Більшовицький наступ на Україну

Перші ешелони більшовицьких військ прибули до Харкова, що став їхнім форпостом, 9 грудня. Туди ж приїхала й група делегатів, що залишили київський з’їзд рад. На нашвидкуруч інсценізованому альтернативному з’їзді, 200 делегатів якого представляли лише 89 рад із понад 300 існуючих, було проголошене встановлення радянської влади, обрано Центральний виконавчий комітет рад України, який своєю чергою створив урядовий орган – Народний сек­ретаріат. Прізвища його членів були невідомими Україні. Навіть Харківські більшовицький комітет і рада робітни­чих депутатів не бажали визнавати цього уряду.

ЦВК оголосив про по­валення Центральної Ради й Генерального секре­таріату, скасу­вав їхні розпо­рядження, поширивши на територію України постанови та декрети РНК, в тому числі про землю, робітничий контроль, націоналізацію промислових підп­ри­ємств. Тим часом червоні частини (30 тис. воїнів) повели наступ на Донбас, центр і південь України. Першим зазнав удару Ка­теринослав, де заздалегідь було підготовлено пов­стання робітників.

Українська влада вживала енергійні заходи для припинення аг­ре­сії. Було створено Особливий комітет оборони України. Засновувалася армія на заса­дах доб­ровільності та оплати. Нарешті відкинувши ідеї автономії та федералізму, Ма­ла рада 9 січня 1918 р. ухвалила ІV Універсал, який проголосив самостійність УНР.

У ньому мовилося, що «віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Урядові УНР доручалося почати мирні переговори. Земля до початку весняних робіт мала бути передана селянам.

У відповідь проти ЦР спалахнули інспіровані більшовиками збройні виступи в Миколаєві та Одесі. 16 січня підняли повстання окремі частини Київського гарнізону і робітники заводу «Арсенал». Того ж дня неподалік станції Крути, обороняючи Київ від наступу переважаючих більшовицьких сил, 420 студентів, гімна­зистів і юнкерів прийняли нерівний бій і, в більшості своїй, полягли. Іншої сили Центральна Рада на цьому важливому напрямі виставити не спромоглася.

Війська УНР придушили повстан­ня в Києві, однак наступ більшовиків продов­жився. 25 січня члени Малої ради й Ради народ­них міністрів (таку назву дістав Генеральний секре­таріат після проголошення ІV Універсалу) зали­шили Київ. Врятувати УЦР могла ли­ше допомога країн Четверного союзу.

Про свій намір стати на шлях самостійних міжнародних відносин Генеральний секретаріат ого­лосив у ноті до всіх воюючих і нейтральних країн ще 11 грудня 1917 р. Розуміючи, що присутність українців – це додатковий важіль впливу, делегації Німеччини та її союзників висловили згоду на їхню участь у пе­реговорах.

Робота мирної конференції розпочалася 28 грудня (9 січня 1918 р.) у Брест-Литовському. Нечи­сленна українська делегація завзято захищала національні інтереси й зажадала забезпечення територіальної цілісності УНР, тобто «приєднання до України Холмщини та Підляшшя, й плебісциту в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатській Ук­раїні». Це викликало різке за­перечення австрійської делегації.

На останній, найдраматичніший етап переговорів росіяни привезли представників харківського Народного секре­таріату й намагалися подати ситуацію так, ніби вла­ди Центральної Ради в Україні вже не існує, а пов­ноправними представниками українців можуть бути лише уповноважені радянського уряду. Ці інсинуації українська делегація відкинула. Не знайшли вони розуміння і в представників Четвер­ного союзу.

Австро-Угорщина, знемагаючи під тягарем воєнних, особливо продовольчих про­блем, погодилася укласти таємну угоду про створення в Галичині й Буковині окремого автономного коронного краю. Зрештою представники країн Чет­верного союзу і УНР підписали досить справедливий мирний договір. Кор­дони між УНР і Австро-Угорщиною збігалися з довоєнними російськими, а в межах передбачуваної Польщі їх мала остаточно визначити спільна комісія. Сторони відмовляли­ся від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною, домовилися про обмін військовополоненими й надлишками сільськогоспо­дарських та промислових товарів, зобов’язалися відновити взаємні економічні відносини.

Проте на той час ЦР і уряд УНР змушені були відступити до Житомира. Рада на­родних міністрів підписала заклики до Ав­стро-Угорщини й Німеччини з проханням про допо­могу.

загрузка...