Весна Народів на Буковині

Але хід подій на Буковині був дещо інакший, ніж у Галичині. Декрет про скасування панщини від 15 травня 1848 р. не стосу­вався Буковини, хоча вона була її складовою частиною. Це викли­кало нові бунти, й селяни відмовлялися відробляти панщину. Уряд присилав військо, яке змушувало селян до праці, а тих, що від­мовлялися, дідичі карали по 50 буків кожному. Щойно 9 серпня 1848 р. під тиском селянських заворушень поширено декрет і на Буковину. Згідно з рішенням парламенту, селяни були зобов'язані заплатити дідичам за своє звільнення дві третіх викупних плате­жів, а держава платила одну третю. Закон про скасування панщи­ни та про викуп панщизняних повинностей набрав сили щойно з 7 вересня 1848 p., тобто після його затвердження цісарем.

Незважаючи на видані декрети від 9 серпня та 7 вересня 1848 p., дідичі далі змушували селян виконувати різні панщизняні повин­ності. Слід підкреслити, що 1848 р. на Буковині був неврожай, нищила посіви і саранча. У додатку до того в краю лютувала холера. У листопаді-грудні 1848 р. почалися селянські заворушен­ня, які очолив Лукіян Кобилиця. Ліквідувати повстання властям удалося щойно влітку 1849 р. Вони арештували Л. Кобилицю, який внаслідок жорстоких тортур помер 24 жовтня 1851 р. у тюрмі м. Ґураґумор.

Розігнавши перший парламент, цісар Франц Иосиф І проголо­сив 3 березня 1849 р. нову конституцію, на базі якої Буковина стала окремим від Галичини коронним краєм. Румуни намагалися прилучити Буковину до заселеного здебільшого румунами Семиго-родя, але їм цього не вдалося осягнути у великій мірі завдяки єпископові Є. Гакманові, який рішуче виступив проти того. Тоді вони повели кампанію за відокремлення Буковини від Галичини і надання їй автономних прав. Цісар залишив Буковину окремим коронним краєм, що остаточно переведено в життя щойно 6 бе­резня 1853 р. Вслід за тим її поділено на 15 повітів на чолі зі старостами, які підпорядковувалися президентові провінційного уряду в Чернівцях. Цей стан тривав аж до 22 квітня 1860 p., коли Буковину знову підпорядковано як окрему область галицькому урядові. Буковині повернено статус коронного краю з правом внут­рішньої автономії 26 лютого 1862 р. і цим закінчилося намагання румунів об'єднати її з Семигородом та Банатом, з яких вони планували створити Велике Воєводство Румунів.

Буковина отримала свій власний сойм, до якого входило спер­шу 30 виборних послів, але виборчі мандати були поділені на стани: Релігійний Фонд — 2 мандати, великі землевласники — 8, сільські громади — 12, міщани — 5 (Чернівці — 2, а Радівці, Серет і Сучава по одному), купці і промисловці — 2 і єпископ з уряду — 1 мандат. Тому що єпископ і великі землевласники були, як прави­ло, румунами, то румуни домінували у тому соймі. Щойно 1910 р. в Австрії була введена виборча система національних курій, і мандати розділено поміж національні групи більш-менш пропорцій­но до населення. Тоді число мандатів у Буковинському соймі збільшено до 63. У виборах до буковинського сойму в 1870 р. на 27 послів було всього чотири українці, а між ними єпископ Євген Гакман. У 1890 р. до сойму вибрані три свідомі українці — Єротей Пігуляк, Іван Тимінський і Василь Волян; в 1892 р. до них дійшов ще проф. Степан Смаль-Стоцький, а в 1903 р. число послів-українців у буковинському соймі зросло до шести.

Після реорганізації виборчої системи у виборах 1911 р. до бу­ковинського сойму ввійшло 17 українців (15 від Націонал-Демократичної парти, на чолі з бароном Миколою Васильком, Теодот Галіп від Радикальної партії й Микола Гаврищук від Соціал-Демократичної). Крім соціал-демократа М. Гаврищука, 16 українських по­слів творили посольський "Український клуб" на чолі з М. Василь­ком. Але цей сойм мав тільки одну сесію і через напружене за­гальнополітичне положення на Буковині більше не скликався.

До віденського парламенту в І890 р. був обраний Василь Волян, якого в 1893 р. замінив Сидір Винницький. Значення буковинських українців в австрійському парламенті зросло лише в 1898 p., коли послом став барон М. Василько. Цей визначний дипломат добре орієнтувався в загальних політичних справах Австрії і, використову­ючи свої зв'язки з впливовими віденськими достойниками, багато зробив для поліпшення становища українців на Буковині у політич­ній, культурній і церковній Ділянках. Разом з М. Васильком у ві­денському парламенті від 1898 р. засідав також і Євген Пігуляк.

Важливою і корисною зміною для українців Буковини була кон­ституційна гарантія рівноправності усіх національностей у межах Австрії. Однак під кінець 1851 р. цісар скасував конституцію й Ав­стрійська імперія повернула в нову добу реакції, яка потривала ці­ле десятиліття.