Національний поступ у Західній Україні

Посилення експлуатації кріпацької праці спричинило деградацію та розорення багатьох селянських господарств. Дійшло до того, що власне господарство практично не гарантувало селянинові забезпечення мінімальних потреб його сім’ї. Кількість таких селян становила близько 2/3.

Феодальні відносини гальмували й розвиток промислового виробництва. Ситуація ускладнювалася колоніальною політикою Австрійської імперії, суть якої полягала в перетворенні західноукраїнського краю на ринок збуту та джерело сировини й дешевої робочої сили.

Центром політичного життя на Західній Україні виступав Львів. Тут впродовж 1830–1837 рр. відбувалася активна діяльність напівлегального демократично-просвітницького й літературного гуртка «Руська трійця». Його засновники – студенти Львівського університету і водночас вихованці греко-католицької духовної семінарії М. Шашкевич (1811–1843), І. Вагилевич (1811–1866) та Я. Головацький (1814–1888) – поставили собі за мету піднесення національної свідомості та запровадження української мови в усі сфери громадського життя. У 1837 р. вони видали альманах фольклорних творів «Русалка Дністрова» – першу книгу демократичної культури в західноукраїнських землях.

Революційні події 1848 р. в Європі («Весна народів») дали поштовх новій хвилі визвольного руху в Східній Галичині. 2 травня у Львові було створено українську політичну організацію – «Головну руську раду». Її завдання полягало в представництві інтересів українського населення в центральному уряді. Очолена єпископом Г. Яхимовичем (1792–1863), організація налічувала 66 членів, майже половину з яких складали духовенство й студенти-богослови, а другу половину – світська інтелігенція. Крім того, по всій Східній Галичині було засновано 50 місцевих і 13 регіональних її філій.

Головна руська рада виступила з вимогою до імператора надати регіону територіальну автономію. Однак австрійський уряд проігнорував цю вимогу. У 1851 р., після повної реставрації абсолютизму, раду було розігнано.

Довгий час, аж до середини XІX ст., тривав у Західній Україні рух опришків, набувши особливої гостроти в Галичині та Буковині впродовж 1820–1830 рр.

У Північній Буковині найбільшим став виступ під проводом Л. Кобилиці, який у 1843–1844 рр. очолив селян 22 громад. Повстанці категорично відмовлялися від панщини, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимогу вільного користування лісами та пасовиськами, ратували за відкриття українських шкіл. Виступ був придушений за допомогою австрійських військ.

загрузка...