Розгортання національно-визвольної боротьби у 1648-1649pp

Визволивши у червні Лівобережжя, повстанські загони полковників М. Кривоноса, I. Гирі, I. Ганжі почали визволення Правобережжя. Проти них уряд вислав військо, очолене українським магнатом князем Єрємією Вишневецьким. У кількох сутичках полковники змусили карателів відступити. Вирішальні бої відбулись у липні 1648 року на Волині.

Значних успіхів у розгромі ворога досяг загін на чолі з полковником Максимом Кривоносом. Зустрівши військо Єремії Вишневецького, повстанці у дводенних боях розгромили хоругви князя. У розпалі баталії Кривоніс прорвався до самого Єремії й вступив з ним у двобій. Переляканий ворог змушений був рятуватися втечею. Загони Кривоноса визволили Вінницю, Брацлав, Тульчин, Немирів, Бердичів, Меджибіж. Про Максима Кривоноса, загартованого і відважного воїна, який мав ще й Прізвисько Перебийніс, у народі співали: «Перебийніс водить немного - сімсот козаків з собою, рубає мечем голови з плечей, а решту топить водою».

Влітку польський уряд спорядив 40-тисячну армію з 10-тисячним обозом озброєної челяді і вислав її проти повстанців. Шляхта їхала на війну, мов на прогулянку: везла з собою розкішний одяг, золоті прикраси. Самовпевнено переоцінюючи власні сили, вона говорила, що для цієї війни більше підходять канчуки, а не зброя. Очолювали військо командири, які не відзначалися військовими здібностями. Князь Д. Заславський більше славився лінощами, М. Остророг - ученістю, а О. Конецьпольський взагалі був 19-річним юнаком. Богдан Хмельницький влучно назвав цих горе-полководців «периною, латиною і дитиною».

Бездарному польському командуванню протистояло добре злагоджене козацьке керівництво, очолюване талановитим воєначальником Б. Хмельницьким. Йому допомагали не менш талановиті сподвижники - полковники Іван Богун, Данило Нечай, Максим Кривоніс. Армія повстанців налічувала 100 тисяч чоловік з 14-тисячним загоном татар. В основному це були погано озброєні й погано навчені вчорашні селяни. Але їх силою була віра у перемогу.

8 вересня 1648 р. обидві армії зустрілися біля містечка Пилявці на Поділлі. Грізно стояли полки один проти одного. їх розділяла річка Пилява. Вранці 11 вересня почалася велика січа. Вона тривала три дні. Військо Хмельницького 13 вересня врешті оточило ворога і розбило його вщент. Польська армія почала панічно втікати врізнобіч.. Д. Заславський загубив булаву, О. Конецьпольський, втікаючи, переодягнувся селянином, Є. Вишневецький їхав на селянському возі. До рук повстанців потрапило багато озброєння, шляхетське добро, обоз. Відстань від Пилявців до Львова поляки здолали за 48 годин. Після такої ганебної втечі польських шляхтичів почали презирливо називати «пани-пилявчики».

Шлях на Львів і Краків було відкрито. У Галичині військо Хмельницького підтримували загони повстанців Семена Височана. Спалахнуло визвольне повстання й у Білорусі.

Хмельницький повів війська далі на захід. 26 вересня він стояв біля стін стародавнього українського міста Львова. Шляхта і міські багатії заховалися за міцними мурами. Максим Кривоніс штурмом захопив, здавалося б, неприступний Високий Замок. Це змусило обложених розпочати переговори. He бажаючи руйнувати красиве місто, Хмельницький наклав на нього контрибуцію (штраф, викуп) і пішов на фортецю Замостя, де теж засіла шляхта, що втікала на захід.

Хоча поряд була Варшава, просування далі ставало недоцільним. Наближалася зима. Неврожай в Україні викликав труднощі з продовольством. У Галичині почалася епідемія страшної хвороби - чуми. Від неї померли Кривоніс та багато простих селян і козаків. До того ж, треба було закріпити владу на визволеній території. Задовольнившись викупом з обложених у Замості панів і залишивши гарнізони в подільських і волинських містах, Богдан з військом повернувся до Наддніпрянщини. 23 грудня 1648 р. він урочисто в'їхав у Київ, де його радо зустрічали представники різних верств населення:дзвонили у дзвони, били з гармат на честь переможного українського війська, яке благословляли єрусалимський патріарх Паїсій та новий київський митрополит Сильвестр Косов.

Незважаючи на значні перемоги повсталого народу в 1648 p., сила Польщі не була зламана, і ворогуючі сторони готувалися до нових боїв. Спочатку поляки хотіли різними обіцянками і поступками схилити до угоди козацьку старшину і відновити панування в Україні. Король спорядив посольство до козаків.

На початку 1649 р. до Переяслава, де перебував Б. Хмельницький із сподвижниками, прибуло перше польське посольство. Посли зажадали припинення війни, відновлення старих порядків і обіцяли незначні поступки реєстровим козакам. Рішуче відкинувши ці вимоги, Б. Хмельницький заявив: «Марні слова! Тепер уже не час: мені вдалося зробити те, про що я ніколи й не думав. Я згодом покажу, що замислив: виб'ю з неволі народ руський. Раніш я воював за завдані мені шкоду і кривду, тепер піду битися за нашу православну віру. Вся чернь по Люблін і Краків допомагатиме мені в цій справі. Ставши над Віслою, я скажу ляхам: сидіть, мовчіть, ляхи! Туди я зажену всіх дуків і князів, а якщо будуть брикатися й за Віслою, то я, напевно, й там їх знайду. На всій Україні не лишиться у мене жодного князя і жодного шляхтича, а коли який з них хоче їсти хліб з нами, той - корись Запорозькому Війську».

He дочекавшись успіху на переговорах, польський уряд оголосив посполите рушення і почав спішно готувати збройний похід в Україну. 3 Литви, через Білорусію, на Київ ішло велике військо литовського гетьмана Януша Радзивілла. У жорстокому бою під містом Лоєвом його зупинили козацькі полки Михайла Кричевського, який загинув у битві. Тоді ж, у травні 1649 p., на Волинь і Поділля вдерлися об'єднані загони карателів на чолі з Є. Вишневецьким. Вони чинили жорстокі розправи над населенням, захопили міста Любар, Меджибіж, Старокостянтинів. Та під тиском наступаючої народної армії відійшли і замкнулися у фортеці Збараж. У червні почалася ії тривала облога козацькою армією і 50-тисячною татарською ордою, очоленою кримським ханом Іслам-Гіреєм III. Бої були настільки кровопролитними, що в них загинули полковники К. Бурляй і Морозенко (Станіслав Мрозовицький), був важко поранений полковник Іван Богун.

На виручку обложеному Збаражу рушив король Ян II Казимир із 30-тисячною армією. Але Б. Хмельницький, залишивши під містом рухливий загін, з 60-тисячною армією і татарським військом зустрів короля над р. Стрипою (біля міста Зборова). У дводенних боях 5-6 серпня 1649 р. польське військо було оточене козаками і татарами. Почалося його знищення. Ян Казимир ледве не потрапив у полон. Катастрофа стала неминучою. I в цю вирішальну мить хан Іслам-Гірей зрадив Хмельницького. Він вивів свої війська з бою і зажадав цього ж від гетьмана. У плани татар не входило посилення України і перемога повстання. Навпаки, хан прагнув до ослаблення її та Польщі у взаємній боротьбі. За зраду союзників Іслам-Гірей одержав від короля великий грошовий хабар і дозвіл пограбувати українське населення на шляху до Криму. Зрада хана змусила Хмельницького припинити війну і підписати у Зборові мир.

Укладенню польсько-української угоди передували переговори. Польську делегацію очолював канцлер (міністр закордонних справ) Ю. Оссолінський, а українську - Б. Хмельницький. Від імені козацько-селянської України гетьман виставив вимоги «Про потреби Запорозького Війська». У них ставилася умова визнання суверенітету (повного самоуправління) України у складі Речі Посполитої. Проте, під загрозою повного переходу татарського війська на польський бік, Б. Хмельницький змушений був погодитись укласти 8 серпня 1649 р. угоду на менш вигідних умовах.

Зборівським договором передбачалося: підтвердити права і привілеї козацького війська; козацький реєстр довести до 40 тис. чоловік; передати адміністративну і судову владу в Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах старшині на чолі з гетьманом; заборонити розташування там польсько-шляхетських військ. Місто Чигирин передати у володіння гетьману Б. Хмельницькому; надати повну амністію учасникам Визвольної війни; розглянути на сенаті питання про ліквідацію унії; надати київському православному митрополиту місце в сенаті. Разом з тим угодою передбачалося повернення польській шляхті всіх маєтностей в Україні, відновлення польської влади у Києві, на Волині, Поліссі, Поділлі й повернення покозачених селян, які не потраплять до реєстру, під владу державців.

Зборівський договір був безперечним успіхом гетьмана Б. Хмельницького як талановитого воєначальника, спритного і розумного дипломата. Адже польському урядові довелося вступити з гетьманом у переговори як з рівною договірною стороною на тих умовах, про які магнати раніше навіть чути не хотіли, а не те, щоб обговорювати їх на міждержавному рівні. Уряд зробив значні поступки повстанцям. Проте обидві сторони залишилися незадоволені угодою. Польські можновладці жадали реваншу і повної покори України. Українські повстанці, які залишились поза реєстром, кричали Б. Хмельницькому: «Для чого без нашої поради з королем помирився!» Вони були ладні вести далі важку боротьбу за свободу.