Воєнно-політичні події 1650-1653 pp

Під прикриттям дипломатичних переговорів з гетьманом польський уряд швидко відновив армію: на початок 1651 р. Ян Казимир мав 150-тисячне військо. На допомогу полякам виступило і литовське військо Януша Радзивілла, що діяло головним чином у Білорусі. Проте вони зустріли героїчний опір українського і білоруського народів. «Найбільшим бунтівником серед повстанців» шляхта називала брацлавського полковника Данила Нечая. Його героїзм виявився 20 лютого 1651 p. у бою під містечком Красне. Сили шляхтичів переважали козацькі у кілька разів. Гетьман Микола Калиновський сподівався легко подолати опір і вдертися на територію визволеної України. Але козаки Нечая відбивали атаку за атакою, завдаючи ворогу значних втрат. Навіть тоді, коли полковника Данила було важко поранено, він громив ворога. У народних легендах, піснях і думах він оспіваний як воїн-патріот, якого вороги боялися навіть після смерті. На місці поховання Нечая пізніше споруджено пам'ятник.

Коли у лютому 1651 р. польські війська дійшли до Вінниці, вони зустріли опір загонів відважного вінницького полковника Івана Богуна. Виявивши талант полководця, він зустрів ворога на підступах до Вінниці й у кривавих боях із шляхтою показав перевагу своєї тактики. Іван Богун знесилив ворога воєнними хитрощами, а в одній із сутичок вдаваною «панікою» заманив польську кінноту на закриті соломою і присипані снігом ополонки на кризі Буга. Урядовим військам завдано тяжких втрат, а Вінниця залишилась у руках українців.

Героїчну сторінку в історію Визвольної війни вписав і десятитисячний загін козаків, що боронив Чернігово-Сіверщину, на чолі з полковниками I. Голотою та М. Небабою. Цей корпус став на перепоні литовському війську. Повстанці перехопили ініціативу і пішли в наступ на білоруській території. Українські загони разом з білоруськими повстанцями склали 30 тис. воїнів. I, завдаючи поразок армії Януша Радзивілла, змусили ії відступати. Навіть після того, як у кривавих боях серед багатьох інших смертю хоробрих загинув і чернігівський полковник Мартин Небаба, повстанці не здалися.

Але значної шкоди козакам завдавало їхнє велике розпорошення на окремі загони. Тому ворог перемагав кожен загін окремо. Полк I. Голоти, продовжуючи героїчний похід по Білорусі, через кілька місяців упертих боїв під містечком Загалля потрапив у вороже оточення. Боротьба йшла не на життя, а на смерть. У вирішальному бою проти переважаючих сил супротивника полягли всі козаки і незламний, хоробрий I. Голо та. Його подвиги оспівано в «Думі про козака Голоту».

Національно-визвольна війна переживала тяжкий період. Хоча загониповстанців і боронили окремі райони, все ж польські хоругви наступали із заходу, армія Януша Радзивілла пробивалася через Білорусію на Київ. Лише козацьке з'єднання уманського полковника Йосипа Глуха та полтавського полковника Мартина Пушкаря запеклими боями змусило Миколу Калиновського зняти облогу Вінниці й відступити.

Сили народної армії накопичувалися повільно. Розруха війни, епідемія, кількарічний неврожай ослабили її. I все ж Б. Хмельницькому вдалося зібрати 100-тисячне військо й у супроводі 50-тисячного загону кримських татар вийти назустріч добре вишколеній 150-тисячній польськійармії. У кінці червня 1651 р. між ними відбулася велика битва під Берестечком (на Волині), що продовжувалася близько двох тижнів.

Кількісно сили були рівні. Проте супротивники мали переваги і недоліки. Добре озброєне, оснащене й навчене військо Яна II Казимира мало близько 20 тис. професійних вояків, іноземних найманців - німців, французів, угорців, що підносило бойову спроможність польської армії. Військо Б. Хмельницького було недостатньо озброєне, оснащене і слабо навчене. Його переваги полягали в бойовому ентузіазмі козаків і селян, прагненні до свободи, до звільнення від шляхетського гноблення. Перевагою був і 50-тисячний корпус татарської мобільної кінноти, очолюваної ханом Іслам-Гіреєм III. Але ця перевага була дуже хиткою і ненадійною через можливу татарську зраду.

Розташувавшись укріпленим табором у межиріччі Стира і Пляшівки, біля міста Берестечка, україно-татарська армія готувалася зустріти наступ зосередженого неподалік польського війська. Розпочаті 28 червнясутички передових загонів переросли 29 червня в наступ козаків, що призвів до значних втрат у рядах шляхтичів. 30 червня розпочалася рішуча січа головних сил армій і сталося те, чого боявся Б. Хмельницький: коли король наказав відкрити артилерійський вогонь по татарській кінноті, ординці не витримали натиску і вдалися до панічної втечі. Б. Хмельницький, передавши командування Филону Джалалію, разом з писарем Іваном Виговським і чотирма охоронцями подався за татарами, щоб повернути їх назад. Але хан захопив їх у полон і вивіз у степи, а татарське військо, втікаючи до Криму, грабувало українське населення. Тільки через кілька діб у далекому степу хан за великий викуп відпустив Б. Хмельницького.

Після зради татар становище української армії стало катастрофічним. Відсутність татарської кінноти і полонення гетьмана паралізували наступальні операції. Однак наказний гетьман I. Богун, полковники М. Гладкий та Ф. Джалалій не розгубилися: зміцнивши оборону табору, вонипочали готувати прорив оточення. Але несприятлива погода зірвала задум. Тоді вирішили долати непрохідне болото, що знаходилось у тилу табору. Під прикриттям переговорів з королем повстанці збудували три переправи через болота. Крім зрубаних дерев і кущів, у штучні дамби кидали вози, майно, діжки, кожухи, сідла.

У ніч на 10 липня полковники переправили через побудовані дамби артилерію й бойову частину козацтва. За задумом ці сили мали вдарити по ворогові з тилу. Але урядовим військам вдалося пробитися до табору і почати розправу. У нерівній боротьбі полягло багато козаків і селян, виявляючи виключний героїзм і відвагу, зосереджуючись невеликими групами серед боліт на островах. Триста козаків, які боронили основний табір, були вирубані до одного. «Нас тут триста, як скло, товариства лягло», - писав Т.Г. Шевченко.

Це була перша велика поразка української армії. Але вона не призвела до знищення визвольного руху в Україні: із 100-тисячної армії у бою загинуло близько 10 тис. чоловік, а із 115 гармат втрачено 28. Відступаючі загони об'єдналися на Київщині із звільненим з татарського полону Б. Хмельницьким.

I все ж ослаблення було значним. Польське військо та загони карателів-конфедератів увірвалися в Україну, відновлюючи старі порядки. Януш Радзивілл захопив Київ.

Натиск ворога зупинили лише біля Білої Церкви, де 18 вересня 1651 року між королем і Б. Хмельницьким був укладений Білоцерківський мирний договір. Він передбачав: відновлення в Україні польсько-шляхетської влади і порядків; повернення магнатам і шляхті їхніх маєтків; скорочення козацького реєстру з 40 тис. до 20 тис. чоловік; усіх учасників війни, які не потраплять до реєстру, повертали під панську владу; влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство; реєстрових козаків із Брацлавського і Чернігівського воєводств виселяли; гетьмана позбавляли прав мати зв'язки з іноземними державами; союз Б. Хмельницького з кримським ханом скасовувався.

Польський уряд вважав угоду початком остаточного упокорення України і почав політику терору українського населення жорстокими набігами. Але Б. Хмельницький по-іншому розглядав цей принизливий договір. Він погодився на тимчасові поступки, щоб у порівняно мирних умовах готувати новий великий наступ. Коли пани спробували відродити старі порядки, вони зіткнулися з рішучим опором українського народу, котрий не визнав договору і не припинив боротьби.

Після поразки під Берестечком Василь Лупул розірвав спілку з Україною і відкрито перейшов на бік Польщі. Б. Хмельницький вирушив у другий похід на Молдавію. Щоб перетнути йому шлях, весною 1652 р. король послав на Поділля 30-тисячну армію гетьмана М. Калиновського. Зосередившись у добре укріпленому таборі в урочищі Батіг, командувач чекав підкріплення.

Зібравши військо, гетьман Б. Хмельницький швидким маршем рушив на ворога. Разом з українськими військами знову йшов загін татарської кінноти. Швидким маневром Б. Хмельницький оточив ворожі хоругви 23 травня 1652 p., подолавши опір ворога. Козацька кіннота I. Богуна увірвалась у польський табір. Шалений бій тривав два дні. 24 травня польська армія зазнала нищівної поразки. Загинули командна верхівка ворога і сам гетьман М. Калиновський. Лише невеликій кількості польських та іноземних вояк вдалося безладно втекти з поля бою. Королівські загони, що йшли на допомогу, дізнавшись про поразку, почали панічний відступ. За задумом і тактичним вирішенням Батозька перемога стала зразком битви на оточення. Сучасники високо оцінювали військовий талант Б. Хмельницького і безприкладний героїзм козаків. Знавці військового мистецтва порівнюють перемогу під Батогом з класичною битвою, здійсненою Ганнібалом під Каннами (згадайте, коли і між ким вона відбулася).

Батозька перемога фактично скасувала невигідні умови Білоцерківського договору, піднесла нову хвилю повстань і змусила польських магнатів і шляхту залишити Україну. Василь Лупул знову порвав відносини з Польщею і відновив союз з Україною. У серпні 1652 р. в Яссах, як запорука міцності цього союзу, відбулося весілля Тимоша Хмельницького і Розанди Лупул.

Але цим боротьба за вплив на Молдавію лише загострилася. Укладення союзу Молдавії з Україною викликало невдоволення трансільванського князя і волоського господаря, які підтримували власного претендента на молдавський престол. Їх заохочувала своїми діями Польща. Дворушницьку політику вів кримський хан.

Занепокоєні союзом з Україною, молдавські бояри на початку 1653 року організували змову і прогнали з країни господаря В. Лупула. Виконуючи союзницький обов'язок, Богдан Хмельницький послав у Молдавію сина Тимоша з трьома полками, які визволили Ясси і повернули престол Лупулові. Та громадянська війна там не припинилася. Богдан Xмельницький вдруге послав Тимоша на допомогу обложеному в Сучаві Лупулові. Козаки прорвали облогу і з'єдналися з військами господаря. Проте незважаючи на героїзм і мужність козаків, сили були на боці ворога. Коли загинув Тимош Хмельницький, козаки здали Сучаву і повернулись у Чигирин.

А в Україні ситуація ускладнювалася. 3 великою жорстокістю і люттю діяли у ній банди конфедератів і карателів. Великий загін магната Стефана Чарнецького, якого козаки, за леопардову шкіру, що той носив, називали «рябою собакою», чинив розбої на Правобережжі України. Значних втрат завдав йому козацький загін Івана Богуна.

У вересні 1653 р. на Поділля знову рушило військо короля Яна Казимира. Біля села Жванець воно зустрілося з армією Б. Хмельницького, яку супроводжував загін татар Іслам-Гірея III. Б. Хмельницький оточив війська короля, які відтепер могли сподіватися лише на зовнішню допомогу або чекати розгрому. Облога тривала три місяці. У таборі обложених почалися голод і епідемії.

I знову на допомогу полякам прийшов хан. Він припинив військові операції і вступив у переговори з Яном Казимиром. Без участі Б. Хмельницького вони вирішили припинити воєнні дії. Все ж королю довелося ліквідувати умови Білоцерківської угоди і відновити умови Зборівського договору. Хмельницький у грудні 1653 р. був змушений зняти облогу, а хан за зраду одержав від короля великого хабара і право пограбувати українське населення.