Висновки до теми 9

Суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток УРСР у повоєнні роки був складним і неоднозначним. Україна вийшла на міжнародну арену, хоч і не мала можливості самостійно проводити зовнішню політику, в її кордонах об’єдналась більшість етнічних земель, відбулося врегулювання територіальних питань з сусідніми державами, ціною величезного напруження фізичних і духовних сил піднеслося з руїн народне господарство. Однак сподівання на лібералізацію сталінського режиму виявилися марними. В Україні повністю відродилися структури тоталітарної системи, ідеологічний контроль, репресії, особливо проти інтелігенції.

На західноукраїнські землі відновлення радянського ладу принесло насильницьку колективізацію сільського господарства, масові репресії, русифікацію і релігійні утиски. Під забороною опинилася греко-католицька церква. Збройний опір ОУН–УПА поступово був зламаний.

Тоталітарний режим відтворив довоєнну модель розвитку економіки з її жорсткими плановими показниками, домінуванням важкої промисловості. Дедалі очевиднішою ставала однобічність, незбалансованість народного господарства, яке підпорядковувалось потребам військово-промислового комплексу. Аграрний сектор зоставався відсталим, малорентабельним і не забезпечував потреб населення у продуктах харчування, а промисловість у сировині. Матеріальний рівень життя населення залишався низьким, бракувало житла, одягу, взуття, продовольства.

Після смерті Сталіна новим радянським керівництвом почали здійснюватися заходи, що певною мірою сприяли послабленню тоталітарного ладу, розвитку економіки, освіти, культури, науки. Та в цілому період правління Хрущова не задовольнив очікувань щодо оздоровлення суспільства, економічного зростання, підвищення життєвого рівня народу, розвитку національних культур. Здійснені реформи мали досить обмежений характер і не торкалися фундаментальних засад системи, створеної за Сталіна.

Помітніше з року в рік посилення ідеологічного пресингу, відмова від серйозного аналізу недоліків системи призводили до того, що дедалі масовішими в СРСР ставали факти порушення прав людини, переслідування за погляди, котрі відрізнялися від офіційних. Політико-ідеологічний наступ набував ознак тотальності. А недостатньо продумані та непослідовні реорганізації в галузі економіки, домінування вольових рішень, серйозні прорахунки в зовнішній політиці звели нанівець «хрущовську відлигу».

За правління Л. Брежнєва, у другій половині 60-х – на початку 80-х рр., політичний курс радянського керівництва відзначався різко вираженим консерватизмом. Будь-які новації в суспільно-політичному, економічному (за винятком нетривалого періоду косигінських реформ) та культурному житті відкидалися, опозиційний рух нещадно придушувався. Нагальні проблеми життя суспільства, котрі вимагали невідкладного розв’язання, замовчувалися й заганялися у глибину. Партійно-державна верхівка штучними заходами підтримувала видимість зовнішнього благополуччя. Економіка підтримувалась «на плаву» головним чином за рахунок нещадної експлуатації та розпродажу національних природних багатств, обсяг яких катастрофічне зменшувався.

Глобальну кризу радянського ладу засвідчили зростаюча науково-технічна відсталість порівняно з провідними західними країнами, уповільнення темпів економічного розвитку, низька якість більшості вітчизняних промислових товарів, нестача сільгосппродукції, дефіцит багатьох інших найнеобхідніших товарів, незадовільний рівень життя людей.

В Україні небувалих розмірів досягла русифікація, природні ресурси нещадно грабувалися, екологічна обстановка ускладнювалася. Соціально-економічний розвиток республіки цілковито підпорядковувався інтересам центральних відомств. Залишковий принцип фінансування призвів до зубожіння у сферах освіти, науки, культури, медицини.

Водночас йшов інтенсивний процес злиття функцій партійного і державного апарату, підміни держави та її органів партією. Політичне життя набувало дедалі більш закритого характеру, наростало відчуження партії від народу, посилювався ідеологічний диктат. Матеріальний достаток владної верхівки забезпечувався не лише порівняно високою зарплатою, а й напівприхованими привілеями і доступом до закритих спецрозподільників, можливістю одержувати додаткові соціально-культурні послуги, мати кращі умови відпочинку.

Протягом 60-х – першої половини 80-х рр. значною мірою активізувався опозиційний щодо влади суспільний рух, який, хоч не набув широкої підтримки громадян республіки, заклав підвалини майбутніх суспільних перетворень.