Старшина в умовах посилення імперського тиску в 20-ті рр. ХVІІІ ст

Доведені до крайнощів, спробу легального відстоювання «прав і вольностей» у серпні 1721 р. намагаються роблити переяславці. Через те, що їх чолобитна стосовно призначення полковника ще не ставала об’єктом дослідження, зупинимося на ній докладніше. Полчани констатували, що царем призначений «был яко тутешний в полку Переяславском мешканец, только не за совершенного полковника, Иван Сулима, хорунжий войсковой Енеральный, которого мы после вже и за целого себе надеялися полководца... однак и тот нынешнего году в дорозе, идучи на службу монаршую Вашего Царского Величества до Ладоги, декретом Божием окончил своё бытие». Таким чином, після смерті у 1715 р. полковника Томари шість років не було полковника (і ще шість не буде).

Козацькі старшини бажали бачити за полковника: поперше, «кого мы, полчане, похочем вольными голосами за ведомом и волею Господина Гетьмана нашего», подруге, «з наших же малороссийских людей», потретє, «тутешних родимцов», яких «свои власние и грунта и достатки маючих, не треба оборудовати, а господарства удоволяти заводами», по–четверте, «иноземцам бы в том благопризрительном на нас Вашего Царского Величества повелениям отказывать понеже они, як в инших полках...делается, обидливе и непоздешнему обыкновению с полчанами своими поступают». Як бачимо, старшина відстоювала своє право обирати полковника зі своїх же полчан, згадуючи мазепинські часи, коли у полку владні політичні і матеріальні важелі знаходились у руках греків (полковник Томара, писар полковий Рустанович, Згура).

Пізніше, після смерті Івана Скоропадського, ГВК направила у полки листа про обрання нового «гетьмана з урядников, войтов, бургомистров, райцов, лавников, людей добрых... грамотных... потому и достойных», проте виборів і гетьмана, і полковника переяславського довелося чекати довго.

Наступним кроком старшини була коломацька чолобитна, підписана трьома повними полковниками Данилом Апостолом, Михайлом Милорадовичем, Антоном Танським. За неписьменного полковника прилуцького Галагана розписалися. Підписали і наказні: стародубський Семен Березовський, чернігівський Василь Томара, переяславський Антін Чарушинський, лубенський Яків Маркович, полтавський Григорій Буцький. Серед чолобитчиків не було ніжинців.

Загалом Коломацькі чолобитні репрезентували від 61% урядової старшини полків (за штатом). У зв’язку з цим слід нагадати, що у полках частина штатних посад не була заповнена, крім того окремі підрозділи очолювалися старшинами в інших місцях і, звичайно, підписати будьяку челобитну вони могли лише з місць своєї тогочасної дислокації.

Крім урядової старшини, чолобитну підписали куренні значкових товаришів Гадяцького (отаман Пилип Самарський), Полтавського, Прилуцького (отаман Григорій Зеленський), Стародубського, Чернігівського полків. Цей факт у поєднанні з тим, що під чолобитною немає жодного підпису бунчукового товариша, свідчить про те, що полкове чи, як воно тепер іменується, значкове товариство зберігало на рівні полку республіканські традиції. Бунчукові ж товариші будуть в найближчий час використані Малоросійською колегією як таран проти будьякого республіканізму в козацтві.

Особливо слід звернути увагу на тих старшин, які підписали чолобитну замість неписьменних сотників: значкові товариші Полтавського полку Павло Тройницький, Стефан Піщанський і Григорій Литвишко; писар сотні Лукомської Лубенського полку Мартин Олексійович, писар Золотоніської сотні Данило Андрійович, писар судовий чернігівський Іван Яновський, з цього ж полку значковий товариш Стефан Славатинський, писарі сотенні із Стародубського полку Іван Забузький (Шептаківська сотня), Лук’ян Гордієнко (Топальська сотня), значковий товариш Михайло Голембіовський, Василь Варявський, значковий товариш Прилуцького полку Федір Матвійович, сотенний хорунжий із Гадяцького полку Яків Сидорович. Ці люди здійснили громадянський подвиг. Бо якщо хтось міг відмовитися від неіснуючого «свого» підпису, то ці люди несли пряму відповідальність. Вони вимагали гетьманства.

На 17му році полковництва Павло Полуботок опинився на вершині соціальної драбини Гетьманщини, залишившись після смерті Скоропадського наказним гетьманом.

Близько 1680 р. він одружився з донькою священика м. Лебедина, племінницею гетьмана Самойловича Євфимією Василівною Самойлович (? — 1717). У листопаді 1718 р. одружився вдруге з удовою військового товариша Романа Жураковського, донькою ніжинського полкового судді Ганною Романівною Лазаревич. Його сестра Марія (1664–1729.8.10) була заміжня за генеральним хорунжим Іваном Сулимою, Варвара (? — 1733 — ран. 1737) — протопопом переяславським Павлом Добронизьким, одна з сестер — за орликовським генеральним бунчужним Федором Мировичем, Марфа (? — 1700–1729 — ?) — за полковим сотником миргородським Григорієм Лісницьким.

До Ніжинського полку Рум’янцев поставив полковим писарем Леонтія Грановського. Першу полкову сотню очолював Лаврін Гуденко, другу — Леонтій Біляк, у третій відомий лише наказний сотник Микита Мурашка.

У Прохоровці сотникував Матвій Борсук, а наказним сотником був Семен Григорович. У Вороніжі є згадка про трьох наказних сотників: Василя Слабея, Степана Холодовича та Івана Давидовича, у Коропі Пилип Химич був наказним, а Тихін Лихошерст — повним. Новомлинським сотником був Кирило Троцький. Наказними у Батурині — Олексій Григорович, Бахмачі — Данило Налтовський, Глухові — Яким Федорович, Дівиці — Хома Хомич. У Кролевці поряд з повним сотником Костянтином Генваровським згадані наказні Пилип Федченко, Григорій Падалка, Василь Миколаєнко, а у Шаповалівці разом з Кирилом Олексійовичем — Іван Небаба. Шляхтич гербу «Лески» Кирило Лазкевич став наказним сотником шаповалівським Ніжинського полку за рекомендацією генераланшефа Долгорукого за службу в Сулацькому поході. 23 старшини, з них 15 наказних сотників становили урядовий копус полку.

Стародубськими полковниками були вже лише росіяни, спочатку Леонтій Кокошкін, а потім Іван Пашков. Серед наказних полковників були представники старовинних козацькостаршинських родин Семен Березовський, Іван Бороздна, Степан Миклашевський. До складу правління входили також представники місцевих родин: Опанас Єсимонтовський, Семен Галецький, Степан Максимович.

Семен Галецький (бл. 1670  — 1738.8.07.) службу розпочав у 1686 р., значний військовий товариш, наказний сотник погарський, осавул полковий стародубський, сотник погарський, сотник новгородсіверський. 24 квітня 1720 р. отримав універсал гетьмана з підтвердженням права власності на с. Михайлівку Бакланської сотні, с. Вітомле Погарської сотні та на грунти і млини, скуплені в цих сотнях. Був у складі делегації, яка відвозила колимацькі статті до Петербурга, де був заарештований і перебував в ув’язненні 2 роки. Сотник полковий стародубський (1724–1734), водночас іноді посідав уряди наказного полкового обозничества і судді.

Полковими суддями були Семен Рубець і Григорій Скорупа, наказним суддею, крім Семена Галецького, згадується Степан Максимович. Весь цей період полковим хорунжим беззмінно був Федір Данченко.

У полковому сотництві Галецькому передував Іван Бороздна, наказними сотниками у Стародубі були Данченко Пилип, Судієнко Іван, Янченко Родіон. Серед наказних новіміських сотників зафіксовані Романовський, Іван Васильович, Стефан Козловський, Федір Жоравка. Топальськими сотниками були Михайло Янжул (наказним), Пилип НемировичДанченко (повним), у НовгородСіверському, крім повного сотника Василя Христичевського, наказними були Данило Зенович і Іван Судієнко, у Мглині, відповідно, Олексій Єсимонтовський і наказні Матвій Монченко, Андрій Зубрицький, Тиміш Лишень. У Шептаках знані два повні сотники: Нестор Шейменко і Гнат НемировичДанченко, а також наказний Іван Шейня. У Погарі за сотника Семена Соболевського були наказні Осип Рухлядка, Роман Підгаєцький, Іван Круковський, Яроновський. У Почепі наказним сотником був Михайло Янковський. Всього відомо 32 старшини, з них 19 наказних сотників.

Чернігівським полковником впродовж усього періоду був лише один полковник — Михайло Богданов, наказним полковником згадується Павло Сангурський. За обозного відомий Гнат Сахновський, писарем Іван Янушкевич Бутенко і на місці писаря — Микита Васильович.

Наказними сотниками полковими були Тиміш Кущинський, Мирон Грисенко, Василь Медушевський, любецькими сотниками були Іван Савич і Василь Полонецький, киселівським — Іван Лисенко (повний) і Василь Лавринович (наказний), березнянськими — Федір Лисенко (повний) і Іван Давидович (наказний), городницьким наказним Самійло Холодович, білоусівським — Олефір Товстоліс (повний) і Єрещенко Тиміш, Кирило Богун, Іван Товстоліс (наказні). У Седневі сотником був Дмитро Милютинович, а наказними Іван Мокрієвич і Федір Базилевич. У Мені весь період соникував Іван Васютинський (Сахновський), у Понорниці — Тихін Савицький (Савенко), а у Синяві — Андрій Полоницький, у Слабині спочатку наказний, а з 1725 р. повний сотник Семен Філоненко. У Сосниці правили сотники Павло Сангурський і Василь Дорошенко, а також наказні Остап Запорожченко, Кирило Гаврилович, Опанас Петрункевич. Є відомості про полковника, 4 полкових старшин, 26 сотників (з них 12 наказні).

Прилуцькими наказними полковниками були Яким Горленко і Григорій Прокопович. Хорунжими полковими — Іван Семенович, Стефан Гарбуз, Григорій Дубель. Полкову сотню очолював Петро НосенкоБілецький, Монастирищанську — Михайло Ягельницький і Павло Соханський, наказними у цій сотні були Павло Карась і Андрій Донець. Наказними у Варвинській сотні були Марко Михайлів і Мойсей Косенко, у Журавській — Корнилій Кульбачанський, у Іваницькій — Захар Дмитренко і Тиміш Ніженець, у Красноколядинській — Іван Карпенко та Іван Білецький. У полку відомі 12 сотників, з них більшість наказні. Загалом знані 17 старшин з 16 родин.

У Київському полку полковим обозним був Федiр Ханенко, писарем — Григорiй Немировський, осавулами — Борис Жила і Іван Кукаран, хорунжими — Василь Карасейка (Карасик), Михайло БрановицькийБароненко, Матвiй Шум.

Наказним полковим сотником був Михайло Костяний. В Острі сотником був Іван Солонина, а наказним — Яків Слюзко. Київську сотню очолював Iван Синявський, у Носівці сотникували Трохим Билина і Iван Шаула, у Кобищі — Остап Гречко, Олексiй Мандрика, Василь Мандрика, Семен Мандрика, Костянтин Васильович, Кирило Греченко. Моровську сотню очолював Iван Опушний. Усього до реєстру внесено 20 сотників з 17 родин (3 Мандрики, 2 Солонин). Загалом у полку фіксується 29 старшин з 24 родин (3 Мандрики, Жили, 2 Солонини).

Полтавський полк з 1725 р. очолював Іван Левенець. Наказними полковниками були Іван Кирпич, Сава Тарануха, Григорій Черняк. Обоз очолював Лаврін Микитович, осавулом був Іван Левенець, хорунжим — Павло Герасименко. Полковим сотником був Григорій Черняк, а наказним у цій сотні — Лука Старицький. За великобудищанського сотника Івана Сулими наказним був Осип Сулима. У Решетилівці наказним сотником був Матвій Сендиков.

У Старих Санжарах сотником був Самійло Стафарій (Спафарі) , наказними — Василь Павлович, Іван Віблий, Гаврило Олійник . Білицькими сотниками були Яків Цесарський, Павло і Василь Юхименки , наказним — Марко Лазаренко, наказним кобеляцьким — Стефан Бродський, наказними царичанським — Федір Васильківський, Григорій Лужковський. У Маячці сотником був Андрій Прийма, а наказним — Гордій Семенович, наказним нехворощанським — Іван Палецький, келебердинським — Іван Набок. У Китайгороді спочатку наказним, а з 1724 р. повним сотником був Яків Головченко. До реєстру внесено 52 сотники з 49 родин (Черняки, Сулими, Самарські мали по два сотники).

Загалом в полку зафіксовано 61 старшину з 55 родин (6 родин мали по 2 старшини: Черняки, Балясні, Сулими, Самарські, Тимішовичі, Левенці).

Гадяцький полк почергово очолювали два Милорадовичі , наказними полковниками були Василь Велецький, Григорій Граб’янка (полковий обозний), Мартин Штишевський (полковий суддя). Полковим осавулом був Яків Гречаний, хорунжим — Опанас Борзевич (Борзовський), прапорщиком — Федір Цуцмай.

Наказним 3–ї полкової сотні був Федір Сулима, у Лютенській сотні — Онисько Величай. Сотниками куземинськими були Василь Павловський і Михайло Семенів, ковалівським — Дем’ян Перехрест, а наказним — Іван Гоян. За грунського сотника Іллі Милорадовича наказним був Михайло Милорадович , наказним комишенським — Атанасій Барзевич. 2гу Опішнянську сотню очолював Степан Милорадович, а наказними в обох сотнях були Мойсей Клименко, Іван Саско, Іван Барабаш. Реєстр складають 24 сотники з 22 родин (3 Милорадовичі), усього же в полку відомі 31 старшина з 27 родин (4 Милорадовичі і 2 Корицькі).

Данило Апостол передав Миргородський пірнач 1727 р. сину Павлу, наказними полковниками тоді були Шемет і Василь Родзянко, обоз очолювали Василь Родзянко і Сава Мордич, полковим хорунжим був Іван Черкес, прапорщиком — Софрон Семенович.

Наказним сотником полковим був Василь Короленко. Омельницьку сотню очолював Кіндрат Леонтієв, Власівську — Михайло Майборода, Уставицьку — Тиміш ЯкубовичБарло, Яресківську — Самійло Стефанів Старий, Сорочинську — Микола Горонескул, Остапівську — Данило Іванович, Шишацьку — Роман Лісницький (наказний Пилип Отрущенко), Хорольську — Степан Родзянко, Потоцьку — Йосип Розсоха (наказний Данило Малишів), Білоцерківську — Іван Ярослав (наказний Тихін Лук’яненко). Разом відомо 30 сотників з 28 родин (по два представники Леонтійовичів і Королів).

Серед 43 старшини з 38 родин найбільшим впливом користувалися Апостоли, Родзянки і Остроградські, до них слід додати Леонтійовичів і Королів. Кожна з цих родин мала в цей час по два представники на старшинських урядах.

За повного полковництва лубенського Андрія Марковича наказним полковником був Яків Маркович. З Яковом Марковичем товаришував, був хрещеним його доньки  значний і заслужений товариш військовий Федір Васильович Білим. 16 лютого 1725 р. полковник Маркович на час своєї відсутності доручив йому, Семену осавулу і Василю Д’яченку завідувати правлінням і полковим судом . 30 листопада 1728 р. Данило Апостол надав підтверджуючий універсал йому, «которий от давних лет до нинешней своей глубокой старости в разних знатних чинах войскових отправлял служби». Немає інформації про полкового суддю. Обозний Павло Мартос, писар Савицький, осавули Іван Гонцевський, Семен Лашкевич, хорунжі Семен Столповський, Андрій Бутурлим і Василь Жуковський організовували роботу полкового штабу.

Смілянським сотником був Костянтин Велодоцький, роменським — Семен Лашкевич (наказні Денис Савусько, Лук’ян Лисенко, Данило Савусько), чигринодубравським — Семен Кирилович, (наказний — Бут Герасим), лохвицьким — Василь Стефанович, городиським — Леонтій Петровський (наказний — Кирик Василь), сенчанськими — Семен Максимович, Кирило Криштопенко, Іван Криштопович (наказний — Семен Слюз), лукомським — Кузьма (наказний — Петро Сененко). Збереглися дані про наказних сотників чорнусівського Якова Дрозда, глинського Василя Жуковського, пирятинського Павла Кириленка. Реєстр полку становили 24 сотники з 22 родин (Жуковські і Савуські мали по два представники на цих урядах), всього 31 старшина з 28 родин.

Є згадки про наказних полковників переяславських Карпеку і Стефана Афендика . 9 листопада 1726 р. полковником став Василь Танський. У 1708 р. «заведен был от Мазепы за Десну неведением и там держан под караулом и как освободился немедленно отошел в сторону царского величества и ныне в нем подозрения никаково нет».

Наказним полковим обозним деякий час був Михайло Турчин, наказним суддею Семен Новакович, а також зять Томари Павло Черняховський. На 1723 р. зпід його володіння у нововписані козаки перейшли 2 посполитих, а залишилося 12 . Володів хутором над Чумчаком вище хутора війта Копцевича, на який мав універсал ГВК (1725), яким заволодів бунчуковий товариш Григорій Іваненко . Мав на уряд с. Мельники Іркліївської сотні. У 1725 р. перебував під арештом у Глухові.

Уряд полкового писаря посідали Семен Новакович, Карпо Бурляй, Дмитро Хильчевський. Полковими осавулами були Андрій Деркач, Роман Юрченко, Прокіп Перфільев, полкових осавулів в 1726–1734 рр. повних не було. За корогву відповідали Іван Адаменко і Прокіп Перфільєв.

Наказними сотниками у полковій сотні були Іван Скиленко, Мойсей Лучченко, Григорій Чуб, Григорій Дараган. У Басанську сотню наказним сотником протягом 1724–1725 рр. був посланий Михайло Забіла, лише 25 травня 1725 р. був обраний і затверджений повний сотник Семен Шаповаленко.

Баришівськими наказними сотниками були Федір Лушня, у Гельмязівській сотні — Федір Аза, у Піщанській — Федір Шаратенко, Данило Орешко, Матвій Малик, у Домонтовський — Семен Ісаєнко, Золотоноській — Лесько Бутенко і Данило Таран, Ірклієві — Іван Тур, Іван Журба, Стефан Джулай, Яготині — Лук’ян Бережний, Борисполі — Лазар і Кіндрат Шуми. У Воронків наказного сотника Грицька Головка змінив у 1724 р. повний Микола Афендик. У Лепляві згадані три сотники: Степан, Михайло Яременко, Іван Киржа. Реєстр сотників Переяславського полку становив 53 чоловіки з 50 родин (по два Афендики, Дарагани, Шарати), всього 64 старшини з 61 родини.

Загалом протягом 1723–1728 рр. відомо 440 старшин з 367 родин. Серед них 4 Милорадовичі і НемировичіДанченки, 3 Шрамченки, Марковичі, Холодовичі, Сулими, Слабеї, Мандрики, Лисенки, Корицькі, Жили, Зеленські, Борсуки, 2 Янджули, Шарати, Чуйкевичі, Черняки, Ханенки, Товстоліси, Танські, Стороженки, Бутенки, Солонини, Соболевські, Силевичі, Савуські, Савичі, Савинські, Самарські, Галагани, Родзянки, Полоницькі, Остроградські, Ограновичі, Мокрієвичі, Максимовичі, Лучченки, Левицькі, Левенці, Костенецькі, Короленки, Зеневичі, Забіли, Жуковські, Ждановичі, Дарагани, Афендики, Апостоли — разом 35 родин.

З 338 родин, визначених за прізвищами, порівняно з попереднім періодом, зберегли владу 217, втратили — 196, новими в козацькому середовищі були 90 родин, повернули владу 31 родина.