Азовське Козацьке військо

Організація козацтва на півдні України, а зокрема можливість позбутися паншизняно-кріпацької залежності, притягала багато під­даних селян, які втікали від своїх поміщиків. По смерті Потьомкіна поміщики з центральних губерній повели настирливі розшуки своїх кріпаків у Південній Україні. Знайдених утікачів деякі помі­щики жорстоко карали і навіть піддавали тортурам. У 1795 р. була проведена "ревізія", тобто перепис населення, що стала підставою царського указу від 12 грудня 1796 p., який заборонив селянам Пів­денної України, яку офіційно названо — Новоросією, переходити з місця на місце. Цим законом обмежувалася свобода не тільки по­міщицьких підданих, але також і всіх інших категорій селянства. Прикріплення селян до землі було вигідне поміщикам Південної України, бо позбавляло поміщиків центральних губерній права ви­магати повороту своїх кріпаків, якщо вони не зуміли віднайти їх до ревізії в 1795 р. Цей указ ще не вводив кріпацтва в повному значенню, але на ділі був першим важливим кроком у тому на­прямку, бо селянам заборонялося покидати поміщицькі маєтки, у котрих вони перебували на час ревізії1. А тому що адміністрація й суди були в руках шляхти-дворян, то селяни, навіть і вільні, не мог­ли розраховувати на справедливість. Щоб не попасти знову у по­вне кріпацтво, селяни почали втікати з Південної України на Дін, на Кубань і на Кавказ.

У міжчасі російські емісари продовжували агітацію по всій Ба-сарабії й Новоросії, щоб охочі записувалися до Азовських козаків. Багато послухали тих закликів, втікаючи від панщини, але як по­бачили, що то вже не є жодне козацтво, але звичайне московське військо, втікали назад. Проте присутність Азовського козацтва на колишніх запорозьких землях не була бажана для російського уря­ду й тому в 1846 р. частину Азовських козаків переведено на Кав­каз, де вони заснували станиці — Азовську, Латиську та Дербентську. У 1862 р. почалося переселення їх на Кавказ, на східне побережжя Чорного моря. Перші азовські переселенці числом 206 родин прибули на Кавказ весною 1862 p., морем до Константинівського укріплення, де мала постати Константинівська станиця, пізніше названа Новоросійською. Але Азовці, висадившись на бе­рег, не хотіли йти там, куди їх направляли місцеві урядники, бо там грунт був каменистий, однак вибору вже не було, У 1837 р. для охорони східного побережжя з Азовських козаків сформовано військову флотилію з десятьма командами. За виконування військо­вої служби азовські козаки були звільнені від різних повинностей і податків. У 1863 р. на Кавказ добровільно переїхало 504 родини азовських козаків, що налічували 2 540 осіб обох статей, не врахо­вуючи відслужених козаків та вдів, які були приписані до своїх крев­них у військовій службі. За Кубань у 1864 р. переселилося ще 339 родин, цим разом цілими станицями. Азовське військо згідно з декретом 11 жовтня 1865 р. перестало формально існувати, рядо­вих козаків перетворено на селян, а старшин — у дворянство. Ре­галії і зброю перебрало Кубанське Козацьке військо.