Кам’яна доба

Первісна людина на території сучасної України з’явилася ще за доби па­леоліту. Так фахівці називають початковий і найдовший період іс­торії, коли відбу­лося виділення людини з тваринного світу, з’явилися перші штучні знаряддя праці. В ранньому палеоліті почалося й роз­селення людства з Афри­канського континенту в Європу та Азію.

На українських землях первісна людина з’явила­ся у так звану ашельську добу, що датується проміжком від 1,5 млн. до 150 тис. років тому. Це був час найдавніших людей – архантропів, об’єм мозку яких ко­ливався від 800 до 1300 см3 (у сучасної людини 1400–2000 см3). Архантропи освоювали нові території, проживаючи невеликими групами-общинами. Користувалися вони досить однотип­ними кам’яними знаряддями, наприклад ручними рубилами, виготовляли й знаряддя з кістки, рогів та деревини. Основними господарськими заняттями виступа­ли полювання на диких тварин, у тому числі великих, та збирання рослинної їжі – плодів, ягід, коріння.

Архантропи використовували вогонь, але ще не вміли його штучно видобувати. Оволодіння вогнем мало величезне значення: він забезпечував надійний захист від холоду та звірів, давав мож­ливість заселяти раніше недоступні райони, термічно обробляти м’ясну їжу.

У різних регіонах України знайдено близько 30 ашельських стоянок. Найдавніша з них – Королево, що на березі р. Тиса у Закарпатті, – датується приблизно 1 млн. років. Кам’яні знаряддя праці та сліди їх виробництва виявлені тут на глибині 12 м від сучасної поверхні.

Розселення прадавніх колек­тивів на територію України відбулось, скоріше всього, із західної частини Передньої Азії та півдня Централь­ної Європи (передусім з Балкан). Освоєння нових теренів було процесом тривалим, що мав, вірогідно, хвилеподібний, перемінний характер.

Подальша еволюція людини привела до появи в середньому палеоліті, інакше – доба мустьє (150–35 тис. років тому), неандертальців, або палеоантропів (давніх людей). В Україні відо­мо близько 200 їхніх стоянок. Кам’яні знаряддя неандертальців стали досконалішими й більш різно­манітними. Особливе значення мали гостроконечники, що використову­вались як ножі і, мабуть, як наконечники для списів, а, крім них, – скребла.

Зовні неандерталець був корінної статури, трохи сутулий, з роз­винутою мускулатурою (сила його кисті в 5 разів перевищувала можливості сучасної людини). Будову черепа та мозок (об’єм 925–1800 см3) він мав порівняно примітивні, го­лову – досить велику, видовженої форми, з низьким лобом і нависаючим надбрів’ям.

Будучи сучасниками великого зледеніння з різким похолоданням клімату, неандертальці проживали в пе­черах, пристосовуючи їх під житло, та просто неба. Їм доводилося вести украй тяжку боротьбу за існування. Люди часто голодували, серед них була ви­сока смертність. 55% неандертальців помирали, не досягши навіть 20-річного віку, і майже ніхто не доживав до 50 років.

Неандертальці мали почуття родинних зв’язків. В багатьох печерах знайдені рештки штучних поховань, що вказує й на зародження релігійних уявлень.

В добу існування неандертальців відбулася поява «людини розумної», латинню «Homo sapіens». Викопних людей су­часного типу ще називають кроманьйонця­ми, за назвою грота Кро-Маньйон (Франція), де вперше було знайдено п’ять їхніх кістяків. У фізичному плані кроманьйонець відрізнявся від нас хіба-що більшою кремезністю. Розселення цих людей в Європі почалося близько 40–35 тис. років тому. З цього часу й бере початок період пізнього палеоліту, який завершився близько 11 тис. років тому.

Техніка виготовлення знарядь праці й госпо­дарство кроманьйонців досягли досить високого ступеня розвитку. Вони створювали різноманітні знаряддя з каменю та кістки, прикраси, статуетки, що нагадують людину, фігури тварин. Основним джерелом добування їжі слугувало полювання на великих тварин – мамута, зубра, бізона, носо­рога, печерного ведмедя. Мисливська зброя стала досконалішою: з’явились дротики, гарпуни, списометалки.

Кроманьйонці споруджували жит­ла на зразок чуму чи яранги, а також землянки і напівземлянки. Як будівельний матеріал використо­вувалося дерево (жердини), кістки й шкури великих тварин.

Людина пізнього палеоліту мешкала невеликими (до 50 чоловік) общинами. Деякими дослідниками припускається, що в цю ж епоху склався родовий лад. Виникли давні форми релігійних вірувань: анімізм – культ предків і вшанування померлих; магіявіра в те, що закли­наннями та обрядами можна вплинути на хід подій; тотемізм – віра в спільного для конкретного колек­тиву предка із світу тварин чи рослин; фетишизм – поклоніння предметам неживої природи.

По закінченні льодовикового періоду (14–12 тис. років тому) кліматичні умови зазнали значних змін. В результаті потепління склалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. На територіях, де раніше був тундростеп, тундра чи льодовик, виросли ліси. Зникли мамути, шерстисті носороги й інші тварини, котрі виступали головним джерелом їжі в попередні часи. Ліси за­селили олень, лось, кабан, бурий ведмідь, вовк, лисиця, бобер, степи – бик, кінь, антилопа-сайга й інші сучасні тварини.

Почалася нова епоха, що дістала назву середнь­ого кам’яного віку – мезоліту (9–6 тис. до н. е.). Умови життя людей, зокрема прийоми добування їжі, різко змінились, що стало поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Були створені вироби для обробки дерева – долото, сокира, тесло. Почалося широке використання при полюванні досить складного для того часу механічного знаряддя – лука. Великі мисливські колективи, необхідні для вдалого промислу мамутів та бізонів, змінились порівняно невеликими групами лісових мисливців. Озброєна луком людина навчилась забивати тварин на відстані, а дичину – на льоту і мала тепер більшу самостійність та можливість полювати індивідуально.

Крім мисливства одним із основних занять стає рибальство. Були винайдені різноманітні пристосування для цього та човни, видовбані з цільних стовбурів дерев. Важливого значення набуло збирання річко­вих і морських черепашок, їстівних рослин та ягід. Домашньою твариною та помічником на полюванні став собака.

У добу мезоліту померлих почали ховати вже не на території стоянок, а за їх межами – у давніх родових могильниках.

Поширення мисливства і збільшення кількості населення зумовили певне порушення екологічного ба­лансу. Внаслідок цього в багатьох регіонах склалася ситуація, названа кризою мисливського господарст­ва. Привласнюючі форми господарювання поступово вичерпували себе, а тому їм на зміну йшли відтворю­ючі – землеробство й скотарство. Це відбулося вже в добу неоліту (новому кам’яному віці), коли давнє населення України VІ–ІІІ тис. до н. е. досягло нового ступе­ня свого розвитку.

Перехід до відтворюючих форм господарювання називають «неолітичною революцією». У цей час приручаються всі основні види домашніх тварин, виникає примітивне землеробство. Але при­власнюючі форми господарювання ще довго відігравали важливу роль у житті людини.

Одним з важливих досягнень стає винайдення керамічного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, створеним людиною. Міцний жаро - та водостійкий посуд використовували для різних цілей – приготування їжі, зберігання сипучих продуктів тощо. Його форми та орнамент на різних терито­ріях мали свої особливості, що дозволяє фахівцям визначати ареали проживання окремих людських спільнот (на теренах України виділено понад 10 неолітичних археологічних культур, котрі вирізняються також специфічним складом виробничого інвентарю, характером поховань і т. п.).

Відмінності в характері господарювання в різних регіонах свідчать про нерівномірність розвитку неолітичного суспільства, зумовлену природним оточенням. На півночі сприятливі умови уможливлювали вдосконалення традиційних форм привласнюючо­го господарювання. А на півдні, в степовій зоні, вже в пізньому мезоліті стало бракувати дичини, що було однією з причин переходу до примітивного скотарства та землеробства (землю почали обробляти за допомо­гою мотик з рогу та кістки).

Доба неоліту в цілому належить до первіснооб­щинної формації, порівняно з попередніми періодами відбуваються ли­ше певні соціальні зміни. Колективні могили, відсутність поховань, що виділялись би багатим інвентарем чи особливостями ри­туалу, свідчать про соціальну рівність. Лише поява кам’яних булав у поодиноких похо­ваннях (Маріуполь, Микільське), котрі могли мати значення символів зверхності їхніх власників, вказує на зародження інститутів родової влади. У неоліті, певно, відбувалося й формування перших племінних утворень.