Гетьман Пилип Орлик та його Конституція

Дрібні сутички шведів з населенням Лівобережної України завдали втрат і не принесли успіхів. Облога Полтави закінчилась невдачею і ще більше ослабила наступальні можливості шведів. Основні сили московських військ під командуванням Петра I(полки лівобережних козаків на чолі з гетьманом I. Скоропадським стояли під Решетилівкою) зустрілись у битві зі шведами і загоном I. Мазепи 27 червня 1709 р. на полі за 5 кілометрів від Полтави між Будищенським і Яківцівським лісами, де було зосереджено 42 тисячі московських військ і 30 тисяч шведів.

Ще вночі шведські війська пішли у рішучий наступ. Незважаючи на великі втрати, вони пробилися через перші редути московського війська. Але нищівний перехресний артилерійський і рушничний вогонь, внаслідок якого був поранений і сам Карл XII, змусив шведів відступити. Вранці розпочався генеральний бій. Карл XIIкинув у нього всі сили. За наказом Петра Iмосковські війська і козаки Скоропадського також перейшли у наступ. Втративши понад 9 тисяч. чоловік убитими, шведська армія не витримала артилерійського вогню і рукопашної сутички. Уже об 11 годині вона почала відступ, а потім і втечу з поля битви. Московська помісна кіннота під командуванням О. Меншикова та козаки на чолі з I. Скоропадським і С. Палієм, якого спішно повернули з Сибіру, біля переправи через Дніпро під Переволочною оточили і взяли у полон понад 16 тисяч. шведів. Ледве не потрапили у полон і Карл XIIта Мазепа. Вони встигли з 2-тисячним загоном форсувати Дніпро і перейти у турецькі володіння.

Полтавська битва вирішила долю всієї війни. Вигравши ще ряд битв на морі, Петро Iзмусив Швецію підписати у 1721 р. Ніштадтський мир на вигідних для Росії умовах. Для України перемога Москви мала трагічні наслідки і фатальне значення катастрофи. Україна втратила останню надію у боротьбі за незалежність. Петро Iта його уряд з особливою варварською жорстокістю принизив і пограбував Лівобережну Україну. 3 неї було вивезено велику кількість звинувачених у «зраді» козаків. Чимало з них відразу стратили, багатьох закатовано до смерті, а найбільше загинуло на каторжних земляних роботах у болотах р. Неви. На їхніх кістках зводилися будови майбутньої столиці імперії - Санкт-Петербурга. Влада гетьмана була остаточно скомпрометована і підірвана.

Після переправи через Дніпро за Мазепою пішов лише невеликий загін козаків, очолених нечисельною старшиною. Серед них були генеральний писар Пилип Орлик, військовий обозний Іван Ломиківський, генеральний осавул Герцик, бунчужний Федір Мирович, прилуцький полковник Дмитро Горленко, небіж гетьмана Андрій Войнаровський. До них приєднався кошовий отаман Січі Кость Гордієнко з групою однодумців.

Вони отаборилися за Дністром, у важливому центрі Молдови - місті Бендерах (Тягин). їх захищав Карл XII, який хотів спонукати Порту до війни з Москвою. Коли Петро Iпообіцяв турецькому візиру за видачу Мазепи хабар у 300 тис. талерів, то Карл XIIзажадав, щоб турецький султан поклявся на Корані не видавати гетьмана Петру I.

Та недовго довелося оберігати його від зазіхань жорстокого царя. Складний життєвий шлях, спогади про велику невдачу у спробі здобути волю Україні, острога потрапити до рук Петра Iпризвели до того, що 22 серпня 1709 р. гетьман помер і був похований у православному монастирі містечка Галаца на Дунаї. Так закінчився складний життєвий шлях ще одного видатного борця за незалежність України.

Після довгих суперечок прихильники боротьби за самостійність України обрали 5 квітня 1710 р. гетьманом однодумця Мазепи, його надійного помічника у здійсненні вільнолюбних задумів - генерального писаря Пилипа Степановича Орлика.

Народився Пилип Орлик 11 жовтня 1672 р. під містом Вільно в емігрантській чеській шляхетській родині. Залишившись з дитинства без батька, всебічно обдарований юнак рано став пробивати шлях у життя. Він закінчив Києво-Могилянський колегіум і оволодів, крім рідної, українською, давньогрецькою, латинською, а потім шведською, німецькою, французькою та турецькою мовами. Освічений правознавець і політик, Орлик був не лише воїном, а й талановитим поетом і письменником. Ось чому він швидко пройшов шлях від кафедрального писаря Київської митрополії до генерального писаря Війська Запорозького й одержав від Івана Мазепи права на володіння значними маєтностями у Чернігівському, Ніжинському і Стародубському полках.

Зайнявши відповідальний і небезпечний гетьманський уряд, Пилип Орлик добре розумів, що його обрали гетьманом України на противагу поставленому по волі царя Петра Iгетьману Лівобережної України Івану Скоропадському. Він усвідомлював, що з самого початку діяльності залишається гетьманом у вигнанні, а тому, щоб стати справжнім гетьманом України, її треба звільнити від іноземного панування - польського, московського і турецького.

Для здійснення задумів Орлик підготував нові, більш досконалі й привабливі демократичні закони життя українського народу. Український гетьман випередив час: написав проект закону про республіканський, демократичний устрій України - «Конституцію прав і свобод Війська Запорозького».

Оригінальність і переваги Конституції П. Орлика полягають у поєднанні загальнодемократичних засад з козацькими традиціями Запорозької Січі. У шістнадцяти пунктах проекту в дуже стислій формі розкриті внутрішні й зовнішні питання життя України. У Конституції передбачалося, що країною править обраний гетьман, який опирається на раду старшин. Тричі на рік - на Різдво, Великдень і Покрову - при гетьмані збирається велика рада, на яку запрошуються генеральні старшини, полковники, сотники, «розумні радники» з полків, представники Запорозької Січі. Ця рада - парламент - покликана вирішувати найважливіші державні справи. Державними фінансами мав розпоряджатися не сам гетьман, а підскарбій. Утримання гетьмана і його дому базувалося на використанні прибутків з його маєтностей. Всі органи влади підкорялися законам. Демократичною була й соціальна політика Конституції. Козацькій старшині заборонялося залучати вільних козаків і посполитих до різних робіт у своїх господарствах, забирати і силою скуповувати ґрунти. Порушувалося питання про рівномірний розподіл податків між посполитими, козаками і міщанами. Заборонялося «переїжджим слугам гетьманським» зловживати владою, вимагаючи підводи, корм, напої. Висловлювалися побажання оберігати пошану до старших, прихильність до молодших, а щодо злочинців - чинити згідно зі справедливістю і законом.

Подвійна назва проекту (угода-конституція) засвідчує, що в ньому трактуються і питання зносин України з сусідніми державами. Документ відкривається тезою про те, що Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування. Проектом передбачалося повернути всі віддані за різними угодами українські землі під владу гетьмана, закінчити війну з Москвою, повернувши в Україну всіх «невільників-українців» з Сибіру, а також вивести московські військові залоги з українських міст. Пропонувався широкий розвиток дружніх стосунків з Кримським ханством і Туреччиною.

Ці плани доповнювалися угодою П. Орлика з Карлом XIIпро протекцію Швеції над Україною в її боротьбі за незалежність, за звільнення з-під гноблення Москви і Варшави.

Пилип Орлик, зібравши козацькі полки мазепинців (ті, що пішли за Мазепою), котрі були під його гетьманською владою, а також запорозьких козаків Костя Гордієнка (всього 16 тисяч чоловік), ранньою весною 1711 р. вирушив у похід у Правобережну Україну. Його підтримали польські полки короля Станіслава Лещинського, що служили у шведській армії, та загони татар.

Поширювані по Україні універсали гетьмана закликали народ повстати проти московського панування. Окремими листами Орлик закликав I. Скоропадського до об'єднання України і визволення її спільними зусиллями як від панування Польщі, так і від гноблення Москви. Він запевняв, що після об'єднання сил і створення незалежної України поступиться булавою I. Скоропадському як старшому.

Спочатку П. Орлик мав успіх. Він звільнив ряд міст і під Лисянкою розбив висланий проти нього I. Скоропадським, за наказом Петра I, передовий козацький загін під командою генерального осавула Бутовича, який і сам перейшов на бік переможців. До Орлика перейшли жителі й козаки Корсунського, Уманського, Білоцерківського, Чигиринського полків. Військами мазепинців була обложена Біла Церква, де засіли їхні противники.

Проте невдовзі польські війська залишили табір Орлика, а татари, зрадивши гетьмана, поїхали грабувати населення Слобожанщини. Це послабило сили повстанців, а цар Петро Iтим часом, зігнавши до Глухова родини генеральної старшини в заручники, примусив Скоропадського до рішучих дій проти мазепинців. Загроза життю дітей і дружин козацьких ватажків Лівобережжя змусила Орлика відступити і повернутись у Бендери. Зазнали поразки і спроби Орлика звільнити Правобережжя від польського панування.

Переконавшись, що наявних сил замало, щоб відвоювати Самостійність України, Орлик задумав організувати для цього сили великих європейських держав. У 1712 р. він пише «Маніфест до європейських урядів».

У цьому документі говорилося про те, що для всіх народів «природним правом є визволятися від гноблення» і що «безсмертної пам'яті» Б. Хмельницький «прихилив руський народ і козацьку націю», а цар обіцяв «вічно охороняти під протекцією козацьку націю». Але після смерті Б. Хмельницького Московська держава порушила договірні закони та вільності. Маніфест яскраво викриває політику Петра I, який «прагнув перетворити вільних козаків на регулярну армію і порушити їхні вільності і навіть вигубити назавжди Військо Запорозьке». У «Маніфесті» наголошується, що після Полтавської битви козацтво «стогне під тиранічним ярмом Москви і жадає одного - повернення волі».

П. Орлик запевняв, що його влада спрямовується «за для громадських інтересів коханої Вітчизни», а також підкреслює, що всьому світові має стати відомою правота намірів і справедливість мотивів боротьби українського народу і що ця свята боротьба заслуговує підтримки. Але відгуку серед європейських монархів «Маніфест» Пилипа Орлика не знайшов. Гетьман П. Орлик поневірявся у вигнанні довгі роки, мешкав у Туреччині, Греції, Польщі, Німеччині. Помер 1742 p. yМолдові, в Яссах. Син гетьмана Григір Орлик після смерті батька переїхав жити до Франції. Він служив Людовику XV, був генерал-поручником кавалерії і загинув у Семилітній війні. 3 його іменем пов'язана назва паризького аеропорту Орлі.