Персональний склад старшинського корпусу корінних козацьких полків

Персональний аналіз генеральної старшини та урядників кожного полку доповнить наші уявлення про вищенаведені особливості. Чигиринський, Корсунський, Канівський, Черкаський, Переяславський, Кропивненський, Білоцерківський полки становили особливу групу старовинних козаків, які були головною рушійною силоюНаціональновизвольноївійни і очолювалися особисто Богданом Хмельницьким та його родовим «кланом».

За кількістю старшини найбільшим серед них був Білоцерківський, за ним йшли Чигиринський і Переяславський, найменше старшини мав Кропивненський, який виокремився з Переяславського.

Переходячи до характеристики старшин полків, розпочнемо її з Чигиринського, який був головною опорою гетьмана і надав значну частину своїх досвідчених козаків для формування нових полків Гетьманщини. З Чигирина поїхали створювати нові козацькі формування Іван Ганджа до Умані, Григорій Ганджа, Антон Жданович, Михайло Криса — до Києва, Іван Богун — до Кальника, Прокіп Бережецький — до Ніжина.

Старшина Чигиринського полку становила і головний кадровий резерв гетьманського дипломатичного корпусу. Одним з перших до Москви поїхав полковник чигиринський Федір Якубович з Вешняків . У лютому — березні 1648 р. до Криму їздили для переговорів Кіндрат Бурляй і Тиміш Хмельницький , а у серпні — жовтні 1654 р. разом з паволоцьким полковником Михайлом Богаченком — Лукаш Пухальський (у 1649 р. в реєстрі зафіксованих серед старовинних чигиринських козаків) і товмач Залепкара . У 1653 р. Лаврін Капуста , а у червні 1656 р. чигиринець Іван Скоробагатий з Остапом Фецкієвичем побували у Москві. Антін Жданович неодноразово їздив послом до Туреччини. Головним дорадником гетьмана з донського питання був Лука Сухина, який протягом 1654 р. двічі побував як посол на Дону (один раз з Герасимом Лобачевським ).

13 відомих тогочасних полковників Чигиринського полку представляли 13 родин. З них один полковник Чигиринського пішого полку, 6 наказних і 6 повних полковників, які представляли родини Якубовичів, Трушенків, Кричевських, Колосів, Богаченків. Нам вдалося встановити прізвище одного з полковників — Колоса. З полкових старшин відомі лише два осавули і два хорунжих. В полку за Б. Хмельницького маємо згадки про 28 сотників, з яких 5 названі лише за іменами. Вони представляють 27 родин (з них відомі на прізвище 22). Загалом за Б. Хмельницького маємо згадки про 44 старшини Чигиринського полку, які презентували 43 родини. Козак Потоцької сотні з цього полку Іван Кривошлик пізніше був серед отаманів харківських.

Пірнач сусіднього Черкаського полку тримали Марко Тарасович Топіха, Яків Воронченко, Радишевський, Худий Баран (Барановський), Василь Шенделицький, Яків Пархомович Колос.

Третім у списку реєстру 1649 р. полку (мабуть, полковий осавул) стоїть колишній гетьман (1632 р.) Андрій Дідович. Васько Шенделицький, мабуть, був другим осавулом полковим (у реєстр вписаний четвертим) . У полковому товаристві числилися Степан Нужний (син чи брат козацького посла у 1636 р. Григорія Нужного ), Мисько Гамалія , Іван Гулак, Прокіп Потребич (його син Степан Прокопович ПотребичГречаний у 1663–1665 рр. став генеральним писарем) . У сотні Шубця козакували син колишнього полковника Федір Маркович Топіха і його братанич Фесько . Враховуючи спорідненість Топіх і Кривоносів, зрозумілим стає факт перебування в полковому товаристві Сави Кривоносенка  Нащадки і родичі полковника черкаського Якова Гугнявого (1637 р.) гуртувались у Піщанській сотні (Маско, Хома), нащадки наказного полковника черкаського Радишевського надалі фіксуються серед козаків м. Дівиця на Лівобережжі

Михайло Гамалія згодом став генеральним суддею, а це засвідчує, що він мав попередньо обіймати посаду судді полкового черкаського. Серед старшин полку був Марко Левонович, який у серпні 1654 р. очолював гетьманське посольство до царя

Старовинний шляхетський рід Вовків відомий від часів Федора Васильовича Вовка, який ще 25 листопада 1582 р. отримав привілей на війтовство в Лоєвій Горі (Лоєві). Він був зем’янином Мінського повіту і виконував доручення воєводи берестейського Гаврила Горностая (1585). Згодом отримав війтовство київське. Його син Максим Федорович, будучи київським міщанином, реабілітувався у 1616 р. Архіви зберегли такі згадки про представників роду: Іван Вовк 11 грудня 1620 р. отримав за ленним правом Собичів і Нездвідово в повіті НовгородСіверському в стані Підгородньому, а вже 3 березня 1623 р. він уступив весь Собичів Вавринцю Могильницькому  Андрій Вовк у 1628 р. вів суперечку за грунти Хохли у Чернігівському повіті з Михайлом Ясликовським .

Онук київського війта Костянтин Максимович Вовк неодноразово ставав козацьким писарем військовим (1625, 1629), був послом до короля (1627), королівським ротмістром (1632–1634). 12 серпня 1634 р. отримав уряд писаря земського чернігівського . «Не утримався на посаді писаря К. Вовк. Його належність до шляхти була піддана сумнівові і, незважаючи на підтвердження сеймом 1638 р. його шляхетства, уряд писаря, відібраний у нього незадовго перед тим, К. Вовку не повернули», — засвідчує один із дослідників історії ЧерніговоСіверщини

Вовк повернувся у козацьке середовище, дістав дозвіл сформувати полк і на чолі його брав участь у бойових діях в Європі (1635–1636 рр.)  У 1636 р. отримав від М. Калиновського в посесію за 2000 золотих хутори Піски і Підгорне Мабуть, його родичем був і сотник Черкаського полку. Надалі у ХVIII ст. є згадка про нащадків значного військового товариша Олександра Вовка, які проживали у селах Новоселівці і Курінь Стародубського полку (1787 р.).

З Черкас по усіх полках розійшлися представники роду Чечуг. Перший з них обирався від повстанців до комісії у 1630 р., був одним із ватажків разом зі Скиданом у 1638 р. Федір Чечуга козакував у Черкаській сотні Шубцева (1649), а Іван Чечуга — у Лохвицькій сотні, інший Іван посланий до Макарівської сотні Київського полку, Остап з Черкас — до Ніжинської сотні Борсука, в Дівицькій сотні Прилуцького полку зафіксований Іван, а Мартин — у Терлицькій сотні Кальницького полку

Сотником у Черкасах напередодні Національновизвольної війни відомий Михайло Кадичин, а у перші роки війни — Фесько Шубець (1649) і Семен Ненартович (1652).

Серед іменних сотень 1649 р., названих за ім’ям сотників, були сотні Петра Синодановича, Андрія Дригала, Степана Мошенця, Марка, Лазаря Петровича (до цієї сотні входило с. Белозеро, про що засвідчує присутність у цій сотні Яроша і Карпа Белозорських і Куца Белоозерського), Мартина Саварського, Феська Вовченка, Степана Кулаковського, Олександра Островського, Микити Трохимовича, Сави Гаркуші. Іменні сотні полку локалізувати важко. Слід відзначити, що деякі з них були Черкаськими, одна чи дві — Іржищівськими. Про існування останніх відомо ще з 1636 р., коли там сотникували Іван Іржищівський  та Іван Іржищівський Воропай

З названих правобережних сотень полку географічно згадана лише Мошенська на чолі з Нестором Терещенком (1649). Лівобережну частину полку складали географічно локалізовані Золотоніська, Піщанська, Домонтівська і Богушківська сотні, історично пов’язані з Черкаським староством. У 1669 р. черкаський полковник «переяславский родимец» Яким Головченко, намагаючись утримати ці сотні в полку, в листі до полковника переяславського Думитрашки нагадував, що вони були черкаськими ще коли сам Думитрашка був у волоських горах.

Богушківська сотня існувала вже у 1638 р., коли її сотником був Михайло Залеський, а отаманом Яцько Кияниця, у 1649 р. на чолі сотні стояв син останнього Юхим Якович Киянченко.

Золотоніських козаків очолював Остап Заєць, у Домонтові — Степан Цапко. Цікаво, що в цей час у сотні козакував Ярмола Шкода (? — 1629–1689 — ран. 1703). З його попередників відомий Якуб Шкода — боярин остерський, якому з дружиною Масютою Гломоздою 1 березня 1597 р. був наданий привілей на пашню Дорогинка в Остерському старостві . Ярмола став сотником у Домонтові дещо пізніше (1659), а через тридцять років у 1689 р. разом з рідним братом Максимом вони продали свої домонтівські грунти місцевому сотнику Стефану Томарі.

На чолі Піщанської сотні згадується Кость Федорович (1649). Він став основоположником відомої родини Костенків. У тій же сотні зафіксований його син Федір Костенко (1649). Мабуть, його онуками були Андрій Костенко — сотник піщанський (1679), сотник домонтівський (1689), знову сотник піщанський (1689–1693 — ?) та Роман Костенко — товариш сотні Піщанської (1685 р.). Надалі рід продовжувався Василем Андрійовичем (? — 1680–1718 — ?), козаком піщанським, який у 1700 р. продав греблю і дідівські та батьківські грунти у місці впадіння р. Каврай в Супой полковому осавулу Стефану Томарі.

Марко Левонович був у полковому товаристві Черкаського полку (1649), у серпні 1654 р. очолював гетьманське посольство до царя. Разом з ним у Москву поїхали писар Григорій Гуляницький, Іван Дяченко і 9 козаків.

Серед 8 полковників черкаських, які представляли 8 родин, 5 були повними. З полкових старшин же відомий лише писар Сільвестр Дубина. 18 сотників Черкаського полку, з яких двох знаємо лише за іменами, репрезентували 18 сотницьких родин. Разом в Черкаському полку за Богдана Хмельницького відомо 27 старшин з 27 родин.

Корсунь був місцем проживання родин попередніх полковників Миська Пивоваренка (1625, 1632 рр.), Романа Поповича (1630 р.), Філоненка (1634 р.), Михайла Мануйловича (1637 р.), Максима Нестеренка Бута (1637–1638 рр.), Жабокрицького (1643 р.), Олексія Тушка (1648 р.).

Колишній полковник (? — 1638) і сотник корсунський (1638 — ?) Михайло Мануйлович зареєстрований як козак сотні Куришкової (1649), що проживав у Стеблеві. Нащадки полковника Жабокрицького зареєстровані у двох сусідніх сотнях: Лесько у сотні Городиській, Федір — в Імгліївській, в сотні Куришковій родичі Романа Поповича — Іван, Курило і два Яреми Поповичі. Федір Калина — посол на коронаційний сейм (1632 р.) — у 1648 р. він був сотником, а потім сотню очолив Івахниченко, а він з Климом і Мелешком Калинами залишилися в її складі рядовими козаками (1649 р.).

Рід БутівНестеренків міцно утримував керівні позиції у полку. Наприкінці літа 1648 р. полк очолив покозачений шляхтич герба «Побуг» Максим Нестеренко, який ще у 1638 р. очолив третю Корсунську сотню. Після Зборівського миру до реєстру записаний як козак сотні Марка Бажаненка. Надалі неодноразово був наказним полковником, що засвідчує його належність до полкової старшини.

До антигетьманскої коаліції належав полковник корсунський, гетьманський син Лук’ян Мозиря, якого Б. Хмельницький за протидію виконанню рішень Білоцерківського миру звільнив з посади. Мозиря ж став за спиною старшин свого та Білоцерківського полків, які розпочали заворушення і вбили полковників білоцерківського Громику і новопризначеного корсунського . За наказом гетьмана заколот був придушений, а Мозиря страчено.

Мисько Івахниченко був сотником стеблівським з 1638 р., а у 1649 р. — корсунським. Федір Жолудь був отаманом сотенним в одній із сотень полку (1638 р.), потім козаком цієї ж сотні Івахнюка (1649 р.). Козак сотні Івахниченка шляхтич  Юсько Степанович Шрамко став писарем полковим. Отаман сотенний (1638 — ?) Кузьма Черевань став козаком сотні Корчовського (1649 р.). Отаман Корсунської сотні (1638 р.) Яцько Голубицький залишався у її шеренгах і у 1649 р. . У попередній період відомий старшина з Корсуня Гарбуз, а Остап Гарбуз знаний козаком Корсунського полку у 1649 р. Якісь родичі сотника (1638 р.) Павла Гайдученка Захар і Яцько були козаками полкової сотні Корсунської (1649 р.).

Колишній сотник корсунський (1638 р.) шляхтич Андрій Балакшеєнко (Балакчеєнко) був козаком сотні Василя Гаркуші (1649 р.), в той же час згадані Федір Балакчеєнко у полковому товаристві  і Левко Балакчій в сотні Гаркушиній, який став городовим отаманом корсунським (1653.05.) . Отаман Корсунського полку (1638 р.) Михайло Скиба, мабуть, і є Скиба Старий з Тишком Скибенком — козаки сотні Василя Гаркуші (1649 р.). Отаман сотенний (1638 р.) Москаль (Москаленко) Семен разом з Василем і Сергієм ввійшли до сотні корсунської Марка Бажаненка (1649), їх родичі були ще у восьми сотнях полку.

З родини дрібних овруцьких шляхтичів походив Лаврін Григорович Пашковський, який перебрався до Корсуня ще на початку ХVІІ ст. Неодноразово обирався військовим писарем (1614, 1617, 1619, 1624 рр.), був послом на сейм (1632 р.). Мабуть, один з близьких соратників Максима Кривоноса. Козак Ольшанської сотні Лисянського, а потім Корсунського полку (1649 р.), писар полковий корсунський (1649 р.). Крім нього у 1649 р. у козацькому війську у Білоцерківському полку (сотня Коростишівська) були Павло і Прокіп Пашковські, у Корсунському полку Матій Пашковський — козак Ольшанської сотні . З цієї родини походив пізніший полковник комонний Григорій Пашковський.

За гетьманування Хмельницького в Корсунському полку відомі дев’ять повних полковників: Іван Шангирей, Станіслав Мрозовецький, Лука Мозиря, Спіл, Антон Кілдей, Іван Золотаренко, Максим Нестеренко Бут, Яків Улізько, Іван ДубинаГуляницький

Попередньо Іван Золотаренко 1649 р. був у полковому товаристві , Яків Петрович Улізько (за реєстром 1649 р. Яцько Петриченко  — в сотні Василя Гаркуші. Відомий також Іван Улізченко, мабуть, брат Якова, бо поминався у його суботнику

Наказними полковниками були вісім старшин: Михайло Івахнюк, Мисько Стадниченко, Антін Кілдей, Семен Дубина, Мисько Дубина, Максим Нестеренко Бут, Дмитро (Дементій) Трутина.

У Корсунському полку відомо п’ятнадцять Гуляницьких. Разом з тим, у реєстрі 1649 р. немає жодного Дубини. Проте троє з Дубин протягом 1654–1657 рр. перебували на трьох найвищих урядах в полку. Семен і Мисько наказні, а Іван — повний полковник . В одному з документів за 1660 р. серед значних козаків корсунських названий Іван Дубина Гуляницький . Це дає змогу зробити припущення, що Дубини корсунські і Гуляницькі корсунські — це один рід.

Городовим отаманом корсунським згаданий Яким Грабар з сотні Івахненка. Тимко Бондаренко, який у полковому товаристві корсунському був уже у 1649 р., пізніше став отаманом цього товариства (1656 р.).

У 1631 р. у Київському Михайлівському монастирі був записаний поминальник козака корсунського Парфена Прутила: Парфен, Євдокія, Семен, Євдокія, Іван, Юліана, Терентій, Марія, Зіновія, ієрей Стефан. Сотник Корсунського полку Демко Прутилчич належав до цього роду.

Серед корсунських сотників є згадки про Богдана Кондратенка (1654), який у 1649 р. був серед полкового товариства. Він з трьома товаришами і дев’ятьма козаками 24 жовтня 1654 р. виїхав з Корсуня до царя.

Козак сотні Гаркушиної (1649) Яцько Яковенко (Яковлєв), а потім сотник богуславський (1655) разом з уманським сотником Тимофієм Семеновичем також їздив до царя

Серед сотенних містечок Корсунського полку мали бути Сміла (з В’язовцем і Тарасівкою) і Стеблів (зі Склемичем, Сидорівкою, Щербачинцями, Скірупчинцями, Лебодинчим, Лучовим, Тонопівкою). Генеалогічний аналіз дав змогу встановити, що сотня Гавриленкова — це Звенигородська сотня (раніше її очолював Максим Нестеренко Бут), а Куришкова і Корчовського — Стеблівські (раніше цю сотню очолював Мисько Івахниченко). Ці населенні пункти і раніше належали до Корсунського староства . Звенигородську сотню очолив Гринець Гавриленко, тут же були його родичі Ясько і Юхно, значним впливом користувалися родини Погорілих [699, 300] (Михайло) та Кальницьких  (Ярмола). Старшина у 1637 р. Федір Бабиченко був із Стеблева, його родичі Мандик, Микита, Процик, Степан Бабиченки зареєстровані козаками сотні Корчовського (1649).

Вільшанську сотню у січні 1654 р. очолював якийсь Андрій (в сотні 1649 р. вісім Андріїв і тому важко надати перевагу якомусь із них).

Серед старшин полку слід назвати і Миська Таборненка, який був полковником на Волині (1649.05.), а потім став козаком сотні Миська Івахнюка (1649), входив до складу делегації на сейм (1652). З родини Миневських до реєстру 1649 р. потрапили Матяш і Костя у сотні Марка Бажаненка. Юрій Миневський, який надав свій хутір на р. Смиків корсунському монастирю, був полковим осавулом. У жовтні 1657 р. з корсунської ради посланий на чолі посольства до Москви. Його брат Василь став полковим писарем.

Клим Дубовик із сотні Костенкової згадується військовим товаришем і навесні 1655 р. був у складі козацького посольства до царя у Смоленськ, де захворів і залишився

Покозачилися у полку шляхтичі Андрій і Герасим Трипольські (сотня Данила Корчовського), Ярош Черепинський (сотня Гаркушина). У 1652 р. останній продав свій хутір у с. Припоні брацлавському полковнику Тимофію Носачу. Його брат Василь Черепинський також козакував у тій самій сотні.

У 1648 р. до Корсунського полку структурно належали лише сотні Корсунські. Усі ж переферійні (кілька Лисянських, Вільшанська, Ситницька, Мгліївська, Городиїська) складали полк Лисянський, який після Зборівського договору ввійшов до складу полку Корсунського. Навесні 1649 р. Лисянський полк Кривоноса нараховував 27 сотень . Коли Кривоніс став наказним гетьманом, його місце зайняв син, а потім Дем’ян Якимович Лисянський— після ліквідації полку багаторічний сотник лисянський (1649–1665). 1654 р. були такі сотні: 1–а Корсунська, 2–а Корсунська, 1–а Бугуславська (сотники Яцько у 1655 р., можливо, Андрій Бардак раніше 1660 р.), 2а Богуславська, Вільшанська, Водяницька, Деренківецька, Кальниболоцька, Лисянська, Мгліївська, Сахнівська (сотник Михайло Череватенко у 1675 р.), Синицька, Стеблівська, Тарасівська (сотник Лесько Руданин у 1670 р.).

15 полковників корсунських, з яких 10 повних, репрезентували 13 старшинських родин. Крім того, відомі два полковники лисянські. Є згадки про 24 сотники, з яких двоє лише за іменами. Вони репрезентували 23 родини. Всього ж в полку того періоду відомо 39 старшин з 36 родин.

Завдяки генеалогічному методу вдалося локалізувати три іменні сотні: Богуславську, Звенигородську і Стеблівську.

Серед канівських полчан проходили службу сини колишнього старшого полковника Війська Запорозького (1610 р.), гетьмана Андрія Стороженка, один з яких записаний у реєстрі 1649 р. як козак полкового товариства канівського Фесько Андрієнко. Можливо, що його старшим братом був Яцько Андрійович, який у 1638 р. став полковим осавулом, а пізніше залишався козаком у сотні Рещенковій 1649 р .

У XVII ст. Кулаги — відомий в Канівському та Переяславському полках козацькостаршинський рід, який вів своє коріння від гетьмана Івана КулагиПетражицького. У реєстрі 1649 р. Канівського полку записані сотник Яким Кулага, Яків, Григорій, Трохим — жителі Чабанівки (середина ХVІІ ст.), крім того, згадуються Сахно Кулаженко у Межиріцькій і Сак Кулага у Іржищівській сотнях.

Полковник (? — 1638), а потім сотник канівський (1638 — ?) Іван Іванович Боярин у 1642 р. керував спільним морським походом запорожців і донців. Перейшов до Медведівки, де і був вписаний до козацького реєстру 1649 р. У Межигірському монастирі зберігся поминальник роду Івана Боярина з Чигирина: Федір, Марія, Йосип, Іван, Тиміш, Пелагея, Ірина, Яків . У Каневі ж залишилися його родичі Матвій, Ілляш і Семашко Боярини — козаки сотні Клима Малашенка. Останній з них згаданий як значний козак канівський.

Григорій Думич поминав рід у Межигірському монастирі, записаний поряд з родом канівського полковника Андрія Лагоди: Григорій, Гафія, Федір, Федір, Леон . Марко Думич — козак сотні Стародубової (1649) , Левко Григорович Думенко — проживав у с. Литвинці. Клим — козак сотні Стародубової (1649), Тиміш — козак сотні Андрієвої (1649).

Василь Сокіл відомий як старшина Канівського полку (1630) а Андрій Соколенко згаданий козаком сотні Андріївої (1649).

Колишній отаман городовий канівський (з 1638 р.) Григорій Щербинабув учасником посольства Максима Нестеренка до Варшави у питанні ратифікації Зборівського миру (1650.01.). Яцько Борисенко — отаман сотенний у 1638 р. козакував у сотні Волинця (1649). Дударенко був сотником у 1638 р., а у 1649 р. козаками сотні Кулаги зареєстровані Тарас, Федір, Денис Дударенки.

Першим полковником під час Національновизвольної війни зафіксований Семен Савич. Можливо, він і Семен Верещака, який навесні 1649 р. очолював козацький полк, — одна особа. Дотичним підтвердження є той факт, що у сотнях полку були козаки Верещаченки. Якщо це припущення правильне, то Канівський полк мав навесні 1649 р. 23 сотні .

Першу сотню Канівську очолював представник місцевого розгалуженого роду Іван Стародуб, у сотні ж, крім нього, були Ілля і Лесько Стародуби. Іван очолив і полк у 1653–1654 рр. Іван Шангирей (Шинкирий) був козаком Канівської сотні Кулаги (1649) . Той факт, що в 1650 р. він, хоча і тимчасово, очолював полк, свідчить, що вже в цей час став сотником канівським, замість Якима Кулаги.

Два останні роки гетьманування Хмельницького полк очолював Андрій Бутенко. Він був покозаченим шляхтичем Терехтемирівської сотні, а після полковникування знову повернувся в рідну сотню і згодом очолив її (1659) . Належав до родини, яка настільки була розгалуженою в полку, що мала кілька гілок (Бути, Бутки і Бутенки). Ще у 1638 р. сотником став Ілля Бут. Василь Бут козакував у сотні Богданенка (1649), Іван Бут — полковій, Федір — сотні Волинця, Яцько, Стас, Якуб — сотні Ресченкова, Іван — сотні Климова, Іван Буток — полковій сотні, один Бутенко Іван — у полковій сотні, а другий — у сотні Волинця, Пилип — сотні Ресченкова. Дещо пізніше Бутко переходять у Лепляву.

Серед наказних полковників відомі чотири старшини: Заблоцький, Гулак, Іван Шангирей, Васько Решетило. Заблоцький з Канева був обраний від повстанців до комісії у 1630 р. . У Канівському полку серед полкового товариства були Прокіп, Яцько, Іван Заболоцькі, а Овсій — у полковому товаристві переяславському, Кирик і Лесько — у сотні Романенковій Переяславській, Андрій — Лубенській сільській сотні Миргородського полку. В. Сергійчук вважає, що наказного полковника канівського Заболоцького звали Прокопом. Козак сотні Волинця (1649) Василь Хоменко став писарем полковим (1652), був писарем посольства Яцкевича на сейм до Варшави (1652)

Вдалося простежити серед канівського козацтва представників старовинних боярських родин Київщини і Канівщини: Потаповичів, Чайок, Черевчеїв, Морозів. Ще у 1572 р. братаничева бояр Потаповичів (донька брата — племінниця ) Милохна Михайлова Морозова продала їм свою частину Жердева. Можливо, хтось із родини Потаповичів був одружений з вдовою московського боярина Михайла Яковича Морозова княжною Євдокією Іванівною ОльгердовичВолодимирович (Бєльською) і усиновив її дітей від попереднього шлюбу .

Дев’ять представників родини Морозів записані до реєстру 1649 р.: козак сотні Климова Іван Мороз, Михайло в Стояцькій сотні, в сотні Гугина Отрошко, Отрушко Морози і Григорій, Мелешко, Мисько, Омелян, Семен Морозенки . Від боярина канівського (1552) вів свій родовід козак сотні Волинця Роман Чайка, від зем’ян Київського воєводства походив козак сотні Гугина Іван Черевченко.

Священиком спаським канівським був представник відомої шляхетської родини Мелешків. Хтось з його родичів «на рати побит под Курском в Москве». Рід розрісся у Каневі і серед його представників були козаки сотні Стародуба Курило, Терешко і Трошко Мелешковичі .

Сотня Богданенкова — це Келебердинська сотня. Доказом цього є те, що козак сотні Богданенкової Тишко Шелест проживав у с. Келеберді (1649), яке входило до Леплявської сотні.

23 березня 1655 р. у Богуславі гетьман написав листа царю, до якого його повіз канівський сотник Осип Томиленко з писарем Федором Томиленком і товаришем Климом Дубовиком . Федір, Іван, Степан і Гнат Томиленки були козаками сотні Клима Малашенка ще у 1649 р. . Це дає змогу стверджувати, що Осип Томиленко очолював сотню, в якій раніше сотникував Малашенко.

Село Костенець, яке було у повному козацькому володінні ще 1622 р., належало до сотні Кулаги. Це підтверджується тим, що Гаврило і Андрій Розколупи жили там у середині ХVІІ ст. , а Андрій був козаком сотні Кулаги (1649), Карпо Розколупенко козакував у цій же сотні. Жителем цього ж села був Тимошенко Семен [673, 8], а Остап, Данило і Прокіп Тимошенки — козаки сотні Кулаги (1649).

Село Литвинець за генеалогічними даними локалізовується у сотні Стародуба. Так, Іван Лавриненко — житель литвинецький [673, 8] був козаком цієї сотні, Кузьма Пилипенко козакував у цій сотні, а Яким і Сава Пилипенки — жителі литвинецькі (середина ХVІІ ст. [673, 8]). Сидір, Максим, Іван Чаплі — козаки сотні Стародуба (1649), Іван і Наталія Чаплі — жителі литвинецькі (середина ХVІІ ст. [673, 8 ]).

Село Пейє (Піє) входило до сотні Євхимової, в ній козакував місцевий житель Іван Лебідь [823. 116]. Село Пекарське за Дніпром було у козацькому володінні ще 1622 р, а пізніше входило до сотні Волинцова. Місцевими жителями і козаками цієї сотні були Кравці [673, 8], Шабини (Шабуненки) [673, 8].

Спочатку родина Незамай мешкала у с. Пекарів [673, 14]. Юрій Григорович Незамай (? — 1642–1674 — ?) козакував у сотні Гугина Канівського полку (? — 1649 — ?) [823, 111], надалі став генеральним суддею (? — 1663–1666 — ?).

Є згадки про 8–9 полковників канівських, з яких повних 4 чи 5 представляють 8–9 родин. Відомо 18 сотників (один лише за ім’ям) з 18 родин. З полкових старшин відомі два осавули, два писарі, один хорунжий — це 5 представників 5 родин.

Загалом джерела зберегли інформацію про 29–30 старшин у полку, що представляли таку ж кількість родин. Завдяки генеалогічному методові вдалося локалізувати шість іменних сотень.

Сотня Стародуба — це Литвинецька, Волинця — Пекарська, Кулаги — Костенецька, Богданенка — Келебердинська, Ращенка Петра — Леплявська, Рощенка Юхима — Бубнівська, чи, як іноді називалася, Прохорівська.

У сусідньому полку вісім полковників очолювали білоцерківців: Ярема Хмеленко, Іван Гиря, Михайло Громика, Яцько Кліша, Семен Половець (був двічі), Макар Москаленко, Яків Люторенко, Іван Сулима. Яків і Тишко Кліші з 1638 р. очолювали дві сотні білоцерківські. У проміжку між 1638 і 1648 рр. Яків виконував функції старшого сотника. Яцина Люторанеко і Сава Москаленко також сотникували з 1638 р.

Серед шести наказних полковників двоє — Кліша і Люторенко були і повними, а Сава Москаленко, Самійло Курманчук, Данило Гиря, Матвій Положний, відповідно, лише сотниками чи полковими старшинами. Данило Гиря згаданий ще у 1638 р. серед десяти сотників полку. Яцько Свірщенко очолював ще одну сотню, а у реєстрі 1649 р. був Лесько (Левко за 1654) Свірщенко . Сотник 1638 р. Гаврило Хроленко– це Гаврило Хруль у 1649 р., в 1654 р. його вже в реєстрі не було. Наступниками у козацькій службі сотника Стефана Шевченкастали Грицько і Протас Шевченки.

Харко Нераденко був одним з десяти отаманів полку 1638 р., у 1649 р. в полку були Іван Нераденкота Нерадин зять Іван. У 1621 р. відомий полковник Мусій Писаренко, Данило Писаренко — отаман Білоцерківського полку у 1638 р., про останнього разом з Захаркою, Іваном, Максимом і Романом згадується у 1649 і 1654 рр.

Родичі прибічника павлюківців Смоляги  продовжували його справу: Ничипір в Обухівській сотні Київського полку (1649) і Кіндрат козаком Фастівської сотні Білоцерківського полку (1649).

Відомий дослідник В. Сергійчук вважає першим білоцерківським полковником Ярему Хмеленка. Учений віднайшов згадку про нього в травні 1648 р. Пізніше знаний Гаврило Хмеленко, який був козаком Чорнокам’янської сотні і проживав у Ставищах

Полковник Іван ВасильовичГиря (? — 1595–1649 — ран. 1654) походив з остерської шляхти ], разом з Семеном Гирею (мабуть, братом) отримав Мрин. У 1618 р. разом з іншим Іваном Гирею, пішовши з Баришівки до козацького полку Яцька Люберського, потрапив у московський полон. У 1625 р. був послом до московського царя, а у 1630 р. проживав у Жовнині і обирався військовим суддею. Брав участь у повстанні Федоровича. Став білоцерківським полковником, знову полковникував у 1648 р. Мабуть, його сином був Данило Гиря (? — 1608–1654 — ?), який очолював білоцерківську сотню у 1638, 1649 1654  1655 рр., що дозволило йому бути і наказним полковником (1654, 1655)

Шляхтич, козак білоцерківський (1649, 1654) Іван Кравченко (? — 1629–1675 — ?) сотником був уже в лютому 1649 р., коли Б. Хмельницький направив його на чолі посольства до хана. У вересні 1650 р. він очолював посольство до М. Потоцького з вимогою розпустити коронне військо.

Яків Кліша (? — 1600–1654.12. — ?) — посол до короля (1627), запорозький полковник (1631–1632). 16 лютого 1633 р. запорозькі посланці Федір Каленик, Яцько Кліша та Сава Бурчевський були прийняті маршалком польського сейму Миколою Остророгом і отримали підтвердження про позитивне вирішення конфесійного питання Був полковником (1637) і сотником білоцерківським (1638–1648) . Пізніше змінив на полковництві Михайла Громику. Дослідник Ю. Гаєцький вважав, що він був полковником впродовж 1652–1653 рр. Документальне підтвердження маємо лише в одному документі, який датується 19 червня 1653 р . У грудні 1654 р. він — наказний полковник білоцерківський, що не виключає можливість того, що водночас посідав уряд отамана городового білоцерківського.

Ще влітку 1653 р. замість Якова Кліші полковником став Семен Половець (? — 1613–1664 — ?). На цій посаді він фіксується вже 13 липня 1653 р. Був шляхтичем і козаком білоцерківським з початку Національновизвольної війни (1649) . Крім нього у 1654 р. в Білій Церкві відомі Андрій і Федір Половці, а у Кам’янному Броді сотником став Іван Половець. Семен Половець був полковником білоцерківським у 1653–1654 рр. і цьому мало передувати сотництво однієї з білоцерківських сотень. Брав участь в підписанні Переяславської угоди в січні 1654 р. Там з ним, очевидно, був Тиміш Деркач, який змінив його на сотництві. У той час за наказного полковника в Білій Церкві залишався Данило Гиря . Ю. Гаєцький стверджує: «Половець був усунутий з посади Богданом Хмельницьким за недостатню компетентність. Петро Дорошенко узяв за дружину його дочку». Знову Половець став полковником білоцерківським у 1656 р.

Білоцерківський козак (1649) Макар Москаленко змінив Семена Половця і був полковником білоцерківським (1654–1656) . Якийсь його родич Сава Москаленко (? — 1608–1654 — ?) був сотником у Білоцерківському полку (? — 1638 — ?), згаданий як наказний полковник білоцерківський (1651, 1654), був серед козацької делегації до Москви (грудень 1654). Рід Москаленків — один зі спадкових сотницьких Білої Церкви.

Матяш Половський очолював одну з сотень 1638 р. У 1649 р. він названий Матяш Половний (правильно — Положний), а разом з ним козакували Васько, Матвій, Іван Половні. Білоцерківський козак (1649) Матвій Положний (? — 1619–1654 — ?) став суддею полковим (1654) . У липні 1654 р. — посланець Б. Хмельницького до Москви вже як наказний полковник білоцерківський. Козаком у Білій Церкві був і Василь Положний (1649). У поминальнику Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря поминався рід колишнього білоцерківського протопопа, ієромонаха Іоана Положного, що засвідчує зв’язки роду з середовищем духовенства. Серед сотників білоцерківських згадується також Семен Малченко (1654) .

Великим козацьким центром була Чорнокам’янська сотня, що включала Насташки, Ставище, Синявку, Лесевичі, Ковшевату, Шавулиху, Вільнанку, які пізніше виділилися в окремі сотні. Іван Мітла був полковником козацьким у 1613 р., пізніше відомий покозачений шляхтич і суддя військовий Родіон Мітла , Матвій — козак сотні Чорнокам’янської (1649) з Ставищ, Хома — в тій же сотні

Насташська шляхта покозачилась і на чолі сотні став Андрій Рудика . Кам’янобродський сотник Іван у 1649 р. і наступний сотник цієї сотні Іван Поповець — різні особи, бо останній ще у 1649 р. був козаком цієї сотні . Надалі він став полковником паволоцьким. Козак Чорнокам’янської сотні Андрій Федоренко з Синявки став полковим осавулом у Білоцерківському полку (1654).

Відомо про 11 полковників білоцерківських, з яких 8 повних, що представляли 10 старшинських родин. Три осавули полкові і один обозний представляли чотири родини, 25 сотників — 25 родин. Загалом у Білоцерківському полку маємо згадки про 39 старшин з 38 родин.

Із старовинних козацьких полків на лівому березі був лише один — Переяславський. Серед його полковників відомі Федір Лобода, Яким Сомко, Богдан Калющенко, Павло Тетеря, наказними зафіксовані Петро Головацький, Яцько і Андрій Романенки, Герасько Яцькович, Іван Сулима, Степан Затутовський, Стефан Калениченко. Як бачимо, з чотирьох відомих за Богдана Хмельницького повних полковників переяславських двоє були родичами гетьмана, а Калющенко — свояком.

Історик А. Стороженко Федора Лободу вважав чи сином, чи онуком козацького гетьмана Григорія Лободи . Останньому вимушений був продати частину с. Сошників Адам ОлізарВолчкевич , а київський підчаший Лаврін Лозка — с. Сотники. У 1596 р. він був забитий козаками під Лубнами за підозрою в зраді і всі його володіння перейшли до Лозки. Шляхтич Федір Лобода (? — 1666) з’явився на політичній арені вже зрілою людиною. Вперше його бачимо на полковництві переяславському (1649), десь у 1652 р. здав полк і став суддею генеральним (? — 1654–1655 — ?), (? — 1658.7.09. — 1659.1.07. — ?). Надалі, у 1659 р., захоплений в полон і відправлений до Москви.

Зупинимося на характеристиці Калющенка. Син Каленика (Каленика Андрійовича деякі джерела називають козацьким гетьманом у 1609–1610 та 1625 рр.) невідомого прізвища і сестри Якима Сомка, Богдан Калениченко Калющенко зафіксований у полковому товаристві переяславському (1649) . Цікаво, що представники роду Кулаг стоять поряд з ним і також названі Калющенками. Богдан став полковником переяславським (1652), був і наказним полковником переяславським (1659). Можливо, він нащадок відомого на Переяславщині козацькостаршинського роду Кулаг. У такому вразі, Богдан Хмельницький був свояком гетьмана Кулаги. Підтвердженням цього є той факт, що Семен Калющенко (Кулага) — у полковому товаристві переяславському (1649), Онисько Калющенко — козак Переяславської сотні Федора Чикмена (1649), Степан Калющенко (Калениченко) — полковник наказний переяславський (1654) у козацькому реєстрі стоять поруч.

Про писарів полкових документи зберегли згадки стосовно Павла Тетері, Василя Василевського, Василя Войткевича. Про останнього відзначимо, що він походив з родини священнослужителів.

Полкові сотні очолювали Петро Скок (1649) (у 1669 р. з товаришем перебував у неволі в Москві), Федір Шкода (1653), Яким Сомко (1654). Нащадків одного з перших сотників березанських (1630) Гриська Поліченка виявити невдалося. Справу наступного сотника (1638) Остапа Лисовця в сотні продовжували козаки Йосип і Юсько Лисовченки. В Басані козак цієї ж сотні  Ничипір Царенко (1653–1657) змінив Тишка Смєлея, рід якого продовжувався і поступово збіднів (у 1726 р. є згадка про Каленика Смєлея — козака басанського убогого ). Царенки ж були не лише у Басанській, але і у сусідній Биківській сотні Переяславського полку (1649)

У сотні Биковській Переяславського полку козаків очолював Онопрій Величко (1649) , його нащадки проживали у с. Брагинці Басанської сотні  і посідали уряди басанської сотенної старшини.

Першим з відомих бориспільських сотників був син місцевого війта Герасима Йосиповича Антін Герасименко . У 1653 р. його змінив Семен Світличний. У 1639 р. Сергій Москаль продав йому ниву біля Пункового озера , у 1649 р. він — козак, а після сотникування згадується серед «зацних» Бориспільської сотні. Третім сотником став покозачений шляхтич  Тиміш Цицюра (? — 1630 — бл. 1669).

Одними із найпотужніших остерських козацьких родів були Горячки. У січні 1649 р. Прокіп Горячка іменувався сотником Переяславського полку та старшим над усім Остерським повітом. Він прибув з Остра до Козельця і очолив там сотню. Про вплив Горячки в регіоні засвідчує той факт, що його доньці — дружині Василя Ласко — 3 березня 1655 р. був наданий універсал Б. Хмельницького. Сотню ж після нього очолював якийсь родич чи син Марко Горячка (1654–1660).

Полковником остерським був Григорій Дубина, який з часом пішов у ченці. Він знаний як Ієроніма, законник Печерський. Тиміш Носач очолив Остерський полк у 1649 рр. . Змінивши старого батька на полковництві прилуцькому після того, як Остерський полк був влитий до Переяславського.

Протягом досліджуваного періоду остерчани мали дев’ять сотників: Ларко Бутко, Яцько Кошин, Прокiп Горячка, Iван Лук’яновичЛиждвой, Яким Градчаний, Iван Янко, Сидiр Велигорський, Роман Маркович, Іван Харкович.

У перших рядах повстанців бачимо представників остерської шляхти Закоблуцьких, Єрченків, Купрієнків, Лаських, Міщенків, Шереметів, Сергійовичів та інші. До родини шляхтичів гербу «Ясенчак» (доповнений) Лиждвоїв належав козак остерський (1649)  пізніший сотник Іван Лук’янович. Велигорський після сотникування став місцевим бурмістром (1656), а пізніше і війтом (1661). Остерські бояри Ничипір і Ярош Єрченки мали тут володіння перед Визвольною війною, у козацькому війську рід був представлений Самійлом і Данилом (Козелецька сотня). З родини місцевого боярина Омеляна Купрієнка Конон став козаком Козелецької сотні (1649) , пізніше ж цей рід дав Остру родину священнослужителів. Службу ж Ярмоли Ласького — остерського боярина (1627)  і сотника боярського остерського (1636) продовжував козак Козелецької сотні Іван Ласький (1649).

Остерські бояри Петро, Федір 1й, Федір 2й Міщенки згадані у 1636 р., а Матюша Міщенко став козаком Козелецької сотні (1649). Остерські шляхтичі Федір, Овдій, Несеж Сіргійовичі згадані у 1636 р., Ничипір Сергієнко — козак остерський (1649) . Рід Шереметів відомий ще за люстрацією 1552 р. Боярин Гаврило Шеремет згаданий у 1636 р., Курило Шемет став козаком Козелецької сотні (1649) .

Остерське боярство не поривало і з міщанською верхівкою міста. Так, у козацькому середовищі були Іван і Степан Козловські, а дещо пізніше Герасим Козловський майже двадцять років був війтом остерським (1671–1690). Іван Гладкий же був війтом (1648–1656), а Денис і Михайло козакували в Остерській сотні.

Покозачена остерська шляхта взяла під свій протекторат і навколишні села. Вони організували сотні в Козельці, Бобровиці, Носівці, Морові, тим самим склавши основу старшинського корпусу не лише для Переяславського, Київського, але і Ніжинського полку.

У Морові сотникував Нечипiр Ткаченко (1649), в об’єднаній НосівськоКобизькій сотні — Опанас Єдута, пізніше у самостійній Кобизькій — Степан Михайлович Шевлюга (1655.02. — 1658), а у Бобровиці — Іван Міщенко (1649).