Школа й освіта в Галичині

Посол галицького сойму, польський історик і поет, ректор Кра­ківського університету Йосиф Шуйський, виступаючи у галицько­му соймі 1880 p., заявив, що "наповняючи голову (селянської) дитини різнородними відомостями, викликало б у неї аспірації до вищих шкіл. Отже, ціль навчання помилкова, бо замість дати їй ко­рисну науку, яку вона могла б використати на ріллі, наука викли­кає аспірації, які не відповідають її селянському станові, але заохо­чує пнятися по драбині до вищих шкіл." Він також стверджував, що учительські семінарії дають відносно зависокі кваліфікації кандида­там на учителів, яких учителі сільських шкіл не потребують". Він за­кликав відповідальні чинники "схаменутися й перевірити програми для кваліфікацій учителів народних шкіл". Дослідники цього питан­ня стверджують, що думки Шуйського не були поодиноким явищем, вони виражали переконання певного кола людей1. Це були погля­ди шляхти відносно навчання селянських дітей взагалі, польських й українських, але для українців обмеження були ще більші й ад­міністрація робила всякі труднощі у ширенні просвіти серед народу. Польська адміністрація дотримувалася вказівок Шуйського, або робила це й без нього. У 1875 р. в Галичині було 1093 польські шко­ли, 1340 — українських та 260 — утраквістичних (двомовних). Не бу­ло українських шкіл у містах, з яких був доступ до середніх шкіл, гімназій чи учительських семінарій. Але сама чисельність шкіл не все говорить. У 1894/95 шкільному р. 171 польська та 286 українсь­ких шкіл не діяли. Три роки пізніше (1897/98) не функціонувало 155 польських шкіл, а українських — 321. У 1900 р. було 2136 українсь­ких, а насправді змішаних шкіл, та 2 099 польських. Але з них тільки 1894 школи працювали, які разом налічували 2368 класів, а 2000 польських шкіл мали 5671 клас, отже, майже вдвоє більше.

В останніх роках перед першою світовою війною в Галичині було бл. 3000 українських народних шкіл. Упослідження українського населення в ділянці народної освіти спостерігається також і в ста­тистиці учителів. У 1900 р. в галицькому шкільництві працювало 5449 учителів поляків і заледве 2284 українців. У сільських чотирикласових школах один учитель учив два класи зранку, а два по­полудні. Внаслідок того, наприклад, у селі Біла Чортківського по­віту, в 1904 р. два учителі учили 681 дитину.

Велику дискримінацію практикували поляки і в організації се­реднього шкільництва. В 1875 р. поляки мали 28 гімназій та 6 реальних шкіл, а українці — 4 гімназії й ані одної реальної5. У 1914 р. одна гімназія припадала на 42000 поляків і одна на 520000 українців6. Водночас українці мали вже шість державних гімназій українською мовою навчання, а при двох польських були пара­лельні українські класи (в Стрию і Бережанах). Зате поляки мали 39 гімназій та 11 реальних шкіл середнього типу, де не вчили класичних мов. Крім того, були ще й 10 учительських утраквістич­них семінарій. Правда, поруч з тим, існувало ще вісім приватних українських гімназій, під зарядом Руського Педагогічного Товари­ства, та дві учительські семінарії, а сестри Василіанки мали три середні школи. Всього у Галичині було 13 українських приватних середніх шкіл, які українська громада вдержувала власними кош­тами. У них навчалися в 1911/12 шкільному році 1931 студент. У той же самий час польські середні школи утримувалися з держав­них бюджетів, тобто з податків усіх громадян, у т. ч. українців. Вступ до шкіл для селянської молоді був обмежений не тільки відповідними законами, але також й економічними спроможно­стями селянина. Небагато було таких селянських господарств, що могли оплачувати дуже високі кошти за школу та утримання ди­тини в місті.

Для організації українського шкільництва в останній декаді XIX ст. постало ще й Руське Педагогічне Товариство, яке заініціювало і утримувало чотири приватні школи та кілька бурс-гуртожитків, де виховувалася українська молодь. Великого значення набуло це Това­риство в останні роки перед першою світовою війною, а зокрема під польською окупацією, відоме вже під назвою Українське Педагогіч­не Товариство — УПТ. Воно організувало й утримувало "Рідні шко­ли", народні й середні гімназії, де українська молодь виховувалася на свідомих синів свого народу. Зліквідувала УПТ, як і всі утримува­ні ним школи й гуртожитки, совєтська влада восени 1939 р.