Чорноморське Козацьке військо

Кучук-Кайнарджівський договір 1774 p., а зокрема втрата Кри­му, був великим ударом для Туреччини й вона не могла так легко з тим погодитися. І в скорому часі турки почали підготовляти но­ву війну проти Росії. Росія також не задоволилася здобутками но­вих територій над Чорним морем і в міжчасі задумала поширити свої володіння на Кавказі й відірвати від Туреччини Грузію. Але в боротьбі з турками москалі переконалися, що вести боротьбу з ними не так легко регулярними російськими військами, які не знали доб­ре південних степів та способу, як воювати з турками й татарами. Цю штуку добре знали козаки-запорожці. І коли з'явилася можли­вість вибуху нової російсько-турецької війни, а в парі з тим і ту­рецького нападу на Південну Україну, князь Потьомкін видав по­відомлення про відновлення запорозького війська. Внаслідок того з'явилося багато охочих людей до відновленого козацтва.

Так у 1787 р. Потьомкін сформував Чорноморське Козацьке вій­сько, яке стало не тільки оборонною силою перед можливим ту­рецьким нападом, але також і притягальним чинником для повер­нення тих запорожців, що після зруйнування Січі перейшли до во­лодінь турецького султана й там створили нову Задунайську Січ. Так організовано Чорноморське військо кількістю 12 000 козаків під командою колишнього запорізького старшини Сидора Білого. Центром Чорноморського війська було в 1784 р. місто Олешки над річкою Конкою, лівобічною притокою Дніпра. Однак Чорноморське Козацьке військо не мало вже права обирати своїх старшин, як це було звичаєм на Запоріжжі, їх призначав уже сам Потьомкін.

Щоб зменшити кількість утікачів до Туреччини та заохотити по­вернення запорожців з-під турецького панування, російський уряд виділив Чорноморському Козацькому війську землю між Дністром і Бугом, де засновано 25 слобід і поселено 9 000 чоловіків і жінок.

Незабаром на ці землі почали переселятися січовики, що втекли були за Дунай, як і всі ті, що намагалися уникнути панщини, яку цариця Катерина II остаточно заводила в Україні.

Піц час наступної Російсько-турецької війни (1787-1792 pp.) Чор­номорське Козацьке військо відвоювало ще шмат землі між Дні­стром і Чорним морем з фортецями Кинбурн і Хаджибей. Але затри­матись довго на землях між Бугом і Дністром Чорноморському ко­зацтву не судилося, бо незабаром у Петербурзі почули про нові зем­лі, і придворні цариці Катерини почали випрошувати 'їх для себе1. По смерті Потьомкіна у 1791 р. московський уряд став роздава­ти "подаровані" козакам землі — панам та німцям колоністам, а чорноморців повертати в кріпаків2. Козацькі старшини Харко Че­піга, Сидір Білий та Антін Головатий, щоб рятувати військо, стали домагатися від російського уряду дозволу переселитися в інше міс­це. Російський уряд пішов козакам на руку, бо район між Бугом і Дністром розташований близько від центральної частини України, з одного боку, і Задунайської Січі, з другого, став районом через який втікачі від кріпацтва переходили за Дунай. Щоб позбутися ко­заків з України, цариця Катерина II дала їм грамоту на незаселені землі між Азовським морем та рікою Кубань, які Росія отримала від Туреччини в 1774 р. згідно з договором у Кучук-Кайнарджі. У зв'язку з цим 1792 р. Чорноморське Козацьке військо було пересе­лене на т. зв. Чорноморську кордонну лінію, яка проходила від гирла ріки Лаби до Азовського моря на правому березі Кубані. Так чор­номорців виселено на півострів Тамань, де в Х-ХІ ст. знаходилася Тмуторокань, удільне князівство Руси-України, в якому панували князі-нащадки Володимира Великого. Воно було зруйноване татар­ськими наїздами в XIII ст. В останніх часах там проживало кочов-ниче плем'я ногайців. Після російської окупації східного побереж­жя Азовського моря частина ногайців перейшла до Туреччини, не бажаючи залишатися під Росією, Так по шістьох століттях україн­ці знову повернулися на землі колишньої Тмуторокані.

У 1793 р. 6 000 Чорноморських козаків, під командою кошово­го Антона Головатого, переселилися на нові землі. Згодом чорно­морці перейшли на ріку Кубань і там переорганізувалися у "Ку­банське військо".


загрузка...