Відгук Французької Революції в Україні

Французька революція 1789 р. зі своїми свободолюбними гасла­ми турбувала і лякала монархів Європи. Тому імператор Павло І при­єднався до протифранцузької коаліції європейських держав і Росія взяла участь у війні проти республіканської Франції. Ця війна кош­тувала й Україні багато, зокрема в людях, які мусіли воювати у складі російської армії під командуванням фельдмаршала Міхаїла Кутузо­ва на європейських фронтах, зокрема в австрійських Альпах.

Тим часом у Франції змінилися форми уряду й остаточно 18 травня 1804 р. Сенат проголосив, що "для добра французького на­роду" дотеперішній консул Наполеон Бонапарте стає імператором французів Наполеоном І (але не імператором Франції!). Рішення Сенату підтвердив плебісцит майже одноголосно (понад 3,5 млн. голосувало за, а тільки 2 579 — проти). Потужність і слава Напо­леона зростали з кожним днем, зокрема серед широких мас сус­пільства Європи, і це дуже непокоїло монархів.

У 1806 р. зорганізувалася четверта з черги коаліція з Англії, Прусії й Росії, яка знову виступила війною проти Наполеона, але він ту ко­аліцію скоро розгромив. У висліді цієї війни Наполеон підкорив Прусію, захопив Берлін і вирушив проти Росії. Після другої вирішальної битви 13 червня 1807 р. коло міста Фрідлянда у Східній Прусії імпе­ратор Росії Олександср І запропонував мирні переговори імперато­рові французів Наполеонові І. Обидва Імператори зустрілися віч-навіч 7-го липня 1807 р. на річці Німан поблизу міста Тілсит і заклю­чили т. зв. Тілситський договір. На базі цього договору із земель ко­лишньої Польщі, які у другому і третьому поділі захопила Прусія, Наполеон створив т. зв. Варшавське князівство, щоб задовольнити поляків, які вірно воювали на його боці. (Олександер І не погодився, щоб воно називалося Польське князівство). Гданськ проголошено вільним торговим містом, а Росія отримала Білостоцьку землю, в ме­жах якої знайшлося і північне Підляшшя, заселене українцями.

У Тілситі обидва імператори поділили між собою також сфери впливів, Наполеонові — Західна Європа, а Олександрові І — Схід­на. Олександер від себе пропонував Наполеонові ще й частину ту­рецьких володінь, Сирію, Ливан, Смирну й Салоніки, а для себе вимагав тільки Босфор і Дарданели, тобто морських проток, які кон­тролюють доступ з Чорного до Середземного моря. Але Наполеон на це не погодився.

Наполеон у липні 1809 р. розгромив Австрію у битві коло міста Баграм у Долішній Австрії і, згідно з нав'язаним їй 14 жовтня мир­ним договором у Відні, до Варшавського князівства прилучено та­кож землі, захоплені Австрією у третьому поділі Польщі. У складі тих земель перебували також українські землі Підляшшя й Холмщина. Скористала з цього і Росія, бо Наполеон "подарував" Олек­сандрові І "Тернопільський край", тобто галицькі землі, що про­стягаються на захід від річки Збруч аж по річку Серет. Отже, за­вдяки Наполеонові Олександер І розширив кордони своєї імперії на Білостоцьку землю на північному заході та Тернопільський край на південному заході аж до Дністра. Дещо пізніше Наполеон по­годився, щоб Росія окупувала Молдавію та Валахію, князівства над нижнім Дунаєм, тобто сьогоднішню Румунію. Але за те Олексан­дер І мусів зірвати дипломатичні зв'язки з Англією. Одночасно в таємному договорі Олександер І зобов'язався на союз з Францією проти Англії, якщо вона не прийме запропонованого їй Наполе­оном мирного договору.

Незважаючи на договір, Олександер І не довіряв Наполеонові, побоюючись зростання його могутності, як також тому, що Напо­леон цікавився Україною. Ще в грудні 1806 р. у Тульчині на По­діллю москалі арештували дві особи, які мали при собі карти Ук­раїни, рисунки та списки французькою та італійською мовами, що вказувало на те, що на Україні відбувалася профранцузька агіта­ція. Російський генерал-губернатор Харківщини повідомляв царсь­кий уряд, що селянські агітатори поширювали чутки, що "фран­цузи не зроблять нічого злого простолюдцю, що сконфіскують крі­пацтво і що запанує тільки один імператор Наполеон". У 1807 р. на Київщині перехоплено "прокламацію Бонапарта", яких було до­волі багато по цілій Україні, а зокрема на Правобережній. Це свід­чить про те, що французька розвідувальна служба доходила аж до Києва, очевидно, не без допомоги населення. Один із французь­ких агентів повідомляв своїх зверхників, що "на Волині селяни за­повідають кінець Росії".

Але Наполеоном захоплювалися не тільки селяни, які стогнали у ярмі кріпацтва, але також і шляхта, аристократи. Василь Лука­шевич, маршал дворянства Переяславського повіту на Полтавщи­ні і великий приятель Івана Котляревського, справляючи бенкет на одному із своїх хуторів, випивав тост "на честь Бонапарта-визволителя". Такий тост на бенкеті вказує, що Лукашевич не був одинокий і мусів мати також своїх однодумців серед аристократії.

Тут слід ствердити, що наполеонівська політика відносно до Ук­раїни йшла далі по напрямних старого дореволюційного французь­кого режиму, який підтримував Мазепу, а потім його наслідників протягом цілого XVIII сторіччя у їхній боротьбі з Росією. Це зреш­тою підтверджує той факт, що коли ЗО січня 1808 р. поляки дома­галися, щоб Наполеон приєднав до Варшавського князівства "всі краї від Дніпра аж до Очакова, разом з Очаковом", то Наполеон відкинув це домагання.

Писала про Україну і французька преса. Наприклад, офіційний орган уряду "Публіцист" помістив 7 грудня 1807 р. новинку, в якій писав, що "з Польщею межує давня козацька країна Україна, од­на з найбільш урожайних земель світу, яка своїми багатствами за­слуговує на якнайбільшу увагу нашої держави. Тепер, коли справа Польщі розв'язана, прийшла черга на розв'язку справи плодючої батьківщини Мазепи".

Очевидно, що деякі інформації про те, що діялося в Україні, доходили й до імператорської канцелярії Олександра І. Це його турбувало. Зокрема, непопулярною була наложена Наполеоном блокада Великобританії, в якій Росія як союзниця Франції була зобов'язана брати участь. Ця блокада вдарила дуже боляче по економіці Росії, яка провадила з Англією корисну торгівлю різною сировиною за промислові продукти. Росія повністю не дотримува­лася зобов'язань блокади, що й було одною з причин французько-російської війни 1812 р.

Від 1806 р. Росія провадила війну з Туреччиною, яка також була союзницею Франції. Оскільки Україна була першим запіллям цієї війни, то вона відчувала її тягар. Тут було проведене "ополчення", тобто мобілізація до війська у Чернігівській, Харківській, Полтав­ській, Київській, Херсонській та Катеринославській губерніях. Кожна з тих губерній мусіла доставити по кілька тисяч "ополченців", від­риваючи їх від продуктивної сільськогосподарської праці. Крім того, на Лівобережжі зреквізовано понад шість тисяч возів, близько сім ти­сяч пар волів, понад тисячу коней та ще й чотири тисячі погоничів. Ця війна закінчилася щойно у 1812 р. окремим договором у Бухаре­сті, згідно з яким Росія дістала від Туреччини сусідню з Україною Басарабію, тобто землі поміж ріками Дністер-Прут і Дунай аж до Чорного моря. Населення Басарабії складалося переважно з румун­ської етнічної групи молдаван, але в трьох повітах, Ізмаїльському при гирлі Дунаю, Акерманському над Чорним морем та на північному за­ході в Хотинському, у сусідстві з Галичиною і Буковиною, прожива­ли українці та трохи росіян-липованів.