Висновки до теми 2

Прогресивний розвиток південної частини східнослов’янського соціуму свого найвищого рівня досягнув впродовж ІХ–ХІІІ ст. Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії. Її внесок до середньовічного політичного, економічного, суспільного й культурного буття – надзвичайно вагомий. Вийшовши на світову авансцену з походам Аскольда на Константинополь і нажахавши своїх могутніх сусідів, Русь поступово перейшла від воєнних сутичок з суміжними країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Київські володарі уклали мирні й союзні угоди з Візантією й Германською імперією, Польщею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріплюючи їх при потребідинастичними шлюбами, що було тоді нормою міжнародних відносин. Вагому роль відігравала Русь у міждержавних відносинах, її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його.

Навала орд Батия завдала непоправної шкоди Русі. Перестала існувати держава, загинули сотні тисяч людей, у вогні пожеж були знищені міста і села, палаци і храми, книги й ікони. Та руський народ зумів вистояти й відродити життя. Традиції Київської Русі виявилися досить міцними, вони здобули нове існування в матеріальній і духовній культурі українців. Історичний досвід Русі став також підґрунтям для державного будівництва литовців, росіян, білорусів.

Після занепаду Києва зросла роль Галицько-Волинського князівства як основного політичного центру південноруських земель. Об’єднавши всі етнічні українські терени, за винятком Чернігівського князівства, ця держава розвивалася на єдиній національній основі, тоді як Київська Русь була поліетнічною. Тож князівство формувало ідею державності на вітчизняних просторах, уберігаючи їх від поневолення сусідніми державами.

Позиція Галицько-Волинської держави суттєво впливала на політичні процеси в тогочасній Європі, а її правителі за часів розквіту князівства перебували серед найпомітніших постатей європейської політики.

Князівству належить почесне місце в формуванні української культури, в зміцненні її зв’язків з культурами інших народів. Продовжуючи кращі національні традиції, Галицько-Волинське князівство уникло однобічної орієнтації на Візантію та непродуктивних азійських впливів. Натомість воно збагатилося за рахунок надбань західноєвропейської цивілізації.

Занепад Київської Русі, а через 100 років і Галицько-Волинського князівства дав початок кардинальним змінам у становищі українських земель. З середини ХІV ст. вони потрапили в політичну орбіту Литви, і хоча довгий час Велике князівство Литовське фактично продовжувало традиції Русі княжої доби, все ж вітчизняні терени вже не становили серцевину важливих політичних об’єднань. З культурної та економічної точки зору статус України поступово занепадав до рівня важливої, та все ж периферійної провінції. Місцева еліта мало-помалу асимілювалася з культурою та політичними системами чужоземних володарів.