Косигінські реформи

Після звільнення у жовтні 1964 р. М. Хрущова партійним керівником СРСР став Л. Брежнєв. Майже 20-літня його «ера» почалася за знайомим сценарієм: звинуваченнями попередників, заявами нового керівництва про глибоку відданість народу і рішучість негайно виправити становище, подолати кризові явища, підняти життєвий рівень населення, забезпечити динамічне просування країни шляхом комуністичного будівництва.

Хоч період 1965–1985 рр. загалом і дістав назву «застійного», перші його роки вирізняло намагання вдосконалити існуючий народногосподарський комплекс. Пов’язуються ці спроби з ім’ям голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна, який відразу ж розгорнув реформи,  так звані Косигінські реформи, спрямовані на підсилення економічних стимулів у діяльності підприємств та організацій.

Нововведення в сільському господарстві розпочалися з березня 1965 р. Новий порядок заготівель сільгосппродукції передбачав наперед встановлені тверді плани її закупівлі й надбавки за надпланову продукцію. Закупівельні ціни формувалися з урахуванням кліматичних умов та специфіки виробництва в окремих сільськогосподарських районах.

У промисловості з вересня того ж року децентралізовану систему управління (раднаргоспи) змінила випробувана – централізована: 40 союзних міністерств і відомств знову взяли під контроль 90% підприємств УРСР.

Водночас розширювалась сфера госпрозрахункових відносин, збільшувалась самостійність підприємств, впроваджувались прямі договірні зв’язки між ними, встановлювалися економічно обґрунтовані ціни на продукцію, скорочувалось число диктованих зверху показників. Оцінка діяльності підприємств мала здійснюватися за такими «капіталістичними» показниками як рентабельність та прибуток, тобто ставала напряму залежною від результатів праці. В Україні на нові методи планування та економічного стимулювання в 1966 р. перейшло 1,5% підприємств, а в 1970 р. – 85%.

Подальший розвиток подій, здавалося б, підтверджував доцільність обраного напрямку. Результати VІІІ п’ятирічки (1966–1970) стали найкращими за останні 35 років. Приріст промислової продукції в Україні склав 50%. При цьому 2/3 продукції вдалося одержати за рахунок підвищення результативності праці. Україна освоїла виробництво 440 зразків нової техніки й матеріалів. Було споруджено 250 великих підприємств. Валова продукція сільського господарства зросла за п’ятирічку на 16,6%.

Однак це був тимчасовий успіх. Оскільки господарська система не позбулася партійного і відомчого диктату, економічні методи управління розчинилися у звичних командно-адміністративних методах. Країна продовжила йти традиційним для неї шляхом екстенсивного розвитку. Економіка залишилася ірраціональною і витратною. Акцент дедалі більше робився на безоглядній експлуатації сировинних запасів, зокрема нафти й газу, на досягненні щонайменшого успіху будь-якими методами. Хоч чисельність робітників швидко зростала, приріст промислової продукції неухильно падав. Реформа «пішла в пісок», після 1972 р. її фактично згорнули.