Кооперативний рух

Під кінець XIX — на початку XX ст. в Україні широкого розмаху набрала організація різного роду кооперативів як одного із засобів у піднесенні економічного рівня серед населення. Перша споживча кооперація була заснована в 1866 р. у Гадячі на Полтавщині, але російський уряд, боячись будь-якої організації громадських сил, довгий час ставився ворожо до кооперації і гальмував її розвиток на селі. Щоб організувати на селі кооператив, треба було мати дозвіл з міністерства у Петербурзі, яке давало його дуже нерадо. Через те до половини 1890 pp. по містах України ледве животіли близько 50 споживчих кооперативів. Перше споживче товариство на селі постало в 1888 р. в Бахмутському повіті на Катеринославщині.

У 1894 р. Микола Левитський (1859—1934), закінчивши право в Московському університеті, почав організувати хліборобські спілки — артілі, головно в Херсонській губернії. За його почином спілковий рух дістав нових організаторів в особах Василя Доманицького, Василя Нагірного та інших. Кооперативний рух розширився по всіх девяти українських губерніях. Однак, щойно після революції 1905 р. почалася активна організація кооперативів (пересічно 300 кооператив на рік).

В Україні у 1908 р. було вже 572 споживчі товариства, а в 1914 р. — 3052. У кооперативному русі Україна зі своїми 30 мільйонами населення займала перше місце в тодішній Російській імперії, де налічувалося усього бл. 10 500 кооперативів. Для координування праці та взаємної допомоги у Києві 1908 р. був заснований Союз Споживчої Кооперації, а другий у Вінниці в 1910 р. У противагу Українському Союзові і для конкуренції з ним москалі заснували свій у Харкові — "Потребительское Общество Юга Россіи" (ПОЮР).

Великого розмаху набрав кооперативний рух в Україні в 1910 p., однак українській кооперації бракувало всеукраїнського центру і через те вона була залежна від двох московських централь. Між окремими губерніальними центрами України проводилися переговори в цій справі й ініціативу створення українського кооперативного центру взяв на себе Київський Союзбанк з Христіяном Барановським на чолі. Однак, коли в Києві розпочали організувати Український центральний банк, який мав стати фінансовим центром української кооперації, московські центри виступили проти українського об'єднуючого центру в Києві. Провідники російської кооперації повели гостру боротьбу проти "нечуваного шовінізму" українських кооператорів, які не погоджувалися на те, щоб Московський народний банк уважати центром української кооперації, а творили собі свій центр у Києві. З тих заходів так і нічого не вийшло, бо російська адміністрація не дала дозволу.

Під тиском конкуренції з Московським союзом Київський союз потрапив у фінансову скруту. На покриття його втрат Московський союз погодився дати в 1911 р. позичку з вимогою, щоб Київський союз ліквідував торговельні операції. Він існував ще два роки, але вже тільки як організаційний осередок, а в 1913 р. мусів цілковито ліквідуватися. З таких самих причин мусів ліквідуватися і Вінницький союз, й українську споживчу кооперацію підпорядковано російському союзові у Харкові.

Не залишились позаду й кредитові кооперативи, зростання яких після 1905 р. було не менш замітним. Перший "Союз кредитної кооперації" постав у Бердянську в 1901 р. На 1 січня 1915 р. в Україні було 794 ощадно-позичкових та 1792 кредитових спілок, тобто разом 2772. Коли до цього зачислити ще й Кубань та Басара-бію, де жило багато українців, то їх кількість разом виносила 3412, які володіли майном вартістю бл. 150 мільйонів рублів.

Але проти цього руху виступили представники уряду, а також і російської інтелігенції, до соціалістів включно. Всі вони вбачали в незалежному кооперативному русі український економічний і політичний сепаратизм. Ліва російська інтелігенція, посідаючи керівні посади в російських кооперативних центрах, старалася недопустити до розвитку української кооперації шляхом конкуренції, або навіть дефіцитових операцій, висуваючи на кооперативних з'їздах гасло "всеросійської кооперативної єдності". Уряд і місцева адміністрація зупиняли цей розвиток шляхом адміністративних кар та різноманітних брутальних репресій.