Причини, характер і рушійні сили державного перевороту 29 квітня 1918 р

29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот, унаслідок якого Українська Народна Республіка перестала існувати. На Всеукраїнському з'їзді хліборобів у Києві, що зібрався у складі 6432 делегатів від восьми губерній, було проголошено гетьманом України Павла Скоропадського. Новообраний гетьман був нащадком одного з визначних родів української козацької старшини, з якого вийшов, зокрема, гетьман Іван Скоропадський (1646-1722). За часів першої світової війни П. Скоропадський отримує чин генерал-лейтенанта російської армії та приймає командування 34-м армійським корпусом, що розташовувався на терені України. Після проведеної українізації за наказом Верховного головнокомандуючого російської армії генерала Лавра Корнилова у серпні 1917 р. корпус дістав назву 1-го Українського. Саме він, під командуванням Скоропадського, через три місяці не допустив до Києва більшовизований 2-й гвардійський корпус на чолі з Євгенією Бош, що рушив був до столиці України для розгону Української Центральної Ради.

У середині березня 1918 р. Павло Скоропадський створює опозиційну до УЦР політичну організацію під назвою «Українська громада» (пізніше - «Українська народна громада»), що ввійшла у тісний контакт з Українською демократично-хліборобською партією та Союзом земельних власників з метою домогтися спільними зусиллями зміни уряду і його внутрішньо-економічної політики. Коли компромісу в соціальних питаннях досягнуто не було, Українська народна громада розпочали підготовку до встановлення в Україні сильної особистої влади і, зрештою, конкретно до встановлення Гетьманату П. Скоропадського.

Союзна команда австро-німецьких військ, що знаходилися в Україні у відповідності до рішень Брестського мирного договору, була невдоволена господарською руїною у краї та неспроможністю уряду УНР виконувати взяті на себе продовольчі зобов'язання. Так, до 31 липня 1918 р. Україна зобов'язувалася надати Німеччині й Австро-Угорщині 1 млн. тонн хліба, 400 млн. штук яєць, до 50 тис. тонн живої ваги великої рогатої худоби, сало, цукор, льон, пеньку, марганцеву руду. Проте справа майже не рухала ся, тому німецьке верховне командування, дізнавшись про наміри П. Скоропадського перебрати владу, розпочало з ним переговори. За умови визнання майбутнім гетьманом чинності Брестського договору було обіцяно, у випадку успішного перевороту, сприяння німецьких військ у справі поновлення ладу в державі та підтримки нового режиму.

Того ж 29 квітня 1918 р. були оголошені «Грамота до всього українського народу» й «Закони про тимчасовий державний устрій України». Згідно з цими документами, верховна влада республіки - Центральна Рада - була розпущена, всі урядові міністри та їх заступники звільнені зі своїх посад. Віднині вся повнота влади належала «Гетьманові України у межах усієї Української Держави». Той призначає голову уряду, «отамана Ради міністрів. Отаман міністрів складає кабінет і представляє його у повнім складі на затвердження гетьмана. Гетьман затверджує й скасовує кабінет у повнім його складі», - вказувалось у «Законах про тимчасовий державний устрій України». Зазначалося, що подібна структура вищої влади встановлювалася тимчасово, до скликання Українського Сойму, аналога Всеукраїнських установчих зборів.

Хоча Павло Скоропадський намагався надати Гетьманату форму і зміст правової держави, сам він був наділений широкими повноваженнями - «без його санкції жоден закон не може мати сили», також «гетьманові належить помилування засуджених, полегшення кари й загальне прощення зроблених карних вчинків із скасуванням проти них переслідування та визволення їх від суду й кари». Інакше кажучи, йому підлягали законодавча, виконавча і судова гілки влади.

Загалом Тимчасові закони Української Держави складалися з 44 статей, що регламентували права й обов'язки громадян, визначали повноваження Ради міністрів, комітету фінансів і генерального суду у справах законодавства та адміністрації.

У першому кабінеті міністрів Української Держави, як підкреслила історик Наталя Полонська-Василенко, «не було соціалістів, але були солідні українські діячі з цілої України». З числа представників українських соціалістичних партій до його складу увійшов тільки історик і публіцистДмитроДорошенко(членУПСФ),якийбувпризначений виконуючим обов'язки міністра закордонних справ. Однак його рішення обійняти цю посаду входило у суперечність з ухвалою з'їзду партії, що розпочав свою роботу 10 травня. На ньому соціалістам-федералістам було заборонено брати участь у гетьманському уряді (із-за визнання політики останнього антидемократичною, а складу кабінету міністрів - реакційним). Тому Д. Дорошенкові Головним комітетом УПСФ 21 травня було запропоновано вийти з партії, що він і зробив.

Гетьманат П. Скоропадського надавав великої ваги історичній традиції. Уособленням її були як фігура самого гетьмана, так і постаті членів його першого кабінету міністрів - подібно до Скоропадського вихідців із старих козацьких родів: голови Ради міністрів Федора Лизогуба, вже згадуваного міністра закордонних справ Дмитра Дорошенка, військового міністра Олександра Рогози, міністра фінансів Антона Ржепецького.

Кістяк державного апарату становили російські старорежимні чиновники й офіцери. За твердженнями українських соціалістів, до 60% офіцерів Державної варти - поліцейської структури Гетьманату - служили жандармами ще до революції. Гетьманські міністерства, суди та інші державні установи під новими українськими вивісками зберігали російський характер. Для російських офіцерів, бюрократів та інтелектуалів гетьманський режим з його псевдокозацьким характером був фарсом, «чепухой». Якщо вони йшли на службу до гетьмана, то робили це виключно з прагматичних міркувань. Вони мали намір використати Україну як базу для боротьби проти більшовицької влади на Півночі. Тільки-но з більшовизмом буде покінчено, гадали вони, потреба у цій оперетковій державі відпаде.

загрузка...