Козацько-селянські рухи 20-30-х рр. XVII cm

Заходи уряду Речі Посполитої, спрямовані на придушення українського національного руху, а також шляхетські кари і знущання не зупиняли визвольної боротьби, а, навпаки, розпалювали її. Особливо загострилося становище в Україні у середині 1620-х pp., після повернення з Хотинської війни 40-тисячного козацького війська. Переможці Хотина не бажали розлучатися зі зброєю і ставати покірними панськими кріпаками. По всій Україні ходили повстанські загони.

Найбільшого розмаху досягло повстання козаків і селян у 1625 р. під проводом гетьмана запорозьких козаків Марка Жмайла. Їхній виступ став відповіддю на жорстокий каральний похід проти селянських рухів 30-тисячної армії коронного гетьмана Станіслава Конецьпольського. Біля Канева козацька залога (охорона замку) вступила у суперечку з урядовими військами. Незабаром сюди прибули і основні сили запорожців з артилерією під командуванням М. Жмайла. Об'єднане козацько-селянське військо (20 тис. чол.) вступило у протиборство з переважаючими урядовими військами. Повстанці чинили впертий опір, послаблюючи сили ворога. Але під натиском регулярної армії все ж відступили до озера Куруківського, що неподалік Кременчука. Зав'язалася жорстока сутичка, в якій жодній із сторін не вдалося досягти рішучої перемоги, що змусило супротивників підписати 26 жовтня 1625 р. мирну угоду.

Куруківську угоду підписано після того, як старшина скинула з гетьманства непримиренного ворога Польщі М. Жмайла і обрала гетьманом Михайла Дорошенка, який займав угодовські позиції щодо королівського уряду. Куруківською угодою передбачалось надати амністію всім учасникам повстання, збільшити козацький реєстр до 6 тис. чоловік, встановити реєстровому війську щорічну платню у 60 тис. золотих, залишити право реєстровців обирати старшину з наступним затвердженням її королем. Козаки дістали право користуватися привілеями на всіх володіннях, що вони мали до угоди. їм заборонялося самовільно здійснювати походи проти турків і татар та вступати у дипломатичні стосунки з іноземними урядами. Окрім того, встановлювалося, що на Запорожжі має бути поставлена залога у тисячу чоловік для боротьби проти нереєстрових козаків і селян, а всі ті, хто залишився поза реєстром, мають повернутися до покори панам.

Отже, Куруківська угода давала привілеї заможним реєстровцям, але суперечила інтересам рядового козацтва і селянства. Ось чому рух проти соціального і національного гноблення не припинився.

Козаки, які за Куруківською угодою не потрапили до реєстру (ви-пищики), утворювали загони і втікали на Січ. У 1629 р. їх там зібралося близько 40 тис. чол. Обравши гетьманом Тараса Федоровича (Трясила), випищики позбавили гетьманства старшого реєстровців Григорія Чорного і вирушили у березні 1630 р. з Січі на Подніпров'я. Козаки знову громили шляхетські маєтки, розбивали невеликі загони урядових військ. Керівник повстання звернувся до народу з відозвою - універсалом. Він закликав козаків і селян до боротьби проти гніту шляхетської Польщі.

Рух швидко зростав, охопивши велику територію і понад 10 тис. учасників. Повстанці захопили Черкаси і оточили Корсунь, оволоділи Каневом і Переяславом, що став їхнім опорним пунктом.

На придушення виступу прибуло урядове військо Станіслава Конецьпольського. Воно чинило жорстокі розправи над населенням, але, зустрівшись під Переяславом у бою з повстанцями, зазнало поразки. Після кількох штурмів повсталі, які запекло оборонялися, зробили нічну вилазку - контратаку, внаслідок якої коронне військо було розбито. Козаки і селяни оволоділиобозом С. Конецьпольського. Яскраво і художньо змалював цю перемогу Т.Г.Шевченко у поемі «Тарасова ніч».

Від імені польського уряду С. Конецьпольський був змушений підписати угоду, що підтверджувала умови Куруківського договору, а козацький реєстр навіть збільшувався з 6 до 8 тисяч чоловік. Невдоволений умовами миру, Тарас Трясило з десятитисячним загоном відійшов на Запоріжжя.

Щоб припинити повстання, новий король Владислав IV видав у 1633 р. закон «Пункти заспокоєння руського народу». Він визнав відновлену в 1620 р. православну церкву, надав юридичного статусу братствам, пообіцяв поступки реєстровцям.

В усіх повстаннях ядром і серцевиною національно-визвольного руху була Запорізька Січ. Шляхта давно мріяла ізолювати її від України. Станіслав Конецьпольський вирішив, що для цього найкраще збудувати фортецю на Дніпрі й поставити там міцну залогу. На початку 1635 року польський сейм прийняв таке рішення і виділив на спорудження сто тисяч злотих.

У травні 1635 р. С. Конецпольський вирушив в Україну, щоб вибрати місце для замку. Разом з ним був француз Гійом-Левассер де Боплан, інженер за фахом, фортечних справ майстер, який згодом написав «Опис України» - книгу про наш край.

Будівництво розпочали біля Кодацького порогу. Це було вигідне місце, бо втикали на Січ здебільшого Дніпром, а в цьому місці човни тягли берегом - заважавпоріг. Вже на початку липня будівництво фортеці завершилось. Кодак мав вигляд чотирикутника. Проникнути всередину можна було лише через підйомний міст. Навколо розкидали металеві шпички, щобунеможливити підхід кінноти. Комендантом Конецьпольський призначив французького найманця капітана Жана Маріона, який жорстоко гнітив козаків і не пропускав жодного втікача. Постійно вартуваликінні роз'їзди, які ловили непокірних.

Козаки вирішили знищити фортецю. На чолі загону став гетьман Іван Сулима, який щойно повернувся з морського походу на Царгород. Серед повсталих був і його побратим - Павлюк. У ніч із 3 на 4 серпня 1635 р. козаки по приставних драбинах проникли у фортецю і перебили залогу. Народна дума розповідає про ті далекі події: «Добре Павлюк та Сулима ляхів частували, військо вибили дощенту, Кодак зруйнували». Козаки знищили фортецю і, укріпившись на дніпровому острові, оборонялися там близько двох місяців. Але в грудні 1635 р. зрадники схопили Сулиму і п'ятьох Mo­raоднодумців. їх відправили до Варшави на суд. Івана Сулиму, героя-мореплавця, якому сам римський папа Павло Vвручив золоту медаль за перемоги над турецьким флотом, скарали на горло у Варшаві.

Відбудували фортецю поляки лише в 1639 р. Новий Кодак був значно більший. С. Конецьпольський залишив у форті залогу із 600 чоловік. Існує легенда, що при огляді замку був присутній писар реєстрового війська Богдан Хмельницький. Всі оточуючі Конецьпольського говорили, що фортеця неприступна. Лише Хмельницький, ніби між іншим, сказав: «Рукою мурується, рукою й руйнується». Його слова стали пророчими: національно-визвольна боротьба, в авангарді якої міцно стояло козацтво, продовжувалася.

Новий спалах козацько-селянських виступів розпочався у 1637 р. Спершу великий загін козаків на чолі з гетьманом Павлюком (Павлом Михновичем Бутом) у травні пішов на Корсунь і, захопивши артилерію реєстровців, повернувся до Запорожжя. Потім влітку вже розширений і добре озброєний загін козаків виступив у похід на Київщину. Павлюк звернувся з універсалом до реєстровців і селян із закликом поповнювати лави повстанців. Реєстровці приєдналися до повстання, кількість учасників якого невпинно зростала. Загони козаків і селян очолювали полковники Карпо Скидам, Богдан Кизим, Дмитро Гуня. Повстання охопило всю Лівобережну Україну. Учасники руху захоплювали фортеці, палили королівські привілеї на маєтки, руйнували панські садиби. Втікаючи до Польщі, шляхтичі казали: «Краще мати ликове життя, ніж шовкову смерть».

Зібрати чимале військо польному (польовому) гетьману Миколі Потоцькому вдалося лише під осінь. У грудні 1637 р. десять тисяч повстанців зустрілися біля села Кумейок (тепер Черкаської області) з п'ятнадцятитисячною королівською армією. Кривавий бій не приніс повної перемоги ні повстанцям, ні урядовим військам. Почалися маневрування сил і переговори, під час яких Павлюка по-зрадницькому схопили, aзгодом вивезли і стратили у Варшаві. Рештки повстанців діяли далі під проводом обраного пізніше гетьманом нереєстрових козаків Дмитра Гуні.

Карпо Скидан і Богдан Кизим зі своїми загонами теж продовжували боротьбу. Каральні загони шляхти жорстоко придушили ці виступи. Захопивши в полон Кизима і його сина, М. Потоцький наказав посадити їх на палі в Києві, на острах козакам і посполитим.

Скориставшись із перемоги, уряд Польщі запровадив закони, що зовсім обмежили козацькі пільги. Ця система заходів, що увійшла в історію під назвою «Ординації (впорядкування) війська Запорозького реєстрового», була затверджена сеймом у січні 1638 р. Постанова передбачала обмеження привілеїв реєстрових козаків, скасування виборності козацької старшини, ліквідацію козацького суду, зменшення реєстру до 6 тис. чоловік, повернення всіх нереєстровців до попереднього стану, заміну гетьмана урядовим комісаром і заміщення посад полковників, сотників і осавулів тільки польськими шляхтичами. Окрім того, козакам дозволялося жити лише в королівських маєтках Черкаського, Корсунського і Чигиринського староств. Повністю ігнорувалося нереєстрове козацтво - значна і вибухонебезпечна сила.

Козаки, як реєстрові, так і випищики, не визнали «Ординацію» і продовжували боротьбу. Напровесні 1638 р. набрало сили повстання на чолі з гетьманом запорожців Яковом Острянином і полковником Кар-пом Скиданом. Вийшовши із Запорозької Січі, повстанці захопили Кременчук, Хорол та інші міста. У листах до народу керівники руху закликали приєднуватися до повстання і громити окупантів. Загони повстанців швидко зростали, і в першому ж бою під Говтвою вони завдали поразки урядовим військам.

Після кількох дрібних сутичок під містечком Жовнин відбулася битва. Тут зосередились основні сили повстанців з родинами. Вони збудували укріплений табір з возів і вдалися до оборони. Але до коронного війська М. Потоцького приєдналися полки найманців князя Єремії Вишневецького, що дало полякам перевагу. Heвитримав натиску ворога табір. Завдала шкоди й неузгодженість дій повстанців. 3 великим тисячним загоном Яків Острянин залишив табір і відступив на Слобідську Україну, під захист Москви. А обраний гетьманом Дмитро Гуня під прихистком ночі переніс табір у більш захищене місце на березі Дніпра. Коли ж реєстрова старшина почала переговори з Потоцьким. Гуня з невеликим загоном нереєстрових козаків відступив до кордонів Московщини і перейшов на Дон. Над рештою повстанців нависла небезпека кривавої розправи, і вони здалися урядові.

Закінчилися поразкою спроби визвольного руху козацьких, селянських і міщанських мас України проти іноземних поневолювачів. Але вони показали силу українського козацькою війська, його здібність бо-ротися на рівних з державною армією гнобителя. Слабкістю руху були розпорошеність сил, погана організованість, стихійність, недостатня озброєність. У повстаннях українці здобували досвід збройної боротьби з пригноблювачами. Селянсько-козацькі повстання стали передгроззям напередодні Визвольної війни. Вони мали антифеодальний, національно-визвольний характер. Головними учасниками повстань стали козаки, міщани і селяни. Ці виступи свідчили про наростання незадоволення, що ладне знести панування шляхти і магнатів в Україні.

загрузка...