Культурне і духовне життя, національно-визвольний рух в Україні у післявоєнний час

Відродження культурного життя України у повоєнні роки наражалося на великі труднощі. Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим принципом.

Перемога СРСР у війні посилила розвиток у радянському суспільстві процесів, що протистояли один одному:

♦з одного боку - зміцнення тоталітарного режиму;

♦з іншого - зростання суспільної свідомості народу, який виніс на своїх плечах усі труднощі війни.

Сталінський режим на вимоги часу відповів не реформами, а намаганням зберегти незмінність становища, посиленням контролю над суспільством, особливо в царині ідеології.

Після звільнення території України від німецько-фашистських загарбників розпочалося відновлення зруйнованих під час війни шкіл, закладів культури, наукових установ.

На 1950 р. довоєнна мережа шкіл була практично відновлена, але для налагодження нормальної системи освіти цього було недостатньо: у середині 50-х pp. 16 тис. шкіл (33,2% від їх загальної кількості), в яких навчалося 1,67 млн. дітей, змушені були організувати заняття у дві, aто і три зміни. Труднощі, що стояли перед системою освіти, викликали необхідність запровадження мережі вечірніх шкіл. У 1953 р. було здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. У повоєнні роки розпочався процес неухильного скорочення шкіл з українською мовою викладання. Закривались національні школи (польські, угорські, румунські та ін. ) - всі вони були перепрофільовані на російські. Викладання у більшості вузів велося російською мовою.

У повоєнні роки відновилася робота науково-дослідних установ України, було внесено ряд змін в організацію наукових досліджень. Головною науковою установою України залишалась Академія Наук УРСР, яку очолював О. Палладін. Вчені України досягли значних успіхів у дослідженнях з фундаментальних наук, їх наближенні до потреб господарства. Проте практично всі видатні досягнення науки і техніки мали місце лише у галузях, стосувалися воєнного або суміжного з ним виробництва. Значної шкоди розвитку біологічних наук завдала «лисенківщина» - явище у радянській науці, що характеризувалося ідеологізацією, засиллям у науці посередностей, людей споживацького ґатунку, авантюристів. Президент Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Т. Лисенко, підтриманий Й. Сталіним, пообіцяв створити за короткий час надмір сільськогосподарської продукції за допомогою власної методики виведення нових рослин і порід худоби, оголосив ген міфічною частинкою. Генетику він проголосив «продажною донькою імперіалізму», а кібернетику - її «рідною сестрою».

У складних умовах працювали діячі літератури й мистецтва. У СРСР виникло явище, що дістало назву за іменем його головного провідника, офіційного теоретика й організатора А. Жданова. «Ждановщина» означала посилення втручання сталінського режиму у сферу ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорстокого контролю над духовним розвитком радянського суспільства. На порядку денному у сталінського керівництва стояло питання боротьби з «низькопоклонством» перед заходом, проти «космополітизму». Об'єктом переслідувань знову були обрані літератори, митці, вчені. Кампанія боротьби з «космополітами» мала негативні наслідки для розвитку культури. «Ждановщина» призвела до гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва у країні, породила негативні явища в середовищі радянської інтелігенції. У міжнародному плані «ждановщина» посилила відірваність радянських митців від досягнень світової культури, сприяла посиленню конфронтаційного характеру зовнішньої політики СРСР.