Україна на початку Північної війни

Північна війна Росії зі Швецією, що тривала з 1700 по 1721 p., була не тільки затяжною, але й виснажливою для обох воюючих сторін. На початковому етапі воєнні дії розгортались у Прибалтиці й були успішними для шведів. У складі московських військ, що зазнавали поразок, воювали й козацькі полки з Лівобережжя під командою миргородського полковника Данила Апостола.

Протягом 1701-1708 pp. шведський король Карл XII спрямував основні сили на захоплення Литви, Польщі, Західної та Правобережної України. Козацькі полки у складі царських військ передислокувалися ближче до Правобережжя. В Україні здійснювалося прискорене будівництво оборонних споруд, у Києві зводилися укріплення, нагляд над якими вів Петро I. Гетьман Іван Мазепа й далі демонстрував вірність Варю, посилаючи полки на війну зі шведами. Коли на Дону спалахнуло повстання на чолі з К. Булавіним, гетьман надіслав загін козаків допомогти царським військам його приборкати.

У 1708 р. Карл XII відновив наступ на Москву головними силами, спрямувавши дії на Смоленськ. Але незабаром різко змінив напрямок руху: повернув на південь і пішов на Лівобережну Україну.

Гетьман Іван Мазепа, спираючись на допомогу могутньої Швеції, прагнув визволити всю Україну (і Галичину, Волинь та Правобережжя) від гніту як Росії, так і Речі Посполитої. Підтримку в боротьбі за свободу України шукав у шведів ще Богдан Хмельницький. За його дорученням до Швеції у 1657 р. їхав посол П. Дорошенко. Інші гетьмани також прагнули мати таку опору, проте реальної допомоги не одержували.

Прийшовши до влади, I. Мазепа міркував над союзом зі Швецією, щоб здобути самостійність Україні. Особливо слушним це питання ста-10 після початку війни Швеції та Росії й після перемог Карла XIIнад Московщиною та Річчю Посполитою.

Плекаючи державницькі надії, Мазепа розпочав переговори зі шведським урядом. Але вів їх обережно, через представників прошведської партії Польщі, зокрема нового польського короля Станіслава Лещинського. Все було так таємно, що ніякого сумніву у вірності гетьмана царю не могло і бути. Лише раз він довірив таємницю близькому раднику, генеральному судді Василю Кочубею. Але ображений на Мазепу через родинні обставини Кочубей, разом з полтавським полковником Іваном Іскрою, донесли царю про наміри гетьмана. Петро Iбув настільки впевнений у Мазепі, що віддав Кочубея й Іскру гетьману для покарання за наклепницькі листи. Обох стратили у селі Борщагівка як донощиків.

Таємність переговорів зі Швецією й засекречена підготовка повстання проти царської влади в Україні створили складну обстановку. Це оберігало гетьмана від гніву царя, але заважало вести грунтовну підготовку не лише простого народу і козаків, але й старшини до виступу проти Москви.

Лише коли у вересні 1708 р. Карл XIIрозпочав похід на Лівобережну Україну, Мазепа спішно зібрав 6 тис. найманих і реєстрових козаків зі старшиною й повів їх назустріч шведському королю, прагнучи не допустити воєнних дій в Україні.

Iвже після цього гетьман Мазепа розгорнув широку агітацію до повстання, спонукаючи козацтво виступити за незалежність України, вказуючи, що саме тепер «настав час звільнитись від всяких податків і повинностей, вигаданих московською владою». Він наголошував на тому, що сам Бог посилає короля шведського для врятування козацької вільності.

Агітуючи старшину до повстання, Мазепа підкреслював, що ідея самостійності України належить не йому особисто, а прийнята «по їх загальному бажанню», що він «у них не більше як мудрий виконавець загальної волі». Гетьман підкреслював, що повсталі йдуть «проти царя - гнобителя козацької вільності», проти його наміру знищити козацькі привілеї й завести московські порядки у краї. «Ось коли, — говорив Мазепа, - прийшов час скинути з себе ненависне ярмо і зробити нашу Україну країною вільною і ні від кого не залежною».

Залишивши у Батурині міцну охорону, Мазепа з прихильниками союзу зі Швецією рушив до табору Карла XIIна Десні. Тут було досягнуто угоди про спільні дії проти Москви. Вірогідні документи про умови договору відсутні. Лише за більш пізнішими джерелами відомо, що за досягнутою домовленістю «Україна обох сторін Дніпра з військом Запорозьким і народом українським має бути вічними часами вільна від всякого чужого володіння». HiШвеція, ні інші союзні з нею держави «ані для опіки, ані інших цілей не мають претендувати на владу над Україною і військом Запорозьким, чи на зверхність, або яку-небудь їхню підвладність». Спеціально підкреслювалося, що покровителі «не мають брати яких-небудь прибутків чи податків, не мають забирати собі або займати своїми залогами українські фортеці, а мають Україну тримати в цілості й іншим не дозволяти її неволити яким-небудь чином. Мають свято берегти цілість кордонів, непорушність вільностей, законів, прав і привілеїв, аби Україна вічним часом вільно уживала своїх прав і вільностей без усякого ущербу». Карл XIIобіцяв укласти з царем мир лише за умови визнання ним незалежності України.

Умови союзу зі Швецією були вигідними українському народу. Вони свідчать, що Іван Мазепа і його сподвижники були справжніми патріотами України, які прагнули здобути їй державну самостійність. Виказуючи вірність союзу, гетьман, за свідченням очевидців, поклав булаву й інші клейноди до ніг короля.

Проголошення боротьби за незалежність соборної самостійної України до певної міри підносило престиж гетьмана. На його бік перейшла значна частина старшини і козаків. Незважаючи на тривалі суперечки запорожців з гетьманом, на його боці виступив і кошовий отаман Костянтин Гордієнко з усім Кошем.

Допоки війська Карла XIIі загони Мазепи повільно просувалися на Стародуб, не бажаючи перетворювати Україну в арену баталій, московські війська перехопили ініціативу і здійснили ряд успішних операцій. Перемога під Лісною в Білорусії над 16-тисячним резервом, що прямував до Карла XII, окрилила Петра, який рушив з передовими частинами в Україну, перенісши туди театр військових дій. Він прибув у Гетьманщину раніше, ніж до української громадськості дійшли чутки про задум Мазепи і про угоду з Карлом. Цар з усією силою зброї й адміністративного натиску залякав населення Гетьманщини. Великі військові з’єднання фельдмаршала Олександра Меншикова оточили і взяли штурмом столицю Гетьманщини Батурин, яку обороняли козаки полковника Черепа. Росіяни захопили озброєння, великі запаси спорядження та постачання, а місто зруйнували і спалили, пограбувавши і значною мірою винищивши населення. Під загрозою смерті, пограбування та спалення підкорилися й інші міста та села.

Навесні 1709 р. великий загін московських військ полковника Яковлєва і сердюцького полковника Гната Галагана зненацька захопив Чортомлицьку Січ і зруйнував її. Значна частина запорожців загинула, а решта втекла у межі Кримського ханства і побудувала неподалік гирла Дніпра Кам'янську, а згодом - Олешківську Січ, що проіснувала 23 роки. Чимало запорожців розійшлося по селах або втекло на Дон. Розпочалися жорстокі покарання і тортури Петром Iтих, хто пішов за Мазепою.

Суворі розправи з непокірними Петро Iпоєднував зі щедрими обіцянками милостей тим, хто добровільно підкориться і стане на підтримку московського війська. Це змусило значну частину населення стати на його бік. Заохочена помилуванням та майновими обіцянками, залякана і деморалізована старшина також зайняла промосковську позицію. Чималоз старшин, які спочатку пішли за Мазепою - полковник миргородський Данило Апостол, генеральний хорунжий I. Сулима, полковник Гнат Галаган та інші, покинули Мазепу і перейшли до царя.

Покірна, перелякана старшина з наказу Петра Iзібралась у Глухові для виборів іншого гетьмана. Спочатку відбулася церемонія скинення Мазепи з гетьманства і віддання його церковній анафемі. Фігура (лялька) опального гетьмана зависла на шибениці. Потім по волі царя гетьманом обрали не найталановитішого і не найбільш заслуженого, а найбільш покірного. Старшина прагнула обрати гетьманом енергійного, сміливого й хороброго чернігівського полковника Павла Полуботка. Однак Петро Iсказав, що з Полуботка може вийти другий Мазепа, і запропонував на цей уряд стародубського полковника I. Скоропадського.

Походженням з уманської козацької старшини, Іван Ілліч Скоропадський (1646-1722) з усією родиною переселився на Лівобережжя і став на службу до гетьмана Самойловича. Спочатку виконував різні доручення при гетьманській канцелярії, брав участь у війні з Кримським ханством та Туреччиною. За часів Івана Мазепи обіймав генеральні посади бунчужного та осавула, а у 1706 р. став стародубським полковником.

Обставини склалися так, що на долю скромного чеснотами і талантами I. Скоропадського випало не допомагати антимосковському мазепинському повстанню, а рятувати все те, що залишилося від автономії України після петровського терору. I. Мазепу він ніколи не називав зрадником, а лише «бувший гетьман». Столицею Лівобережжя став Глухів.

Іван Скоропадський у таборі під Решетилівкою в 1708 р. подав царю петицію, в якій прохав за давнім звичаєм підтвердити права та вільності України - Гетьманщини за традиціями, що склалися за роки козацької державності, й підписати українсько-московську угоду - статті. I. Скоропадський пропонував підпорядкувати козаків українській старшині, а не російським офіцерам, які їх зневажали, повернути захоплені у Батурині гармати козакам і українському урядові, припинити втручання московських воєвод до внутрішніх справ Гетьманщини, не обтяжувати населення України постоями російських військ і заборонити називати українців «зрадниками».

У відповіді, написаній від імені царя, що дістала назву Решетилівських статей, давались туманні обіцянки, які ні до чого конкретного царський уряд не зобов'язували. У них сказано, що про «козацькі вільності» не слід і згадувати, бо, мовляв, український народ з ласки царя і під його скіпетром має такі великі «вільності», яких не здобув жоден народ у світі. Знущальний тон відповіді доповнювався запереченням конкретних прохань гетьмана. Козацькі війська залишалися під командуванням російських генералів і офіцерів, які знущалися над українськими воїнами. У поверненні козакам їхньої ж, захопленої в Батурині, артилерії було відмовлено. Обіцянка не втручатися російським воєводам і урядовцям до справ Гетьманщини не виконувалася, податки не зменшувалися. Кількість розташованих військ у Гетьманщині також не скорочувалася. Козаків продовжували зневажати як «зрадників».

Карл XIIта I. Мазепа прагнули привернути українців на свій бік. Вони поширювали листи, в яких закликали народ повстати проти тиранії Москви, запевняючи, що шведи не прагнуть заподіяти Україні лиха, що вони хочуть Україну від «московського тиранського ярма оборонити» і вернути давні права і вільності українському народу. Проте листи не доходили до малоосвіченого народу і не давали позитивних результатів. Heприхилило місцеве населення до шведів і те, що провіант вони заготовляли купуючи, а не конфіскуючи, як Москва. Для закупок Карл XIIпозичив у Мазепи зі скарбу 60 тис. талерів. Позбавлені широкої підтримки українців, які під враженням різанини у Батурині намагалися тримати нейтралітет і не приєднувалися до ворогуючих сторін, армія Карла XIIта загони Івана Мазепи почали здавати одну позицію за іншою, відступаючи все далі на південь Гетьманщини. Останнє полкове місто Лівобережжя - Полтава, де стояла московська залога, - закрило перед ними ворота. Розпочалася тривала, безрезультатна і фатальна облога.

загрузка...