя путями: в лоно общественной элиты Российской империи, предавая национальные интересы; формально входя в русской общественной элиты, оставаясь ей внутришньоопозицийною; теряя свои элитарные социальные позиции, оставаясь, однако, национальносвидомою частью украинского общества, сохраняло возможность генерировать новую формацию национальной элиты.

В украинской общественной элите происходят кардинальные изменения как под влиянием вышеуказанных факторов внутреннего порядка, так и за распространения внешних воздействий, связанных с активизацией украинськоросийських браков, назначением офицеривросиян на командные должности в казацком войске, значительным увеличением процента казацкой старшины южнославянского происхождения.

Главной причиной, которая позволяла развиваться всем этим указанным процессам, была ликвидация системообразующего элемента - гетманства как института компромисса главных внутренних политических группировок (в предыдущий период в случае избрания гетмана за ним стоял «клан», и это единство гетман - «клан» была основой государственно деятельности, в случае же формального назначения гетмана из Петербурга такое единство отсутствовала, а отсюда - и невозможность активного продуцирования украинский, а не российской политики).

Если в предыдущий период браки детей старшины были под контролем гетманов с явно антипольской и антироссийской направленности, то за Скоропадского эта традиция продолжается лишь по инерции, а уже в 30ти гг царское правительство стимулирует политику увеличения украинськоросийських браков. Дети из таких семей, безусловно, быстрее втягивались в орбиту имперской политики.

Эволюция места и роли неукраинцев в социальной и национальной элите совпадала с историческими периодами существования украинского казацкого государства. В 1648-1676 годах они находились рядом с украинским, проникались их интерасамы, боролись с врагами Украины (волохи Апостолы, Скидан, сербы ДумитрашкиРайчи, Сербии, Новакович, греки Мигалевськи, Мазараки, Греки). В 1676-1708 гг сначала помогали утверждению покозачених правобережной шляхты на левобережном гетманстве, а затем утверждаются и сами в теперь уже их Украины. В течение 1708-1782 гг самодержавие активно использует неукраинцев для разрушения Гетманщины и ее инкорпорации (волохи Станиславские, Кицеши, Бразулы, Афендикы, сербы Божичи, Милорадовичи, Милютовичи, греки Томари, Константинович, Греки).

После выступления Мазепы первым из казацких полковников до Петра I приехал полковник черниговский Полуботок. Кроме него, на совете присутствовали полковники стародубский, переяславский, наказной нежинский сотниками и некоторыми значительными казаками. Таким образом, произошла совет старшин в сильно урезанном составе. Однако никогда и никем из казацких старшин в Гетманщине результаты выбора гетмана не ставились под сомнение. Все понимали, что Скоропадского выбрал царь Петр и 6 ноября 1708 он принес присягу как гетман [1179, 208].

Ивану Ильичу Скоропадскому (1646, Умань - 1722, Глухов) на время перехода на Ливоборежжя было 28 лет. Он сразу же получил должность военного канцеляриста в Батурине, а через два года стал старшим военным канцеляристом.

Для таких должностей необходимо было иметь основательную подготовку (с уверенностью можно утверждать, что он получил образование в КиевоМогилянський академии). Во-вторых, в Умани его отец Илья и мать имели входить в городской или полковой верхушки (писарь городской, бургомистр, писарь полковой т.п.). Втретьих, семья, несомненно, имела родственные связи на Левобережье. Учитывая, что сам Иван женился на дочери обозного полкового черниговского Никифора Величковского Калениченко Пелагеей лишь в 1678 г., эти связи следует искать по линии матери, а также братьев.

Брат гетмана Василий Ильич (? - 1727) был женат дважды: видимо, еще на Уманщине, с дочерью генерального есаула Павла Грибовичи, а после ее смерти с Ксенией Фоминична неизвестного рода. Был и третий брат - Павел Ильич (? - 1729 - ран. 1739). Бывший дворянин Самойловича и Мазепы, зять полковника кальницкого, а затем охочепихотного Андрея Ребриковського [1079, 38]. Казацкий старшина Павел Козловский по поручению генерального есаула Ивана Скоропадского добился освобождения из турецкой неволи брата Скоропадского Павла [1151, 726-727]. Это произошло около 1704

Среди родных появились Иван Мокриевич, Сила Федорович, бургомистр черниговский, Савва Космус, мещанин черниговский, Василий Прокопович. В 1714 г. посвоячилися со Скоропадским и Полуботки через брак дочери полковника черниговского Елены с Яковом Марковичем (1696-1770) [667, 1]. Свояк Самойло Иванович (? Ран. 1709) может быть Кольничим, судьей полковым стародубским в 1671 г.

От брака с Пелагеей КалениченкоВеличковською Скоропадский имел дочь Ирину (ок. 1675-1744 -?) Первая жена умерла рано (около 1699 г.) и, очевидно, весной 1702 Иван женился. Его избранницей стала 30рична (ему было 48 лет) вдова бывшего генерального бунчужного Константина Голуба Анастасия Марковна (ок. 1671-1729.19.12) [1114, 214]. 9 марта 1703 у них родилась дочь Ульяна.

Вторая жена была дочерью выкрещенный еврея [869] Марка Аврамовича (? - 1712) [1123, 52] и Елены [557, 307] Григорьевны Корниенко (Огранович), дочери Прилуцкого старосты. Стоит остановиться на характеристике этой семьи. Ее осноположник Марко Аврамович сначала был прилуцким купцом, получил большое состояние на торговле водкой. Арендатор пирятинский (1683-1685). Очевидно, его имения через дочку перешли к Толстым, которые продали их в 1752 г. В Пирятинской сотни Лубенского полка это были такие владения: «с. Березовая Рудка, д. Крачковку да Гурбинцы на речке Удае мельница о двух кругах: одно мучное и другое ступное, а третью застакою елово, да хутор Верещаковский под селом Дащенко, а где Сасиновскимы: двор прозываемый Морозовщина с принадлежной пахотной земли и сенным покосами и с мелким лесом, да при березовой ... над речкой перевозом между вторым владельцами небольшой лес »[321, 35]. Имел дом в с. Сорочинцах, от зятя в 1709 г. получил универсал на с. Малую Девицу.

За старшего сына Марковичи высватали дочку сотника кролевецкого Анну Маковская. Второй сын Иван Маркович (? - 1724) стал полковым сотником прилуцким (1709.21.03 - 1719). Получил гетманский универсал 1709 на с. Колесники, а в 1714 г. на городок Переволочная [797, 16]. В 1710 г. купил ставок в с. Боршна и передал его Густинскому монастырю [999, 138]. Всего получил семь универсалов гетмана Скоропадского на владение, подтвержденные царской грамотой 1718 Полковой судья прилуцкий (1719-1724). Его женой была Софья Кондратьева, ее родной брат Василий Кондратьев - священник. Видимо, имели отношение к Переяславской ветви рода Кондратьевых. Третий сын Федор Маркович (? 1685-1727 -?) - Службу начал с 1700 г., значительный военный товарищ (? 1711-1719), сменил старшего брата Ивана на правительстве полкового сотника прилуцкого (1719-1724), наказной полковник 1721). Был женат дважды: с дочерью полкового есаула прилуцкого Семена Левченко, а затем с дочерью переяславского полковника Екатериной Томарой.

Информации о браках старших дочерей Агафьи, Марии и Анастасии нет. Логично, что они пошлюбилися с представителями прилуцкой купецькомищанськои верхушки. Их сестры Ирина была замужем за бунчуковим товарищем Степаном Миклашевским [1124, 243], Пелагея - за хозяином двора гетмана Андреем Кондзеровським, Марина - за протопопом Лохвицким Павлом Имшеницьким (? Ран. 1723), Прасковья - за бунчуковим товарищем Демьяном Якубовичем [ 1123, 53].

Жена гетмана вместе с мужем 25 января 1714 получила царскую грамоту с разрешением построить на собственные средства монастырь на р Шостке с названием Харлампиевская пустыня и закрепить за этим монастырем купленные ею и мужем почвы, мельницы, хутор Дубогаевський, приселки Билошойку, Сергеевку и другие угодья.

Дочь Ивана Скоропадского от первого брака Ирина (ок. 1679-1744 -?) Проживала в с. Андреевка Черниговского полка, выйдя замуж за бунчукового товарища Семена Ефимовича Лизогуба.

Дочь от второго брака Ульяна (1703.9.03 - 1733.13.03) 12 октября 1718 стала женой графа Петра Петровича Толстого. Род Толстых известен своими представителями в Украине со второй половины XVII в. Так, Андрей Васильевич Толстой был воеводой в Чернигове (1665-1669), во время Чигиринского обороны (1677) - воеводой большого полка, Андрей Иванович конце этого же века служил в Малороссийской воеводской канцелярии [1336, 491, 496]. Брак Толстого с Скоропадской стал той вехой, от которой начала расти украинськоросийська шлюбнисть.

Племянник Михаил Васильевич (ок. 1697-1758.2.01) всю жизнь прослужил бунчуковим товарищем. Женился трижды: на княжне Ульяной Юрьевной Четвертинских (? Ран. 1725), Прасковьей Даниловной Апостол (? 1731.1/2.11), Марфой Степановной Ширай (? - 1764.29.02).

Племянник гетмана Иван Васильевич (? - 1728 - ран. 1746) был женат дважды, сначала с дочерью значительного товарища Ивана Забелы, внучкой по женской линии генерального обозного ДунинаБорковського. Через Забил род породнился с гадяцким полковником Григорием Грабянки [1141, 259], значковым товарищем Черниговского полка Самийлом Судиенко, значковым товарищем того же полка Прокопием Березовским [1241, 505]. Через Борковских произошло посвоячення с значковым товарищем Кириллом Давидовичем, Параской Апостол, Анастасией Берло, Екатериной Лизогуб, сотником седневскими Федором Домонтовичем, сотником огороднических Яковом Ждановичем. Вторым браком Иван Скоропадский был женат на дочери Нотариуса ГВК Еленой Степановной Войцехович.

Племянница гетмана Анастасия Васильевна Скоропадская вышла замуж за Федора Васильевича Кочубея. Этот брак посвоячив Скоропадских с дочерью генерального судьи Марфой КаневськоюОболонською, Турковском, бунчуковим товарищем Лизогубом, переяславским полковником Степаном Томарой. Параска Васильевна стала женой хорунжего ГВА Ивана Ивановича Забелы.

Племянник гетмана, бунчуковий товарищ Тимофей Павлович Скоропадский женился на дочери бунчукового товарища Анной Федоровной Сулимой. Через Сулим Скоропадские посвоячилися с будущим сотником Березанский Василием ДумитрашкоюРайчею [1142, 402], бунчуковим товарищем Яремой Корсуном, военным товарищем Яковом БилецькимНосенком, Ирклиевский атаманом Федором Джулай. Татьяна Павловна Скоропадская стала женой бунчукового товарища Федора Посудевського, породнившись с лопатами.

Правительство генерального обозного за Скоропадского был вакансовим. Генеральными судьями были три старшины: Иван Нос (1714-1715), Иван Чарныш (1715-1728) [1234], Алексей Туранский (1710-1716). Последний еще как сотник глуховский возил информацию от гетмана Мазепы к Петру И.

Генеральная войсковая канцелярия пидпорядковулась Семену Савичу (1709-1725) и Ивану Максимовичу (1709-1714). Зять Леонтия Полуботка Савич за гетманов Скоропадского и Полуботка выполнял функции генерального писаря (1709-1725), составив, в свою очередь, протекцию на должность писаря ГИС зятю Петру Булавке.

Есаулами генеральными были Степан Бутович (1709-1717) и Василий Журахивський (1710-1724). Бунчужным стал Яков Лизогуб (1710-1728). Одновременно в эмиграции в Орлика генеральными есаулами были переяславчанин Федор Мирович (1710-1711) и полтавчанин Григорий Герцик (1711-1719).

Как видим, лишь пять семей Гетманщины по Скоропадского держали генеральные правительства (Савичи, Максимовичи, Бутовича, Жураховский, Лизогубы).

На время выступления Мазепы факты свидетельствуют как об активном поддержи, так и антимазепинську позицию многих казачьих старшин. Такую позицию в Полтавском полку заняли есаулы полковые Василий Сухой и Клим Нащинский. Им и перешли почвы мазепинцев Дороша и Красноперича согласно гетманскими универсалами (18 июня 1709, 13 мая 1710, 12 июля 1721).

Чтобы похоронить казацкий дух полтавчан, планировалось сделать замок в Переволочной и там быть полковом городу полтавском. С сторонниками Мазепы в Гетманщине Петр вел жестокую борьбу. В ноябре 1708 г. он издал указ об освобождении от должности полковника гадяцкого Трощинского, ибо он был свояком Мазепы. Трощинский умер в Киеве «за караулом». Мировичи арестовал и по собственной инициативе направил в крепости в Киев сотник Золотоношский.

Село Недра в Переяславском полку, частично принадлежало Дмитрию Думитрашци, «который ... явился в измене и в ссылке умрет», Скоропадский в 1716 г. отдал военного канцеляриста Дмитрию Володьковському.

В 1711 г. после трактата с Польшей Петр I издал указ белоцерковском полковник Антон Танский о переселении его с Правобережной Украины на Левобережную с полковой, сотенной старшиной, казаками, с женами и детьми и награждение их имениями.

Оценку действий полковника брацлавского Иваненко находим в его характеристике киевским губернатором Д. Голицыным: «... Он, полковник, к Мазепы не пристало и во всем Был ему Противень И вот Днестра и Переволочны заставы содержал и мазепенцев с прелестнымы письмами ловил и ... многих татар, изменников Запорожцев в языках присылал, и Никто такой верности и смелости при тех случаях не показали, как он Иваненко »[889, 10].

Костью в горле российской администрации в Украине был полковник нежинский Лукьян Журахивський. Став полковником еще в 1701 г., он проводил довольно самостоятельную политику. Его единодушно несприймалы командующий войсками в Украину фельдмаршал Шереметьев и резидент при гетмане Ф. Протасьева [1380, 286-287]. Не нравится Шереметьеву были Маркович (Лубенский) [1123, 52], Жоравка (Стародубский) [680, 1], Нос (Прилуцкий), Протасьева - Черняк (Полтавский), Чарныш (Гадячский).

«Тихая оппозиция» против российской администрации оказалась в переходе некоторой части представителей козацькостаршинських семей на духовное поприще. Не желая служить России, дети казацких старшин не шли в армию, подконтрольного царюимператору, а самореализуются в священническом сане, который был менее зависим. Так, сын сотника Ивана Быстрицкого Тимофей стал священником, второй сын Герасим все же оставался в казацкой среде военным товарищем, его сыновья Иосиф (Люблинский) стал значковым товарищем, а Григорий - священником [607, 455].

Получила распространение практика назначения на казацкие правительства компанийцив. В Киевском полку 13 ноября 1714 хорунжий охочекомонного полка Кузьма Васильевич стал сотником Бобровицкий, обозный охочекомонного полка Антона Танского Лукьян Бразул с 1718 г. - атаманом городовым Козелецкий.

Раздача земель в Украину российским чиновникам набирала силу, а это означало расширение их влияния на местные дела. Имения получили Меншиков, Головкин, Долгорукий, Шафиров, Шереметев. В 1722 г. был издан указ о передаче 499 дворов генералу от кавалерии где Вейсбаха. Ему передавались владения бывших мазепинцев.

В гетманскую столицу в начале января 1715 из эмиграции возвратились полковник Горленко с женой и детьми [1140, 249], его зять Бутович, два сына Ломиковского, канцелярист Максимович, полковник Сердюцкий Максим. Горленко сдал полковничий пернач, а Максимович - гетманскую печать. Сергиенко, Сенецкого атаман (1708), который ушел с Мазепой в Турцию, вернулся уже после смерти гетмана и получил от Скоропадского хутора и мельницы в Сосницком уезде. Конюший Мазепы Городинский, его слуги Добрянский и Деульський получили села в Стародубском полка. «Покоевий» Мазепы Дмитрий Почепець вернулся и жил в поместной Диканька Василия Кочубея. В 1718 г. для расправы в Петербург был взят сотника Прилукского полка Григория Ивановича.

Как активная сила царизмом используются южнославянские выходцы. Так, расформирован полк Василия Танского необходимо было как-то устраивать. Известно, что одним из ротмистров полка Танского был Степан, а поручиком Николай Афендикы [1121, 443]. 2 декабря 1715 Василий Танский получил гетманский универсал на с. Озеряны Басанский сотни Переяславского полка, Антон Танский 12 мая 1715 - хутор Мокиевский с слободкой там же. Григорию Иваненко был предоставлен двор Мировича в Киеве и имение Остролучье в Барышевском сотни Переяславского полка [889, 9-16]. Последний, обращаясь к своим патронов, в 1722 г. писал о Остролучье, что там у него нет пашни и покосов, а также мельницы и он умирает голодной смертью.

Свое неприятие местных порядков, обычаев пришлые старшины проявляли следующим образом: Иваненко с племянником избили учителей (Иосифа Швабовського и Серафима Копцевича) и студентов (сыновей генерального писаря Михаила Саввича, бывшего полковника Переяславского Андрея Полуботка, сына племянника Мазепы и дочери Кочубея Ивана Обидовского, Иосифа Яновича) училища Братских латинских школ.

В 1724 г. с валахов и сербов комплектовался офицерский корпус ландмилицейських полков. Туда получил назначение АпостолКигич, поскольку полковника Иваненко за болезни назначить было невозможно, а полковник Василий Танский «весьма Шумен и во всем, как себя показывает, непотребен».

1715 р. був виданий царський указ, за яким вакантні уряди полкової старшини і сотників заміщалися через пропозицію полковою радою 2–3 кандидатів «из людей заслуженых и неподозрительных в верности» і з цих кандидатур гетьман визначав достойного.

У Ніжинському полку з 1719 р. полковникував зять гетьмана Петро Толстой [995, 12]. Наказними в цей період побували Микита Довгалевський і Григорій Костенецький.

Леонтій Шрамченко був полковим обозним весь період гетьманування Скоропадського. Полкові ж писарі змінювалися досить часто: Михайло Забіла, Осип Завадський, Іван Кужчич, Федір Мавольський, Павло Миницький. Відомі три осавули полкові: Данило Білопольський, Григорій Романовський, Мойсей Левицький. Серед хорунжих того часу були Федір Фененко, Думитрашко, Мойсей Левицький, Іван Величковський, Іван Левицький.

Одну з полкових сотень очолював Артем Борсук. Веркіївським сотником був Павло Зимницький. З мринських сотників відомі лише наказні: Яким Оверко і Максим Хоменко. Івангородську сотню очолював Василь Лучченко, борзнянськими сотниками були Тарас і Михайло Забіли, Воронізьку сотню очолювали Потап Піскуненко, Іван Слабей, Іван Холодович. У Коропі сотникували Іван Логвиненко, Дем'ян Кононович, Іван Пороховський. Новомлинським сотником був Григорій Шишкевич.

У Батурині Григорія Яковенка на короткий проміжок часу змінив Яків Долинський (Сучченко). І в тому ж 1713 р. сотником там став Федір Стожок. У Бахмачі сотникували Семен Боровський, Кирило Троцький, Андрій Галищенко, в Олишівці — Данило Шрамченко.

Новими сотниками у Ніжинському полку в 1709 р. стали Василь Дмитрійович (Івангородська сотня), Федір Тарасевич, обозний полковий Леонтій Шрамченко, ще у 1708 р. сотником конотопським — Григорій Костенецький. Іван Холодович у 1714 р. обирається на сотництво воронізьке «козацькими голосами», за заслуги ще проти Мазепи і шведів Семен Соболевський 10 вересня 1722 р. отримав погарське сотництво.

Конотопських козаків після Костенецького очолювали Андрій Лизогуб [568, 12] і Федір Щербацький. У Шаповалівці сотниками були представники старовинних старшинських родин Василь Небаба і Андрій Купчинський (шляхтич гербу «Топач» [1162, 89]).

Кролевець відзначився частою зміною сотників. Іван Діаковський тримав уряд лише рік, його наступник Федір Стожок — три роки. Федір Левицький був сотником менше ніж півроку. Яків Маковський і Захар Калиновський, Андрій Бутурлим — по року, Костянтин Генваровський — чотири роки, останні два роки гетьманування Скоропадського сотню очолював Павло Огієвський.

У Глухові ж було лише два сотники: Андрій Маркович і Іван Мануйлович. Янишпільську сотню очолював Тарас Перехрест. Василь Селецький та його син Яків тримали Дівицьку сотню.

Стародубським полковником був Лука Жоравка. Наказними полковниками різночасово ставали Прокіп Силенко, Ілля Рубець, Іван Чорнолузький [629, 61], Семен Галецький [608, 1], Яків Лизогуб [1122, 102], Андрій Миклашевський [680, 10], Іван Бороздна, Петро Корицький.

Обоз очолювали Захар Іскра [1147, 300] і Прокіп Силенко. Полковими суддями обиралися Юрій Рубець, Прокіп Силенко, Семен Рубець. Павло Дублянський та Григорій Скомпа очолювали полкову канцелярію. Семен Галецький [349, 1], Павло Яворський, Семен Березовський були полковими осавулами. За полкову хоругву несли відповідальність Пилип Данченко, Степан КожуховськийЯкимович, Омелян Васильович.

Новоміську сотню очолювали Федір Скоробагатий, а потім Павло Дублянський. У Топалі сотникували Федір Скоробагатий, Клим Янджул. Останній мав прізвисько «Шпечак» і володів слободою Янжулівкою за універсалом Скоропадського (1713), підтвердженим царською грамотою 1718 р. У НовгородіСіверському сотникували Семен Березовський, Данило КутневськийГаращенко, Федір Лісовський, Григорій Шепеленко, Семен Галецький [1165, 132]. Тут же зберігав вплив значний військовий товариш Кіндрат Сазонець, який у 1708 р. «за войсковые против шведа рыцарские храбрости уволен был от всех служб и нарядов» [607, 189].

Василь Шейменко весь період був сотником у Шептаках. У Баклані сотниками були Андрій Гудович, Леонтій Галецький, Антип Соколовський, шляхтич [1162, 51] Петро Єсикорський. У Почепі сотникували Лука Рославець і Іван Губчиць [350, 1], у Мглині — Федір Тарасевич, Опанас Єсимонтовський, Максим Борозна, у Погарі — Семен Соболевський, Захар Іскра [1147, 300], Семен Галецький.

За чернігівського полковника Павла Полуботка наказними полковниками були Микола Грембецький і Василь Томара. Микола Грембецький, а потім брат гетьмана Василь Скоропадський очолювали полкову обозну службу. Полковими суддями були Іван Тризна і Василь Томара, писарями — Петро Булавка і Семен Наумович, осавулами Степан Бутович, Михайло Красовський, хорунжими — Марко Чечель і Панко Пешковський.

Полкову сотню очолював Тиміш Булавка, Любецьку — Іван Савич, Киселівську — Василь Стаховський, Роман Андрусенко, Дмитро Шарий, Павло Омельянович, Волинську — Петро Демиденко, Карпо Леневич (шляхтич гербу «Ліневські» [1162, 95]), Березнянську — Василь Скоропадський та Михайло Іванович, Городницьку — Василь Стахович і шляхтич гербу «Помян» [1162, 51] Яків Жданович, Роїську — Петро Шихуцький, Яків Бакуринський, Вибельську — Василь Томара, Іван Михайловський, Білоусівську — Клим ДонецьСтефанович, Седнівську — Петро Войцехович, Менську — Гнат Сахновський, Понорницьку — Ничипір (Савицький) Савич, Синявську — Тихін Устинов, Яким Свидерський, Василь Свириденко, Столенську — Осип Селецький, Слабинську — Михайло Гунневич, Сосницьку — Василь Дорошенко, Семен Омельяненко, Остап Башкирець, Василь КаневськийОболонський, Павло Сангурський.

Прилуцькими полковниками були Іван Ніс і Гнат Галаган [182, 1], наказними — Тиміш Леонтійович, Федір Маркович, Михайло Огранович. Полковими обозними були Семен Ракович і Михайло Огранович, суддями — Михайло Огранович, Андрій Себастьянович, Іван Маркович [183, 1], писарями — Семен Левченко, Андрій Себастьянович, Федір Галенковський, осавулами — Василь Галенко, Семен Левченко, Михайло Мовчан, Григорій Панкевич, хорунжими — Петро Носенко, Іван НосенкоБілецький, прапорщиком — Іван Семенович.

Полкову сотню очолювали Іван та Федір Марковичі [1123, 52], проте гетьман Скоропадський підтвердив с. Дідівці за вдовою колишнього сотника полкового Івана Маценка Євфимією.

Варвинську сотню очолювали Петро Патока і Михайло Тарновський, Журавську — Дем'ян Якубович і Михайло Ягельницький, Іваницьку — Василь Вараниченко, Григорій (Григораш) Волошин, Іван Стороженко, Ічнянську — Григорій Стороженко, Красноколядинську — Леонтій Лащинський [609, 17] (шляхтич гербу «Ляриса» [1162, 93]) і Марко Ангеліовський.

Полковниками київськими були Федір КоровкаВольський [652, 1] і Антiн Танський. Наказним суддею полковим був Iлля Жила, полковим писарем — Василь Солонина, полковими осавулами — Iлля Жила, Федiр Ханенко, Василь Харсек, Микола Савенко, полковими хорунжими — Iлля Жила, Iван Сулима, Несмiян, Михайло Шум, Юрко, Іван Кукуран.

Козелецьку сотню очолювали Микола Голод, Яків Підвисоцький, Остерську — Сергiй Солонина, Київську — Трохим Климович, Семен Ставронський, Кирило Павловський, Носівську — Трохим Билина і Iван Прутянул, Бобровицьку — Михайло Хенцинський і Костянтин Васильович, Кобизьку — Кузьма Грошко і Олексiй Мандрика, Моровську — Степан Кохан.

За полковника полтавського Івана Черняка наказними полковниками були Роман Михайлович, Петро Кованька, Клим Нащинський, Павло Жданович, Яків Черняк, Яків Лизогуб [1122, 102], Григорій Буцький. Полковим обозним був Клим Нащинський, полковими суддями — Петро Кованько, Василь Зеленецький, Григорій Буцький, полковими писарями — Лозинський, Іван Залеський, Василь Тимішович, Левко Якович, Павло Трощинський, Григорій Бугаєвський [15, 11], осавулами полковими — Клим Нащинський, Василь Сухий, Лаврін Микитович, Григорій Буцький, Федір Сибелевич, Ткач, Гречаний, Сава Тарануха, полковими хорунжими — Дмитро Самарський, Михайло Руденко, Яків Фесенко.

Полкові сотні очолювали Богдан Зеленський, Захар Старицький, Яків Черняк, Дмитро Самарський, Великобудищанську — Петро Кованька, Дмитро Калачинський, Максим Левченко, Федір Семенович, Йосип Сулима, Дмитро Васильович Калачинський, Решетилівську — Григорій, Ярема Бужинський [691, 5], Іван Гаєвський, Старосанжарську — Михайло Карпенко, Іван Сагайдак, Іван Тарновський, Санжарську — Яків Млещенко, Матвій Буцький, Яків Кущ, Павло Михайлович Жданович, Білицьку — Василь Юхименко, Федір Швидкий, Кобеляцьку — Ярош Іванович, Хилецький, Сава Тарануха, Сокологорську — Федір Тимішович (Тимченко), Гординський, Царичанську — Данило Жадан, Федір Бабанський, Кишенську — Григорій Потоцький, Маяцьку — Василь Лонина, Влас Прийма, Орлянську — Петро Медзяновський, Йосип Дяченко [18, 1], Нехворощанську — Стецько, Трохим Самуйлович, Гордій Савич, Китайгородську — Григорій Іваненко, Стефан Васильович, Келебердинську — Мирон Кованько, Павло Тройницький, Іван Чорнолишенко (Лещенко, Лишенко, Лихо), Переволочанську — Семен Безкровний, Дмитро, Павло Вакуленко.

1715 р. Іван Чарниш здав полковництво гадяцьке Михайлу Милорадовичу [1187, 4]. У 1711 р. «во время прутской акции с турками явился у нас в Сканзебер Герцоговины и Чорной горы полковник Михайло Милорадович». Турки захопили в полон у столичному місті долмацькому Задрі його брата, а у Костельнові — дядька і брата.

Як на зразок щодо отримання уряду посилалися інші чужоземці (наприклад, Славуй Требинський [686, 10]). За Чарниша наказним полковником був Аврам Моцарський.

Полковий обоз очолювали Аврам Моцарський, Стефан Негребецький, Максим Борохович, полковими суддями були Василь Кирилович, Леонтій Лесевицький, Григорій Граб'янка [1141, 259], полковим писарем — Олександр Ситенський. Полковими осавулами були Герасим Криса (який у 1701–1703 рр. був кошовим отаманом), Григорій Граб'янка, Мартин Штишевський. Полковими хорунжими були Андрій Донченко, Ілля Милорадович, Іван Семенович, а прапорщиками — Григорій Граб'янка [1141, 259] і Григорій Цюпка.

Сотниками полкових сотень були Іван Пирятинський і Василь Велецький, Котельвської — Роман Гнєдич, Лютенської — Лук'ян Засядько, Куземинської — Павло Юрковський, Веприцької — Федір Масюк та його син Леонтій, Ковалівської — Опанас Кицеш (Волошин) [180, 1], Дем'ян Перехрест (Крамар), Карпо Латицький, Зіньківської — Данило Неділька, Грунської — Федір Рибалка, Василь Лаврінович, Нестор Александрович, Комишенської — Данило Неділько, Опішнянської — Роман Корицький, Яків Магденко.

У Миргородському полку за Апостола наказними полковниками були Омелько Мосценко і Матвій Остроградський. Василь Родзянка і його син Степан очолювали полковий обоз. Полковими писарями були якийсь Іван, Петро Лескевич, Самійло Малинка. Полковими осавулами були Клим Петрашевич, Харитон Пшенковський, Мойсей Зарудний, Яків Апостол, Врублевський, Данило Данилевський, Омелян Максимович, Семен Галаган [1137, 318]. Полкову хоругву полчани довірили Олександру Лагоденку, Гаврилу Бецу, Івану Черкесу, Данилу Данилевському.

Полкові сотні очолювали Антін Волевач, Гаврило Бец, Андрій Кандиба [649, 16], Лесько Ничко, Мусій Зарудний. Процик Панасенко був сотником білоцерківським, Омельницькою сотнею правили Григорій Деркач, Кіндрат Фостенко, Трохим Авраменко. У Хоролі сотниками були Тиміш Яковенко, Ілля Келеберда, Федір Глуховець, у Яреськах — Роман Леонтієв і якийсь Василь.

Уставицькими сотниками були Тиміш Якович ЯкубовичБарло (Яковенко Тимко), Федір Івашинський, Андрій Власенко, Іван Ярослав, Максим Тимошенко, сорочинським — Петро Жученко, потоцьким — Антін Волевач, власівським — Андрій Басан, голтвянським — Федір Остроградський. Опанас Замиздра і Федір Лісницький правили в Шишаках. Степан Карпенко і Ярема Якименко стояли на чолі Остапівської сотні. Омелян Євстратієвич, Яків Іванович, Гаврило Ілляшенко очолювали Кременчуцьку сотню, Богацьку сотню — Василь Устименко, Василь Димитрович, Роман Проскура, Андрій Москаленко.

Лубенський полк мав за проводирів Василя Савича, а з 1714 р. Андрія Марковича (1674–1747). Останій знаний як значний військовий товариш (1708), сотник глухівський (1709–1714), у 1709 р. отримав маєтність Шабалинів. У 1711 р. купив чотири млинових кола в с. Подолові під Батурином у Григорія Дулі. Полковник лубенський (1714–1727). У 1718 р. разом з гетьманом побував у Москві. Полкова старшина хотіла використати цей момент і подати скаргу на нього, проте це не вдалося. «Розпоряжався в полку самовласно, не звертаючи уваги на старшину» [869, 86]. У 1721 р. був на будівництві ладозького каналу, а у 1722 р. ходив у сулацький похід [1123, 52].

Обоз очолював Павло Мартос, полковими суддями були Максим Троцький, Леонтій Кичкаровський, Андрій Жуковський. Два полкові писарі Григорій Кулябка і Степан Савицький забезпечували функціонування полкової канцелярії. Василь Савич, Григорій Скорупа, Іван Якович, Максим Дорошенко, Павло Вакулевич, Іван Гонцевський, Семен Лашкевич були полковими осавулами. Іван Булюбаш, Степан Кривокобильський, Степан Корсун, Семен Столпановський, Василь Ковалевський охороняли полкову хоругву.

Полкову сотню очолювали Іван Прийма, Григорій Скорупа, Григорій Кулябка. З чигриндубравських сотників відомі Михайло Шкляр і Григорій Заньковський. Іван Вовкодавенко, Костянтин Велодоцький, Яременко, Кирило Громека змінювали один одного на сотницькому уряді у Смілі. Глинським сотником був Опанас Жуковський, а Городиську сотню очолив Андрій Стахович, Роменську — Яків Лук'янович. Старий шляхтич, колишній писар полковий лубенський Федір Васильович Білим (? — 1650–1728 — ?), який мав гетьманські універсали Самойловича, Мазепи, царські грамоти на села Євлашівку на Роменщині і Хоминці на Глинщині, що проживав увесь період гетьманування Мазепи без уряду у Ромнах, був залучений до виконання обов'язків отамана городового роменського (1709–1710). 5 лютого 1709 р. Скоропадський у Ніжині надав йому універсал на маєтності, бо «подчас нинешней ставшейся в городе их Ромне руине, где всем своим пострадал худоби, тамже и тих високоповажних монарших грамот и универсальних крепостей лишился» [736, 115].

Пирятинську сотню тримав Григорій Огронович, Василь Піковець і Мартин Кодинець були сотниками лукомськими. Яків Яременко, Степан Пештич, Іван Гамалія очолювали сотню у Лохвиці. Сенчанськими сотниками були Кирило Криштопович, Степан Корсун, Степан Милорадович [1126, 480]. Відомі три сотники чорнусівські: Лаврін Христич, Пасько Товстоноженко, Семен Максимович.

За гетьманування Скоропадського у Переяславському полку був лише один повний полковник — Стефан Томара. За його каденції відомі двоє наказних полковників: його син Василь Томара та Іван Гулак.

Після смерті Томари [1125, 14] генеральний хорунжий Іван Сулима шість років поспіль поєднував свій уряд з керівництвом Переяславського полком у 1715–1721 рр. Серед наказних полковників були Антін Черушинський, Лукаш Васильович Коломійченко, Іван Данилович Кирпич. Леонтій Павлович ГригоровичПотапович, який за Мазепи перед Томарою деякий час був полковим обозним, мабуть, у 1709 р. помер, оскільки наступного року урядом правив Іван Іванович Гулак (? — 1710.06. — 1715.03.). Після смерті Гулака у період з 1716 [23, 14] по 1734 рр. не було повного обозного.

Левко Матюшенко, Леонтій Станкевич, Іван Берло, Олександр Сулима очолювали полковий суд. На полковому писарстві Якова Рустановича у 1709 р. змінив Лука Петровський, потім Андрій Кореновський. Павло Черняхівський — одружений з удовою Петра Васильовича Левоненка, уродженою Євдокією Томарою — став переяславським полковим писарем 1 січня 1715 р. Того ж року отримав універсал гетьмана Скоропадського на володіння 3 дворами в с. Студеники ІІ полкової сотні. Наприкінці наступного 1716 р. вів суперечку з єпископом Шумлянським, за що Скоропадський наказав генеральному хорунжому Івану Сулимі його покарати [836, 32].

Денис Деркач, Іван Ілляшенко, Роман Юрченко, Павло Притиско, Логвин Рокитний, Іван Кирпич, Лука Коломійченко були полковими осавулами. За полкову хоругву відповідали Лука Коломійченко, Клим Іскра [1147, 300], Федір Деркач.

Лука Петровський, Сокольничий і Іван Добронизький очолювали першу, а Євстафій Гулак та Іван Ілляшенко — другу полкові сотні. У Басані знані два сотники: Федір Рудківський і Клим Шаповаленко. Ісай Денисович, мабуть, беззмінно очолював Баришівську сотню. У Гельмязові сотниками були Федір Аза і Сава Тоцький [539, 1; 540, 2]. Терехтемирівську сотню очолювали Клим Іскра [1147, 300] і Яків Рустанович. У Лепляві згадані два сотники: Іван Черкаський і Григорій Тонкошкур. У Бубнівській сотні беззмінним сотником був Михайло Прохорович, у Піщанській сотні козаків очолювали Іван Гармаш і Семен Кандиба, у Домонтові сотниками були Роман Манадик, Іван Манадик, Кіндрат Великоіваненко, у Золотоноші сотникували Леонтій Третяк, Трохим Нащичій, Василь Урсул і Антон Черушинський. Костянтин Следзинський спочатку кілька років був наказним, а з 1715 р. став повним сотником у Кропивні.

Іркліївського сотника Тараса Велбінського у 1716 р. змінив Славуй Требинський. Як константував відомий краєзнавець КушнірМарченко: «З того року назавжди минулася тим козакам свобода вільного щорічного вибору з своїх же козаків собі сотника до самого кінця козаччини на Гетьманщині» [686, 56].

Серед яготинських сотників був Іван Рокитний. Бориспільського сотника Івана Забілу у 1719 р. змінив Степан Афендик [1121, 443], у Березані сотником став Яків Корнієнко.

За гетьманування Скоропадського відомо 588 старшин з 507 родин, серед них 5 Забіл і Деркачів, 4 Зарудних, Черняків, Сулим і Савичів, 3 Левицькі, Ждановичі, Манадики, Марковичі, Максимовичі, НемировичіДанченки, Милорадовичі, Томари, Стореженки, Селецькі, Рубці, Родзянки, Прийми. По два представники на урядах Кулябок, Красовських, Кованьок, Карпенків, Кандиб, Іскр, Ісаєвичів, Ілляшенків, Зеленських, Жураковських, Добронизьких, Гулаків, Галецьких, Галаганів, Буцьких, Борсуків, Бороздн, Булюбашів, Булавок, Берлів, Апостолів, Яворських, Шимів, Шрамченків, Шейменків, Троцьких, Троцин, Требинських, Тарновських, Тарасевичів, Солонин, Соболевських, Скоропадських, Сахновських, Савицьких, Рокитних, Панкевичів, Павловських, Остроградських, Ограновичів, НосенківБілецьких, Нащинських, Масюків, Магденків, Лучченків, Лісницьких, Лизогубів — разом 47.

Відомі прізвища 422 родин. Повернули владу 27 (6,4%), зберегли 180 (42,7%), З 463 мазепинських старшинських родин втратили влив 295 (63,7%), з родин, які тримали уряди за Б. Хмельницького, залишилося 38 (9%). Нові родини, які фіксуються вперше на урядах за Скоропадського — 215 (50,9%).