Прокопович Феофан

Феофан (Єлисей) Прокопович (не пізніше 1681-1736 pp.) - український церковний і громадський діяч, письменник, учений-енциклопедист. У 1698 р. закінчив Києво-Могилянську академію. Згодом переїхав до Польщі, де прийняв греко-католицтво. Вивчав філософію і теологію у польських школах і Римському єзуїтському колегіумі. Повернувшись у 1702 р. в Україну, прийняв православ'я і постригся у ченці під ім'ям Феофана (Теофана). 3 1704 р. викладав філософію, логіку, етику, риторику і теологію в Києво-Могилянській академії. Прокопович належав до найосвіченіших людей свого часу, добре володів кількома іноземними мовами. У 1711 р. Феофана Прокоповича було призначено ректором Києво-Могилянської академії. У 1716 р. за викликом Петра I він переїхав до Петербурга. Став одним із найближчих радників царя в питаннях церковної реформи (допоміг ліквідувати патріархію та створити послушний царю Синод) та державної політики. 3 1718 р. Прокопович - єпископ Псковський, з 1721р.- віце-президент Синоду, з 1724 р,- архієпископ Новгородський. У Політико-філософських трактатах «Слово про власть і честь царську» і «Правда волі монаршої» Прокопович розвинув ідеї освіченого абсолютизму. Він сприяв розвитку освіти в Російській імперії, брав участь в організації та створенні Академії наук. Будучи знавцем нс тільки філософії і богослов'я, Феофан Прокопович написав ряд історичних, юридичних, педагогічних і літературно-теоретичних праць.