Висновки до теми 5

Стрижнем політики російського царату в Україні було намагання ліквідувати прояви національної самобутності, назавжди зламати волелюбний дух її народу, уніфікувати, згідно з власним зразком, адміністративно-територіальну, політичну та економічну системи. Супроводжувалось це хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів. З виникненням у Гетьманщині дворянської верхівки селяни знову стали крі­паками, а козаки за своїм статусом зрівнялися з селянами. Щоправда соціальне напруження дещо пом’якшувалося завдяки відкриттю для колоніза­ції родючих земель Причорномор’я, відібраних у запорожців і кримських та­тар.

На Правобережжі, що перебувало під владою Польщі й де соціаль­но-економічне гноблення поглиб­лювалося релігійною дискримінацією, у 1768 р. українські селяни підняли криваве повстання проти шляхти. За сприяння російської царської влади Коліївщина зазнала поразки. З другої половини XVІІІ ст. західноукраїнські землі перетворилися на нужденну окраїну Австрійської імперії.

Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. у Наддніпрянщині розгорнувся процес національно-культурного відродження. Крім появи досліджень історичного та народознавчого характеру, він знайшов втілення у відновленні й розширенні сфери вжитку української мови, насамперед у середовищі місцевої еліти. Окрім того, найбільш прогресивних представників останньої не могло не стурбувати наростаюче відставання Російської імперії від більш розвинутих країн Заходу. Це знайшло вияв в утворенні низки таємних організації. Однак змовницький етап боротьби з царизмом успіху не мав, а культурницька діяльність могла увінчатися вагомими досягненнями тільки у віддаленій перспективі.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Активно пропагувала демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення новопостала українська література (насамперед завдяки такому титану духа, яким був Т. Шевченко).

Соціально-економічне становище, що об’єктивно погіршувалося, спротив населення, хай і не досить масовий та організований, змушували владу впроваджувати певні зміни в суспільстві. В цьому Австрійська імперія значно випереджала Російську. Реформи середини XІX ст., особливо скасування кріпацтва, сприяли багатьом суспільним змінам, дали суттєвий поштовх розвиткові капіталістичних відносин, модернізації промисловості, однак докорінних проблем не розв’язували.

Австрійські конституції 1848 й 1867 рр. викликали піднесення політичної активності в західноукраїнському суспільстві, його організаційне зростання. В Галичині українці дістали можливості різнобічної легальної діяль­ності, яких не мали в Росії. Відтак розгорнувся процес національної інтеграції: східні та західні українці стали виявляти посилений взаємний інтерес.

Тим часом у Російській імперії визрівало масове невдоволення: селяни страждали від малоземелля та грабіжницьких викупних платежів, робітників не влаштовували жахливі умови праці та мізерна зарплатня, молода буржуазія прагнула політичної влади, яка б забезпечила їй справжні гарантії вільного підприємництва, інтелігенція бажала здобуття громадянських прав і свобод. Народи імперських окраїн дедалі голосніше виступали проти свого напівколоніального статусу.

Різне бачення майбутнього розвитку та шляхів його досягнення привело до оформлення політичних течій народників, соціал-демократів, лібералів (які були складовими загальноросійського руху), а також українського національного руху. На початку XX ст. в останньому абсолютно переважали ліві національно-соціалістичні сили. Українські ліберали та консерватори орієнтувалися на загальноросійські партії відповідного спрямування.

Різке загострення економічних, політичних, соціальних та національних проблем, посилене поразкою царизму в російсько-японській війні, призвело у 1905 р. до вибуху народного незадоволення – першої російської революції. Відвоювавши на деякий час певні громадянські права і свободи, революція завершилася поразкою. З 1907 р. почався широкомасштабний наступ реакції.

Існуючі суперечності з сусідніми державами зумовили втягнення обох імперій у 1914 р. у Першу світову війну. Затяжний характер війни, погіршення становища на фронтах, ускладнення внутрішніх проблем стимулювали посилення жорстокості обох правлячих режимів.