Утворення Галицько-Волинської держави

Правонаступницею Київської Русі стала Галицько-Волинська держава, що існувала в 1199-1340 pp. Саме до неї відійшла київська спадщина: русько-полянське населення, територія, внутрішні проблеми й основні напрямки зовнішньої політики. До того ж, саме ця територія в кінці XII ст. дістає назву «Україна», саме тут формується українська народність.

Галицька Земля відділилась від Києва після смерті Ярослава Мудрого. Тут утвердилася династія Ростиславичів, які правили близько 150 років. Особливістю Галичини було економічно сильне і політично впливове боярство. Причин цьому було кілька: 1) галицькі бояри походили з місцевої земельної аристократії, а не з князівських дружинників, яким давали землю за службу; 2) вони багатіли на торгівлі сіллю, запаси якої були у Прикарпатті; 3) як урядники князів, бояри збирали значне мито з купців, які проїздили Галичину - тут знаходилося перехрестя торгових шляхів; 4) найбагатші бояри могли наймати власні дружини; 5) віддаленість від Києва спонукала бояр у боротьбі з князями звертатися за допомогою до Польщі та Угорщини. Вони вели власну зовнішню політику.

Галицька Земля складалася з трьох князівств: Перемишльського, Теребовлянського і Звенигородського. У 1144 р. звенигородський князь Володимирко об'єднав їх в одне, столицею якого зробив місто Галич на Дністрі.

Як окреме князівство, Галицька Земля досягла розквіту за князя Ярослава Осмомисла (1153-1187 pp.), сина Володимирка. Своє прізвище («вісім розумів») Ярослав отримав через тонкий розум, освіченість, знання іноземних мов. Автор «Слова о полку Ігоревім» так характеризував його державну могутність: «Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі. Підперши гори угорські своїми залізними полками. Заступивши королеві дорогу, захопивши ворота на Дунаї. Через гори каміння кидаючи, суд по Дунаю радячи».

Проте бояри і дрібні князі прагнули самостійно правити своїми землями, не коритися волі Осмомисла, навіть втручались у його особисте життя. Ярослав Осмомисл розширив кордони князівства далеко на південь - до гирла Дунаю і Чорного моря. Він підтримував зв'язки зі Священною Римською імперією, Візантією, Польщею, Угорщиною, з багатьма руськими князями. Його дружиною була донька суздальського князя Юрія Довгорукого, а доньку Єфросинію видав за новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича, героя «Слова» (згадайте «Плач Ярославни»). Князь був учасником переможного походу проти половців у 1183 р.

Осмомисл збудував багато фортець, засновував, укріплював і розширював міста, сприяв розвитку торгівлі, ремесла, культури, освіти. Помираючи, князь заповів роздати своє добро простим людям. Європейці називали його державу королівством.

Його сину Володимиру довелося вести кількарічну війну з боярами, щоб утвердитися на батьківському престолі. У 1199 р. він помер, не залишивши спадкоємців. Династія Ростиславичів припинилася.

У 30-ті pp. XII ст., коли Київська Русь остаточно розпалася, у Волинськомукнязівстві з центром у Володимирі утвердилася династія Мономаховичів. Її онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславович.

Бояри Волинської землі залежали від свого князя, бо отримували маєтності за службу йому. Тому вони були більш віддані сеньйору, завжди його підтримували, корилися. Саме волинські князі об'єднали Галичину і Волинь в одну державу.

Скориставшись смертю в Галичині останнього Ростиславича, волинський князь, онук Ізяслава Роман Мстиславович у 1199 р. захопив Галич і об’єднав обидва князівства в одну Галицько-Волинську державу з центром у Галичі. Цього вимагала небезпека загарбання, що насувалася із заходу – від Угорщини та Польщі.

Роман Мстиславович (1199-1205) був могутнім українським князем і видатним політичним діячем того часу. Його батьком був волинський князь Мстислав Ізяславович, матір'ю - польська княжна Агнеса. Його брати князювали в Червені, Белзі та Берестті. 3 дитинства Роман жив у родичів в Польщі. Змужнівши, став княжити в Новгороді Великому, а після смерті батька – у Володимирі-Волинському. Приєднавши Галичину, Роман зіткнувся з місцевою боярською опозицією. Князь повів рішучу боротьбу з непокірним боярством, спираючись на допомогу селян і міщан. Одних вдалося упокорити, других вигнати з держави, а третіх і на горло скарати. «He погнітивши бджіл, не їстимеш меду», - любив повторювати князь. Або: «Не буде пахнутикоріння, якщо його не потовчеш». Всі розуміли гіркий сарказм Романа. Але народ його любив. Ще й нині у Карпатах співають веснянки (гагілки), в яких добрі згадки і про князя Романа.

Хоч правив РоманМстиславович лише шість років, він зміг зміцнити позиції центральної влади. Літописець називає його «самодержцем всієї Русі» і «царем на Русі». Цьому сприяла і зовнішня політика князя.

Роман Мстиславович воював з Литвою, а полонених примушував працювати на своїх землях. Про нього навіть склали приказку: «Романе, Романе! Погано живеш - Литвою ореш». Говорили: «Литва така бідна, що платить данину віниками». Роман втручався у справи Київського князівства, половці лякали його іменем дітей. Князь двічі громив половецькі орди і визволяв полонених.

Літописець писав, що «кидався він на половецьких поганців, мов лев, сердитий був, як рись, нищив їх, як крокодил, землю їхню облітав, як орел, хоробрий був, як тур, наслідував предка свого Мономаха». Вплив Романа відчувався у політичних колах Священної Римської імперії, Угорщини, Польщі. Його посли бували навіть у Візантії. Пізніший переказ стверджує, що підлещуючись до військової слави князя, папський посланець запропонував Роману коронуватися королем, а взамін покатоличити Русь. Та Роман заявив, що спирається не на волю папи, a на свій меч, і рішуче відкинув цю пропозицію.

У 1201 р. Роман Мстиславович зайняв Київ, а в 1203 р. остаточно приєднав його до своїх володінь. Кияни самі відкрили йому Подільські ворота. Чернігівські князі присягнули на вірність Роману. Отже, у його державу ввійшла більшість українських князівств. Але це об'єднання не стало тривким.

Влітку 1205 р. Роман здійснив похід на Польщу. Переправляючись через Віслу під містечком Завихостом, загін потрапив у засідку до поляків. Під час бою князь загинув. Держава Романа поринула у сорокарічну міжусобну війну.

загрузка...