Розбудова промисловості в Україні

У 1820 р. появилися перші цукроварні та розвинувся горілчаний промисел. З розвитком хліборобства зростала також промисловість і торгівля. Але все це було в руках поміщиків, які мали і гроші й робітників-кріпаків. Згодом у промисловості почали з'являтися люди, які мали гроші, але не були аристократичного роду. Це були в ос­новному росіяни, але траплялися також й українці, наприклад Си-миренки, Терещенки та Яхненки. Брати Яхненки і зять одного з них, Федір Симиренко, були кріпаками, але добившись майна на оренді баштанів і шкіряній промисловості, викупилися на волю, орендували млини, вели торгівлю збіжжям і значно збагатились. Зго­дом у їх руки дісталися різні види промисловості: мотузяна, суконна, скляна, а також млини, цукроварні й тютюнництво. У 1840 р. Яхненко і Симирснко побудували у Млієві на Черкащині велику цук­роварню, а також фабрику, що продукувала сільськогосподарські ма­шини, пароплави та ін. капіталісти не мали кріпаків, які б працюва­ли для них безплатно й тому мусіли наймати робітників і платити їм за роботу. У скорому часі виявилось, що селяни на панських фабри­ках і заводах працювали неохоче й недбало, натомість вільнонаймані робітниюї на підприємствах капіталістів краще опановували техніку й давали кращу продукцію. Через це панські заводи підупадали і їх відкуповували капіталісти, які вже у половині XIX ст. зосередили у своїх руках понад 90% заводів.

Велике значення в економіці України мали цукрова, гірнича та металургійна промисловості, де Україна випереджувала Росію. У 1848-1849 pp. в Україні було 62% цукроварень. Україна перетво­рювалася на центр цукрової промисловості, хоч з боку уряду були спроби затримати цей процес шляхом штучної підтримки цукро-варництва російських центральних губерній.

У Таврійській губернії розвинулися, крім дуже важливої соля­ної промисловості та риболовлі, також і виноградна промисловість, шовкопрядство, виправлювання шкіри. Виробництво базувалося на вільнонайманій праці і брало верх над виробництвом, базованим на праці кріпаків в інших губерніях. У Херсоні 1852 р. швейца­рець Філімберт зорганізував доволі велику фабрику шкір на базі уділів. Він сам мав тоді 18 000 десятин землі і 120 тис. орендова­ної, яку використовував для плекання до 90 тис. штук овець. Крім того, Філімберт збудував шерстомийню і шкіряний завод, на яко­му виробляли цінні види шкіри, замшу, лайку, саф'ян, а з відходів шкір виробляли клей2.

Під кінець 1830-х і на початку 1840-х pp. Україну відвідали дві геологічні експедиції, спершу французька на чолі з проф. Ле-Пле, а потім англійська на чолі з геологом Р. Й. Мерчісоном, які вияви­ли великі поклади високоякісного кам'яного вугілля в Донецькому кряжі, що своїм розміром дорівнювали усім покладам вугілля За­хідної Європи. Завдяки тому Південна Україна стала об'єктом заінтересування геологів. У скорому часі відкрито також поклади за­лізної руди в околицях міста Кривого Рога, що, в парі з вугіллям Донбасу, стало підставою гірничо-металургійної промисловості Криворізько-Донецького басейну.

Україна почала ставати напівпромисловою країною. Почали з'яв­лятися заводи й фабрики. Машини стали витісняти рукодільний про­мисел. Поширене у Криму тонкорунне вівчарство сприяло розвитко­ві суконного виробництва. Для скріплення цієї ділянки виробництва уряд роздав 1 250 000 десятин для випасу тонкорунних овець. Так, ще від кінця XVIII ст. існувала в Катеринославі державна суконна фаб­рика, що в той час була найбільшим підприємством на півдні Укра­їни. Це було ціле фабричне містечко, в якому 1833 р. розміщалося 197 промислових і житлових будинків з близько 3 000 населення3. Во­на забезпечувала армію у військовому обмундируванні. У першій по­ловині XIX ст. кількість суконних підприємств швидко зростала. В Україні 1805 р. було 27 суконних закладів, а в 1823-24 pp. їх налічувалося вже 99. Понад 65% усього сукна, що вироблялося в українських фабриках, припадало на мануфактури Волинської, Київської та Чер­нігівської губерній. У 1859 р. в Україні числилося 160 суконних під­приємств, що розміщалися здебільшого на Правобережній Україні, які виробляли понад два і чверть мільйона аршинів сукна. До 20 су­конних фабрик капіталістичного типу було в Україні 1861 р.

Паперове виробництво ще в середині XVIII ст. зародилося в Ук­раїні, а у 80-х роках були вже відомі паперові заводи Києво-Пе­черської Лаври, Троїцького монастиря, поміщика Михайла Мило-радовича. У 1832 р. в Україні налічувалося заледве вісім паперових заводів, сім з них належало поміщикам, а один купцям. Напередодні скасування кріпацтва в Україні працювало 18 фабрик паперу, але вони користувалися відсталою технологією й через те були мало продуктивні. Слід підкреслити, що промисловість і торгівля України перебувала здебільшого в руках росіян. Серед власників фабрик ро­сіяни становили 44,6%, українці — 28,7%, жиди — 17,4%, а решта інші національності. Серед купців відсоток росіян був ще більший, аж 52,6%, тоді як українці становили тільки 22,2%, жиди — 20,9%, інші — 4,3%.

У першій чверті XIX ст. промисловість в Україні базувалася го­ловним чином на примусовій кріпацькій праці. З 13 960 робітників у 1828 р. — 10 385 (74,4%) були кріпаками і тільки 3 575 (25,6%) віль­нонайманими. Фабриканти Київської губернії через своїх агентів наймали у поміщиків Полтавщини кріпосних селян на фабричні ро­боти, їх гнали цілими партіями і вони, прийшовши на місце праці, перемучені різними хворобами, вмирали десятками, тужили за сво­їми родинами й утікали з робіт гуртами, що спричиняло простої фабрик. Скоро виявилося, що наймана праця, за яку платили гріш­ми, була більш доходова й вигідніша, ніж дармова панщизняна, й тому почав відчуватися попит на вільнонайманого робітника.

Гірше було з виробом мануфактури, в якої складалася широка перспектива розвитку цієї ділянки промислу. Водночас імперський уряд сприяв розбудові т. зв. Центрального промислового району не на базі місцевих доступних природних ресурсів, тобто на багатстві сировини і палива, бо цього там було дуже мало. Ця промисловість розраховувала на довізні паливо та сировину. Але установле­ні урядом різні тарифи на українські продукти доводили до того, що вони мусіли продаватися дорожче як московські, тому не мог­ли витримати московської конкуренції. Через ці обставини укра­їнська текстильна промисловість, хоча й мала добру перспективу на успішний розвиток, занепала.