Школа й освіта в XIX ст

Поруч з економічним визиском, практикованим дідичами та їх­німи довіреними, продовжався і культурний утиск. Румунська верхівка на Буковині, так само як і польська в Галичині, не бажала освіче­них селянських мас, зокрема українських, і тому не допускала до шкіл української мови. У 1780 р. на Буковині не було жодної публіч­ної школи, в 1788 р. їх було вже 12 (дві нормальні взірцеві й 10 по­вітових), а в 1792 р. — 32 школи і запланованих було ще 28. Влада це оправдувала браком українських книжок, хоча такі книжки були в су­сідній Галичині. Зате вона протегувала румунську мову в школі й да­вала гроші на видавання шкільних підручників румунською мовою.

У 1805 р. буковинські школи підпорядковано під нагляд львівсь­кої польської римо-католицької консисторії, яка так повела спра­ву, що в короткому часі залишилось тільки 15 шкіл, причому не було ані одної української, крім приватних т. зв. дяківок, у яких дяки вчили читати кирилицю і гражданку1. Надалі цей стан дещо поправився, однак в 1843 р. на Буковині було лише 25 шкіл, та й то здебільшого так звані тривіальні школи, в яких учили лише читати, писати й лічити. Навчання велося німецькою, румунською або польською мовами. Отже, село залишалося без належної осві­ти, бо єдиними установами там були — церква і корчма. Підпо­рядкування буковинських шкіл римо-католицькій консисторії стрі­нуло великий протест, оскільки Буковина була в основному пра­вославного віровизнання.

Коли нагляд над школами в 1850 р. перебрала православна бу­ковинська консисторія на чолі з єпископом Євгеном Гакманом (1793—1873), цей стан поправився, але рішучий перелом в розвит­ку шкільництва зробив аж державний закон з 1868 р.

Прилучення Буковини до Галичини на початку не було корис­ним, бо до румунізації прилучилася ще й полонізація українського населення, насаджувався римо-католицизм. Але в другій половині того періоду, коли зросла національна свідомість українців Гали­чини й Буковини, таке прилучення виявилося корисним.

Буковина в Австрійській імперії до 1848 р. вважалася політич­ним закутком. "Спокійно і мирно було в нашому краю,— писав сучасник революційних подій Л. Ставфе-Сімігіновіч у своїх спога­дах. — В політичному житті брали участь лише окремі одиниці. Про національний рух мало було чути... Для тих небагатьох оди­ниць, що порушували суспільний спокій тільки тоді, як дозволяли собі в корчмі забагато, вистачало тих кількох поліцейських, що були на послугах громадських урядів... Буковина була далеко віддалена від усього, що означало великий світ, і тому губилася вона поміж іншими краями австрійської монархії".

загрузка...