Політичне становище українських земель після Кревської унії

Посилений наступ Польщі на схід, захоплення польською шляхтою українських земель викликало невдоволення в середовищі руських та литовських землевласників. Ним скористався двоюрідний брат Ягайла Вітовт Кейстутович (1392-1430), який підійняв повстання з метою скасування Кревської унії й відновлення державної незалежності Великого князівства Литовського. Вороги досягли компромісу (серединного рішення): Ягайло визнавав Вітовта великим литовським і руським князем, а Вітовт визнавав Ягайла своїм сеньйором. Кревська унія зберегла чинність, хоча Вітовт ще не раз намагався її ліквідувати. Литва відновила власну незалежність.

Щоб зміцнити державу, Вітовт вів активну внутрішню і зовнішню політику. Удільних князів, які не підтримували його або проводили власну політику, він усунув і замінив намісниками. Вітовт розширив кордони князівства далеко на південь і схід. Його володіння доходили до Чорного моря: у Хаджибеї (згодом Одеса) діяв порт, через який вивозили зерно до Візантії. Вітовт збудував фортеці і замки у Брацлаві, Барі, Черкасах, Жванці, у Причорномор'ї - Білогород та Чорногород. Проте поширити владу на Лівобережну Україну йому на вдалося. У 1399 p. у битві на р. Ворсклі татари розбили об'єднане русько-литовське військо. I [олягли десятки князів, сотні найкращих лицарів.

Щоб дістати підтримку в боротьбі проти Польщі, Вітовт видав доньку заміж за московського князя Василя I. Водночас він втручався у внутрішні справи Золотої Орди, брав участь у боротьбі ханів за владу. За допомогу один з них дав Вітовту грамоту, в якій зрікся своїх «історичних прав» на українські землі.

Вести наступ на південно-східні українські землі Вітовту заважали лицарі Тевтонського ордену. Щоб забезпечити тил, він навіть поступився хрестоносцям Жмуддю. Але лицарські загарбання продовжувалися. Ягайло і Вітовт вирішили дати генеральний бій і зупинити агресорів. На початку 1410 р. король і князь зібрали 100-тисячне військо, У ньому були також київський, стародубський, галицький і волинський полки, загони з Перемишля, Львова, Холма, Поділля. Львівська і перемишльська хоругви виступали під синьо-жовтими прапорами.

14-15 липня 1410 р. під селом Грюнвальд зустрілися німецькі лицарі іі армія Вітовта та Ягайла. Відбулася знаменита в історії середньовіччя битва. Введені у вирішальний момент бою українські полки визначили його переможний фінал. Тевтонський орден був розгромлений і невдовзі припинив існування. Німецьку агресію на схід зупинено. Литовські позиції у складі Польсько-Литовської держави посилилися: Польща повернула Литві Поділля. Вітовт намагався коронуватися королем. У Луцьку на церемонію скликали з'їзд монархів і знаті центрально-східної Європи. Але поляки перехопили корону і порубали її на шматки.

Після смерті Вітовта литовсько-руська знать на сеймі у Вільно обрала великим князем молодшого брата Ягайла - Свидригайла Ольгердовича, стародубського князя. Свидригайло був противником унії з Польщею, тому між ним і Ягайлом відразу ж розпочалася війна.

Свидригайло спирався на українських і білоруських землевласників, підписав угоду з німецькими лицарями та з Московським князівством. Невдоволені литовські феодали-католики, підтримані поляками, проголосили великим князем брата Вітовта Сигізмунда. На території Великого князівства Литовського утворилося дві держави: «князівство Руське» на чолі з Свидригайлом і Литва, очолювана Сигізмундом.

Вирішальна битва між противниками відбулася у 1435 р. під Вількокомиром. За масштабами і наслідками вона дорівнювала Грюнвальдській. Прибічники Свидригайла зазнали поразки. У бою загинули 13 руських князів, 42 потрапили в полон, знищено кращі полки. Свидригайло відмовився від боротьби і залишився лише волинським князем. Продовжувало існувати і Київське князівство, де князював син Володимира Ольгердовича Олелько.

Скориставшись із поразки Свидригайла, польські урядовці посилюють наступ на українські землі: захоплюють їх, ліквідують місцеве самоуправління, обмежують у правах населення.

У 1434 р. Ягайло остаточно скасовує Галицько-Волинське князівство і створює Руське воєводство з центром у Львові. Його розділено на п'ять округ (земель), що у свою чергу поділили на повіти. Керували ними вже польські урядовці. Місцевий суд замінено на королівський.

Поступове підкорення українських земель завершилося ліквідацією місцевих князівств і заміною їх владою воєвод. Коли у 1452 р. помер Свидригайло, поляки зайняли Волинь і перетворили ії у польську провінцію. Одним із останніх ліквідували Київське князівство, в якому тривалий час правив Сімеон Олелькович. Після його смерті у 1471 р. до Києва прибув посланець великого литовського князя Мартин Гаштовт з військовим загоном. Після недовгих суперечок із заможною верхівкою міста Гаштовт оволодів Києвом і проголосив себе київським воєводою. Заміною в Києві та в інших центрах української князівської влади управлінням присланих із Литви воєвод було остаточно перетнуто шлях українцям до відродження самостійної державності. На українських землях створено п'ять литовських воєводств: Берестейське, Підляшське, Київське, Брацлавське, Волинське.

Спроба українського князя Михайла Глинського з братами створити на руських землях окрему державу під протекторатом Москви зазнала краху. У 1508 р. вони підняли на Поліссі повстання і здобули кілька міст. Але невдовзі король розбив їхні війська. Після поразки організатори виступу перекинулися на службу до Великого князівства Московського. Племінниця М. Глинського Олена стала дружиною великого московського князя і матір'ю майбутнього першого царя Івана IV Грізного.

загрузка...