На порозі XIX ст

Правління царя Павла І, який прийшов на трон після смерті Катерини II, було недовге (1796-1801 pp.), але жорстоке, навіть суп­роти дворянства та його найближчого оточення. Він мав дуже не­стійкий характер і навіть його найближчі ніколи не були певні, що можна від нього очікувати. Одного дня він міг бути надзвичайно приязний, а другого надзвичайно жорстокий.

Українці, перебувши 34-літнє панування Катерини II з її лікві­дацією залишків автономності України, сподівалися, що Павло І, який виявив свого роду симпатії до України, відновить гетьман­ство і поверне принаймні деякі традиційні права. Але так воно не сталося. Єдине, що він зробив, це повернув Генеральний Земський та Підкоморський суд, Магдебурзьке право та старий адміністра­тивний поділ на повіти. Одне, що він зробив гуманного, це забо­ронив поміщикам силувати кріпаків працювати в неділю, а в Ук­раїні також продавати кріпаків без землі. Не переслідував він і ду­хоборів, а також Уніатської Церкви, як це було за цариці Катери­ни II.

Своїм автократизмом, а ще більше жорстокістю навіть супроти аристократів — високих старшин армії, він наробив собі багато во­рогів. Ці високі старшини, порозумівшись між собою і, мабуть не без згоди його сина, престолонаслідника Олександра, задушили імператора Павла І 24 березня 1801 р. Услід за тим на російський престол вступив молодий 24-річний імператор Олександр І.

Прихід на престол Олександра І знову зродив надії на краще, тим більше, що вже тоді він мав репутацію людини ліберальної, гуманних поглядів. Зараз таки на самому початку він створив "Та­ємний Комітет" із приятелів своєї молодості, до якого належали росіяни графи Ніколай Новосельцов та Павло Строганов, українець князь Віктор Кочубей та поляк граф Адам Чарториський. Всі вони були ліберальних поглядів і тому суспільство очікувало "нової ери". Сподівалися також знесення перестарілого вже і віджилого кріпац­тва. Однак усі ті сподівання, чи побожні бажання, не здійснилися. У скорому часі Олександер І трапив під вплив графа Чарториського та зблизився з групою польських аристократів, великих зем­левласників на Правобережжі України — графи Владислав Браніцький і Северин Потоцький, князь Любомирський та інші, які зай­няли високі пости в уряді імперії. Немалу роль у тому відігравав і роман царя Олександра І з княжною М. Наришкіною з дому спольщених князів Четвертинських. В остаточному висліді, хоч Право­бережжя було під російською владою, там панували польські діди­чі, польська культура тощо.

Треба однак ствердити, що Олександер І не радо встрявав у справи сумління й тому, так як і його батько, не переслідував уніятів, ані духоборів.