Шляхта й український рух

Українські вищі суспільні верстви, аристократія, увійшовши по втраті своєї держави до складу російського дворянства, не могли діяти інакше, як погоджувати свою вірність російському імперато­рові зі службою для свого народу. А це не було легке і просте завдання.

Великим центром українського відродження був Харків зі своїм університетом, який було відкрито заходами і коштами українського дворянства й купецтва.

Майже всі літературні видання початку українського відродження фінансували чернігівські поміщики, історик та меценат Василь Тарновський — старший (1810—1866) та Григорій Галаган (1819—1888).

Перший український щоденник у Києві "Рада" виходив головно за гроші українського поміщика Євгена Чикаленка. Так само цілий ряд наукових і культурних інституцій в Україні існувало завдяки щед­рим пожертвам українських поміщиків, як наприклад, Микола Тере­щенко (1820—1903) подарував 2 млн. рублів на Київську політехніку в 1878 р. й на будинок Київського історичного музею в 1899 р. тощо. Барон Федір Штайнгель (1870—1946) був фундатором Волинського археологічно-історичного музею в Городку на Волині. Богдан Ханенко (1849—1917) став фундатором Київського музею мистецтва та ін. Фундаторами, мабуть, чи не всіх українських музеїв були поміщики та капіталісти українського роду або із поукраїнщених родів.

У той час як українська інтелігенція та університетська молодь під впливом школи й оточення захоплювалася чужими, часто навіть во­рожими українству ідеологіями, жертвувала для них не тільки свою працю і гроші, але навіть і життя, серед спольщеної шляхти Право­бережної України продовжувався рух за поворот до українства.

Визначним представником цього руху був В'ячеслав Липинський (1882—1931), шляхтич родом з Волині, син поміщика з польського роду. Ще у гімназії Києва він увійшов в українське середовище й почав цікавитися українським рухом та історією України. Закінчив­ши студії в Кракові й Женеві, Липинський повернувся до свого ма­єтку в Уманщині та працював над поверненням до українства сполонізованої шляхти. Спеціально для неї він написав у 1909 р. польською мовою брошуру "Шляхта на Україні; її участь у житті ук­раїнського народу". "Обов'язком цеї шляхти,— писав Липинський,— стати разом з пробудженим українським народом до боротьби на користь цього народу, з якого шляхта жила й досі нічим не при­чинилася до розвитку його культури, нічим не допомогла йому в йо­го боротьбі за своє самозбереження."

Під впливом праці Липинського навесні у Києві відбувся таєм­ний з'їзд, який його учасники назвали з'їздом "українців польсь­кої культури". На ньому було схвалено підтримати український на­ціональний рух, заложити видавництво популярних українських книжок для народу й видавати польською мовою часопис, який мав би пропагувати серед спольщеної шляхти в Україні поворот до рід­ного народу. Згідно з тим рішенням ще того самого року почав у Києві виходити часопис "Przegla_d Krajowy" (Крайовий огляд).

У 1912 р. Липинський випустив свою другу книжку "Z dziejow Ukiainy" ("З історії України"), в якій він описав змагання укра­їнського народу за свою державність у часах Хмельницького й Виговського, та роль шляхти у тому процесі. Праця перейнята іде­алом боротьби за самостійну Україну. Свої праці Липинський пи­сав польською мовою, щоб їх читали спольщені шляхтичі в Укра­їні й запізналися зі своїм власним минулим.

Липинський був також ініціатором створення поза кордонами Російської імперії 1914 р. (у Львові) інформативно-підготовчого цен­тру для боротьби за незалежну українську державу —"Союзу Ви­зволення України".

Важливу роль у поширенні й поглибленні українського наці­онального руху відіграла, в першу чергу, українська шляхта-дворянство. З початком революції 1917 р. значна частина чернігівського дворянства, яке мало також поважні політичні впливи в Російській імперії, виступила на стороні нової української влади.