Становлення Київської держави

Писемні джерела стверджують, що нащадки Кия, Щека та Хорива тривалий час панували над полянами-русами, передаючи владу у спадщину безпосередньо синам і небожам. У середині IX ст. влада в Києві належала князю (кагану) Діру. Він вів жваву торгівлю з Візантією, зі Сходом. Йому підкорялися сусідні з полянами племена. Згодом влада перейшла до його молодшого брата Аскольда. Про цього «прегордого кагана скіфів» багато писали східні та візантійські хроністи. За його правлінняКиївська держава стає врівень з Візантією і Хазарією. Його дружини панують на Чорному морі, що відтепер називають Руським морем. Його дружини досягають південних берегів Каспійського моря в Персії. У червні 860 р. Аскольд з військом здійснив похід на Візантію й сім днів тримав в облозі Константинополь. Патріарх Фотій писав, що дикий «народ прийшов з північної країни, і піднялися племена з чужих країв, тримаючи лук і спис. Вони жорстокі й немилосердні, голоси їхні шумлять, як море. Місто ледве не підняли на списи».

Візантіюзмусилиукластиугоду. Вона виплачувала данину, a слов’яни подавали їй військову допомогу. Протягом наступних 14 років тричі воював з Візантією. їхнім наслідком стало хрещення князя і його дружини.

Перехід східних слов'ян від язичницьких вірувань до християнства почався з антських часів. Уже в V ст. існували зв'язки антів з християнською Візантією. Пізніше східнослов'янські й варязькі купці, які торгували на шляху «із варяг у греки», та їхні охоронні дружини часто відвідували Константинополь. Вони проникались християнським релігійним світоглядом, захоплювалися красою і величчю християнських храмів. Досить часто купці та дружинники, переконавшись у перевагах нових вірувань, приймали християнство. Вони першими несли його на Русь.

Константинопольський патріарх Фотій, який особисто охрестив Аскольда, писав, що войовничі й горді русичі підняли руку на Царство Ромеїв. Але просвітившись «чистим християнським ученням, загорілися спрагою віри і з великою старанністю виконують церковні обряди». За його словами, з Аскольдом до Києва поїхали єпископ з архієреєм, які залучили до християнства місцевих купців і земельну аристократію.

Від початків Русь розвивалась як слов'янська державність. Але велику роль у її зміцненні відіграли наймані дружини київських князів, котрі складалися головним чином з варягів. За переказами літописців, варяги-нормани ходили як охоронці караванів по шляху «із варяг у греки» і брали данину з навколишніх північних слов'янських ільменських племен, які об'єдналися в державне утворення Славію. Зібравшись з силами, ільменські слов'яни вигнали варягів і перестали давати данину.

Коли між слов'янами розпочалися сварки й усобиці, частина їх вдалася по допомогу варязької дружини. У 862 р. до варягів прибули посли Славії і сказали: «Земля наша велика і багата, а порядку в ній нема; прийдіть княжити і володіти нами». На цей заклик нібито відгукнулися три брати, конунги (військові вожді) варязького племені. Найстарший з них — Рюрик оселився на Ільмені в Новгороді, Синеус - на Білоозері, a Трувор - в Ізборську (біля теперішнього Пскова). Після смерті братів Рюрик зосередив у своїх руках владу над усією Славією. Посилення влади викликало протест і повстання, що було придушене. Чимало учасників повстання втекло до Києва, де існувала полянська державність Полунія і де князював Аскольд.

У 879 р. Рюрик помер, і владу передали його малолітньому сину Ігорю. Опікуном над ним і фактичним князем став близький родич Олег. Сильний вождь дружини, варяг, конунг Олег відразу ж пішов підкоряти східнослов'янські племена, які жили на торговому шляху «із варяг у греки». Досягнувши у 882 р. Києва, він, згідно з легендою, заманив у пастку князя Аскольда і після його вбивства став київським князем. Це була важлива політична подія - східнослов'янська Північ об'єдналася з Півднем.

Літописець Нестор у «Повісті минулих літ» розповідає, що «Олег пішов у похід, взявши з собою багато воїнів: варягів, чудь, слов'ян, мерь, весь, кривичів. Прийшовши до Смоленська, взяв його і посадив там свого намісника - посадника. Звідти пішов далі і захопив Любеч. Підійшовши до київських гір, Олег довідався, що княжить у Києві Аскольд, і, сховавши частину воїнів у човнах, а частину в засідці, сам підійщов до воріт міста, несучи маленького Ігоря і кажучи: «Я купець, і йдемо ми в Грецію від Олега і від княжича Ігоря. Прийдіть до нас, родичів своїх». Коли Аскольд прийшов, з човнів повискакували прихованівоїни. Сказав тоді Олег Аскольдові: «Ти не князь і не княжого роду, а я княжого роду». Аскольда вбили і поховали на горі, що називалася Угорською (а тепер її називають Аскольдова могила). Олег осів князювати в Києві сказав: «Нехай Київ буде матір'ю городам руським». I були в нього варяги, і слов'яни, й інші, й усі вони прозвалися руссю».

Походження слова «русь», «руси» довгі роки викликає суперечки вчених. Більшість дослідників стверджують, що термін «русь» виник у VІ-VII ст. у Середньому Подніпров'ї як назва могутнього слов'янського племені, яке жило на ріці Рось (від того й назва) і межувало з полянами, а потім увійшло до полянського племінного союзу, що принесло полянам паралельну назву - «русь».

Перша згадка про русів (росів, русь, росоманів) належить Йордану і відноситься до середини VI ст. Сирійські історики росами називали антів. В інших джерелах руси згадуються як найсильніше слов'янське плем'я гунського об'єднання, яке очолило боротьбу слов'ян проти аварів. Вони характеризуються як відважні воїни. «Руси мужні й хоробрі, - читаємо ми у свідченнях сучасників. - На зріст високі, гарні й сміливі в нападах». Мабуть, це піднесло їхню роль у союзі полян. Бо, як засвідчує літописець, «полян тепер називають руссю». Поступово назва «русь» розповсюдилася на всі східнослов'янські племена, коли вони об’єдналися в єдину державу.

Варяги, які захопили Київ і державне управління, утворили панівну верхівку. Проте вони піддалися швидкій слов'янізації й за кілька десятків років розчинилися серед місцевого населення.

Заволодівши Києвом, Олег (882-912 pp.) проголосив його «матір'ю міст руських», тобто столицею Русі, а себе - великим князем київським. Князь відновив язичницький культ, за що волхви прозвали його Віщим.

Протягом 20 років водив Олег дружини, щоб підкорити спочатку древлян, сіверян, радимичів, а потім дулібів, уличів, тиверців і білих хорватів. Волею войовничих дружин князя київського східнослов'янські племена поступово збиралися в єдину державу, яка називалася Руська Земля. Назва головного племені Київщини поширювалася на всю завойовану територію, давши ім'я новій державі. Термін «Руська Земля» вживався для визначення середньовічної держави династії Рюрика - Рюриковичів, з центром у Києві.

Підкоряючи племена, дружинники князя визволяли їх від сплати данини сусідам, насамперед кагану великої і сильної в IX ст. держави - Хозарського каганату, володіння якого охоплювали безкраї простори на Волзі, Дону, Північному Кавказі, на Подніпров'ї й у Криму. Це посилювало й зміцнювало владу великого князя київського, який встановлював підкореним племенам щорічну данину.

Руська Земля була державою в стадії формування, бо у слов'ян ще існувало багато пережитків родового суспільства: народне ополчення, віче, кровна помста. Та все ж це була держава на чолі з князем, якому допомагали урядовці, дружина і рада бояр - державний апарат Русі.

Влада князя спиралася на велику дружину, яка поділялася на старшу й молодшу. Старшу дружину складали представники княжих і боярських родин підкорених племен. Вони як тисяцькі очолювали великі військові підрозділи - тисячі, призначались посадниками в племенах, a також радниками боярської думи при князі - боярами.

Молодша дружина - це споряджені зброєю воїни-гридні, які складали ядро війська князя. У мирний час вони несли службу в Києві та містах-фортецях, що спішно споруджувались на кордонах. Як винагороду вони одержували підвищення по службі, земельні володіння.

Під час захисту Русі від навали ворога військо князя поповнювалося озброєними ремісниками та селянами. Звали їх просто вої, а призначених керувати ними дружинників - воєводами. Пізніше воєводами стали звати також тисяцьких і посадників. Так складався державний апарат, необхідний землевласникам для того, щоб тримати в покорі підлеглих, захищати країну від зовнішніх ворогів і вести активну наступальну зовнішню політику.

В інтенсивні зносини з сусідами Русь вступила разом зі своїм народженням. Варто зазначити, що північна її частина більше тяжіла до торгівлі й зв'язку по волзькому шляху з волзько-камськими булгарами та хозарами. Торговельні каравани північно-східних племен ходили аж до хозарської столиці Ітиль, що знаходилася при впадінні Волги в Каспійське море. Торговельні зв'язки південної частини Русі (теперішньої України) зосереджувалися переважно навколо шляху «із варяг у греки». Щороку напровесні з Києва, поряд з численними купцями, відправлявся й князівський караван із зібраними під час полюддя збіжжям, медом, воском, сиром, а інколи й живим товаром - закованими у кайдани рабами.

Олег не лише торгував, але й воював з сусідами. Його військо досягало земель Арабського халіфату (усучаснім Азербайджані). У 907 р. князь, за прикладом свого попередника Аскольда, зібрав велику дружину (80 тис. чол.) і «на конях та кораблях» пішов у великий похід на Візантію. Похід був вельми вдалим: військо дійшло до Царгорода, погромило і пограбувало його околиці, а місто було взято в облогу. Легенда і стверджує, що за старим звичаєм на честь перемоги Олег прибив свого щита на брамі міста.

Греки вступили з грізними завойовниками у переговори, що завершилися укладенням вигідної для Русі угоди. Посли Русі від імені князя вимагали у греків данину - по 12 золотих монет на кожен корабель, a також на міста Київ, Чернігів, Переяслав, Любеч, Полоцьк, Ростов та інші, де сиділи підвладні Олегові князі з місцевих династій.

Погодившись на виплату великого викупу в розмірі 48 тисяч золотих злитків, візантійський імператор змушений був підписати й умови миру, що передбачали зобов'язання з боку греків. Вони дозволили прибулим із Русі поселитися на літо і вести торгівлю, зобов'язалися постачати цим купцям продукти харчування на час перебування під містом і дівати їжу на зворотній шлях, дали згоду на вхід до міста без зброї групами по 50 чоловік. Окрім того, обидві сторони взяли зобов'язання надавати допомогу потерпілим кораблям і підтримувати взаємні дружні і стосунки. Імператор присягався виконувати договір, цілуючи хрест, a князь поклявся богом Перуном.

У 911 р. за невиконання умов угоди Олег покарав Візантію новим руйнівним походом і змусив підписати ще один договір. А наступного 912 року князь передав владу змужнілому Ігореві Рюриковичу. Сам виїхав до Скандинавії, де за невідомих обставин і помер. Щоправда, існує легенда ніби князя вкусила гадюка, яка виповзла з черепа його улюбленого коня. У легендах і піснях Олега оспівано як Віщого - передбачливого та мудрого творця об'єднаної східнослов'янської держави. Саме при ньому Русь стала сильною, звільнилася від данини Хозарському каганату і була визнана Візантійською імперією як рівноправна держава.

загрузка...