Спроби існування політичного руху в Україні в 1939–1941 роки

Радянська влада, приєднавши Західну Україну, знищила всі осередки суспільного життя українців. НКВС заарештував та депортував політичних та громадських діячів. Було розпущено УНДО та інші організації. Припинило свою діяльність товариство "Просвіта". В Галичині залишилась лише одна політична сила – підпільна ОУН. Але в 1940 році ОУН розкололась на дві фракції – ОУН (революційну), очолювану Бандерою, та ОУН, очолювану Мельником. Бандерівці проголосили боротьбу з будь-якими силами, що виступають проти незалежності України. Мельниківці орієнтувались на тісне співробітництво та допомогу Німеччини.

30 червня у 1941 року бандерівці на чолі з Я. Стецько проголосили у Львові створення Української держави. Нацисти були "обурені" українським зухвальством і арештували С. Бандеру, Я. Стецька та інших, заточили їх до концтабору. Спробою політичної діяльності українців під час окупації стало утворення так званих похідних груп. Похідні групи мали створювати національну адміністрацію в тих місцевостях, де радянська влада вже не існувала, а німці ще не встигли створити свій апарат. Похідні групи дійшли до Харкова, Дніпропетровська, Одеси та інших русифікованих міст і створили тут українське підпілля.

Та вже наприкінці 1941 року німці розстріляли провідних діячів обох фракцій ОУН, закрили українські видання, почали інші репресії проти українців. Таким чином, ОУН знову опинилась в підпіллі й перейшла до збройної боротьби, створивши українську Повстанську армію (УПА). УПА та її політичне керівництво намагались чинити збройний опір німцям (1942–1944 рр.) та радянській владі (1944–50 рр.).