Козацькі повстання 90-х pp. XVI ст.

Відповіддю на національний і кріпосницький гніт, що особливо посилився після Люблінської унії, на утиски, що чинили магнати козакам і міщанам, були великі козацько-селянські повстання, що час від часу охоплювали цілі області України.

Національно-визвольні протести розпочалися ще у першій половині XVI ст. і, незважаючи на жорстокість придушення, тривали до його кінця. У 1536 р. проти свавілля черкаського старости В. Тишкевича повстали жителі Черкас. Міщан підтримали козаки, селяни, а згодом і жителі міста Канева. Тільки з допомогою армії карателів уряду вдалося придушити виступ.

У 1589 р. реєстрові та не вписані до реєстру «самовільні» козаки втопили королівського комісара (посланця). А наступного року напали на панські фільварки навколо містечка Кодні й погромили їх. Повстанські за-іони з'явилися на Поділлі, на Київщині, почалося заворушення міщан Білої Церкви. Розрізнені виступи засвідчили назрівання грізного повстання.

У грудні 1591 р. великий виступ козаків і селян почався на Київщині, а згодом охопив Волинь і Поділля. Керівником повстання став Криштоф Косинський. Виходець із української збіднілої шляхти, молодий Косинський пов'язав життя з козацтвом. Він довго жив на Запорозькій Січі, приймав участь у численних походах. За відвагу та військові заслуги його обрали і затвердили на посаду гетьмана реєстрових козаків. Але й він зазнав утисків магнатів: білоцерківський староста князь Януш Острозький самовільно захопив село, що Косинський одержав від короля як винагороду за доблесну службу.

У цей час польський уряд скоротив реєстр, і виключені 3 нього козаки - «випищики» - були позбавлені роботи, плати за неї і відповідних привілеїв. Це штовхало їх на боротьбу.

Підбуривши реєстровців до повстання, Косинський з'явився в середині грудня 1591 р. на Запорозькій Січі й спонукав до виступу і низовиків (запорожців). Спочатку він повів загони із Січі на Білу Церкву - маєтність свого кривдника. Міщани активно підтримали козаків, і білоцерківський замок було взято з боєм.

Після взяття Білої Церкви повстанці захопили Богуслав, Трипілля і Переяслав. Поповнивши ряди вихідцями з міщан, повстанці розійшлися по Київщині, Волині, Брацлавщині. При зустрічах з невеликими урядовими загонами карателів козаки і селяни перемагали. Захопивши Київський замок, повсталі здобули багато зброї. Їхні лави поповнились козаками та селянами, які громили маєтки магнатів і шляхти, забирали добро, палили документи на володіння землею.

Князь Костянтин Острозький зібрав під містом Костянтиновом велику армію, яка вирушила на придушення повстання. Вирішальна битва розпочалася на Волині біля міста П'ятка 23 січня 1593 р. Бій тривав цілийтиждень, але в ньому так ніхто і не переміг. У травні 1593 р. повсталі взяли в облогу Черкаси, де сховався козацький кривдник Олександр Вишневецький. Шляхта розпочала переговори з повсталими. Під час розмови по-зрадницькому схопила Косинського і вбила. Пообіцявши задоволеннявимог реєстровців, шляхта вивела їх з повстання. Запорожці восени 1593 р. здійснили ще один плавний і піший похід на Київ. Але він закінчився безуспішно. Повернувшись на Січ та в домівки, козаки і селяни готові були взяти участь у новому повстанні.

Тому наступного 1594 р. спалахнула нова, ще більша козацько-селянська війна. Її очолив відважний воїн, «людина незвичайна, талановитий воєначальник, прекрасний пушкар» Северин Наливайко.

За переказами, він був сином ремісника-кушніра з містечка Гусятина і з дитинства зазнав горя. На його очах помер закатований гайдуками магната О. Калиновського рідний батько. Хлопець рано пішов у мандри. Спочатку жив з матір'ю в місті Острозі, де вчився старший брат Дем'ян. Пізніше подався на Запорожжя козакувати, де виявилися таланти воїна, котрий не знав страху, майстерно володів усіма видами козацької зброї. Повернувшись до Острога, Северин вступив на службу сотником надвірної хоругви князя Костянтина Острозького, брав участь у бою під П'яткою, придушував козацьке повстання. У цей час стало відомо про підготовку великого походу на Поділля татарських і турецьких загонів. Наливайко зголошується зупинити зайд. Він швидко збирає на Брацлавщині великий загін добровольців (2 500 козаків) - «охотників» - і веде їх улітку 1594 р. в Молдавію, для боротьби з турецько-татарською навалою. Розбивши великий загін татар, учасники походу захопили значну кількість зброї і кілька тисяч коней. Це дозволило, повернувшись додому, значно збільшити озброєні загони і спрямувати їх на боротьбу з власними визискувачами. Наливайко закликав козаків, міщан і селян спільно виступити проти турецько-татарських агресорів і проти польсько-литовських поневолювачів. До його загонів влилося багато людей, і повстанське військо сягнуло 12 тис. чоловік. Серед учасників повстання опинився з козаками і гетьман реєстрового Війська Запорозького Григорій Лобода, а також його сподвижник полковник Матвій Шаула. Повстанці здійснювали численні походи, громили гнобителів, палили маєтки, забирали добро і документи. Козацько-селянська війна заполонила Київщину, Волинь, Брацлавщину. Швидко розросталося покозачення населення: селяни і міщани оголошували себе козаками, організовували козацькі загони, обирали отаманів і вступали до армії повстанців.

Великі загони повсталих під проводом Наливайка рушили на Білорусь і захопили Слуцьк, Бобруйськ, Могилів. «Ой у городі Могилеві димом потягнуло, як те військо Запорозьке з гармат та ревнуло», — згодом співали кобзарі народну думу. На початку 1596 р. повстання почалися й у Галичині.

Зважаючи на поразки незначних загонів урядових військ, король Речі Посполитої доручив запеклому ворогу козацтва, коронному гетьману Станіславу Жолкевському командування великою армією. Під її натиском повстанці сконцентрувалися і почали відступати до Білої Церкви, потім до Києва. Після невдалих сутичок з поляками наливайківці підступили за Дніпро до Переяслава. Тут, уже офіційно обраний козацьким гетьманом, Наливайко повів козацько-селянські маси на Лубенщину. Був задум вести їх до кордону, щоб перейти у володіння Московської держави. Але урядові війська відрізали шлях до відступу. Тоді наливайківці (біля 10 тис.) не розгубилися. У травні 1596 р. вони спорудили біля ріки Солониці (притока Сули) великий табір з поставлених у чотири ряди і скріплених між собою возів. Табір оточили ровом і валом. Спочатку оборона, що тривала два тижні, йшла успішно. Чоловіки, жінки і діти проявляли небачений героїзм і мужність. Та незабаром у таборі in - стало харчів і води. Почалася страшенна спека, а з нею хвороби, падіж коней. Зросли суперечки між реєстровими козаками, випищиками і селянами, які скарали Григорія Лободу, нібито за зраду. 28 травня 1596 року старшина по-зрадницькому схопила і Наливайка з Шаулою та передала їх С. Жолкевському. Табір підступно розгромили, а основну масу повстанців, у тому числі жінок і дітей, перебили. Ця подія дістала назву «Солоницької трагедії». Лише зовсім мізерна кількість озброєних козаків пробилася на волю і відійшла на Запорожжя. У Наддніпрянщині запанував терор: загони карателів виганяли козаків із зимівників, тисяча-мм страчували, саджали на палі. Селян і міщан палили, четвертували. Шляхта мстилася за повстання.

Северина Наливайка відвезли до Варшави. Десять місяців його жорстоко катували, піддаючи страшенним тортурам. 11 квітня 1597 р. на ринковій площі Варшави кат відтяв йому голову, а потім четвертував тілоі розвісив його на ешафоті. С. Наливайко навіки залишився у пам'яті народу як борець за його краще життя. Про страту ходили легенди: що його коронували розпеченим вінцем, спалили у мідному бику, що він дивом врятувався. Про його звитягу складено багато дум. Про нього згадував Т.Г. Шевченко, поет Кіндрат Рилєєв, а письменник Іван Ле написав роман «Наливайко».

Отже, через недостатню організованість, озброєння, слабку згуртованість потерпіло поразку одне з перших великих національно-визвольних повстань українського козацтва, селянства і міщанства.

загрузка...