Бузьке козацьке військо

У роках 1785-86 за наказом кн. Потьомкіна створено два Бузькі козацькі полки, які були організовані на взір Донських козаків, під командою російських офіцерів. Посади військового судді та писаря були скасовані, а управу перетворено на військову канцелярію.

Бузьке козацтво складалося з різнородних елементів — молдаван, болгар, польської шляхти та козаків-утікачів, тобто бездомних, але хоробрих людей. У 1787 р. "їх об'єднано в один полк, під командуванням полк. Скаржинського, а потім підполк. О. Орлова. Полк налічував 1 500 козаків і брав участь у Російсько-турецькій війні 1787-1791 роках. Він прославився у боях із турками під Очаковом, Бендерами, Акерманом, Кілією, Ізмаїлом та ін.

За вірну службу по закінченні Російсько-турецької війни козакам дозволено вибрати багаті землі на правому березі Бугу і там поселитися. Вони завели там гарні оселі та створили козацький відділ в 1000 козаків для прикордонної служби вздовж татарсько-ногайського кордону і звідси вони отримали назву Бузьке козацтво2.

Після організації Вознесенського намісництва Бузьке козацтво було звільнене з військової служби, а всіх козаків обернено в звичайних державних селян-хліборобів. Але вони не були з того задоволені й домагалися повернення їм козацького стану.

У 1803 р. їх було 6383 особи чоловічої статі, що жили по обох боках ріки Буг в Ольвіопільському, Єлисаветградському та Херсонському повітах3. Цар Олександер І декретом від 18 травня відновив їхній козацький стан і поділив на три полки, які жили в загосподарованих 28 багатих станицях з 1597 дворами і 169 742 десятини землі, тобто більше 10 десятин на кожний двір. Пізніше до них приєдналося ще кілька селянських родин й невелике число польської шляхти. У 1804 р. Бузьке козацтво нараховувало вже понад 7 000 осіб чоловічої статі. Але отамана вони не мали права вибирати, цар назначив їм на отамана донського козака генерал-майора Івана Краснова.

Бузько-козацький полк брав участь в Російсько-турецькій війні 1808 р. у Молдавії. З вибухом війни із Францією в 1812 р. Бузькі козаки були звільнені від загального ополчення, але вони, щоб доказати свою вірність цареві, виставили власним коштом козацьку дружину силою 500 козаків і від уряду вимагали тільки зброї. Ця дружина була перекинута на захід Російської імперії і тримала прикордонну службу вздовж Варшавського князівства, а в наполеонівській кампанії брала участь у захопленні Парижа 1814 р.1

Після заключения Бухарестського договору 1812 р. Бузькі козаки зробилися були дійсними добровільними військовими поселенцями, охороняли кордони вздовж Басарабії й одночасно займалися сільським господарством. Вони розбудували багаті станиці, чим притягали до себе на поселення і на службу селян із західноукраїнських губерній.

У 1815 р. наполеонівські війни закінчилися, а Віденський Конгрес закріпив в Європі реакційні режими. Бузькі козаки, повернувшись на рідну землю, були змушені повертатися назад у кріпацтво у формі т. зв. "військових поселень". Олександер І ліквідував Бузьке Козацтво. Наступного 1818 р. він створив з них т. зв. Бузьку уланську дивізію, поділену на два полки, а Бузькі станиці ввійшли до складу Бузького військового поселення, центром якого визначено місто Вознесенське. Очевидно і тут не обійшлося без протестів з боку козаків, і в вересні 1817 р. відбувся збройний виступ під проводом Федора Барвінського, який москалі задушили дуже криваво. Тих, які відмовлялися стати військовими поселенцями, москалі кололи піками, топили в Бузі, сікли різками, гнали через "зелену вулицю" і висилали на Сибір2. Так остаточно виглядала заплата царя Олександра І Бузьким козакам за їхню вірну службу і геройські подвиги на всіх фронтах. Надалі Бузька уланська дивізія розділила долю Херсонських військових поселень.