Боротьба з іноземними загарбниками. Гетьман П. Конашевич-Сагайдачний

Підкорення українських земель польсько-литовськими панами несло українському народу соціальне і національне гноблення. Але Річ Посполита не забезпечила жителям України спокою і безпеки від навал турецьких і татарських орд, що йшли з півдня.

У XVI ст. перед Європою постала загроза, що нависла з боку могутньої імперії турок-османів - Порти. Пав Константинополь - спадкоємець слави великого Риму, загарбано Балканський півострів, турецькі частини перейшли Дунай, взяли в облогу Відень, чекали свого страшного часу європейські столиці. Турецька військова агресія заполонила цивілізований світ. Війна і воєнні набіги були джерелом збагачення військово-феодальної верхівки Османської імперії. «Завойовувати держави - це спадщина, заповідана нам батьками!» - любив повторювати султан. Османська держава була могутня дисципліною і вершини розквіту досягла в XVI ст.

Провідником турецької агресії у Східній Європі, частиною якої була Україна, стало Кримське ханство. 3 його допомогою Порта прагнула укріпитись у Причорномор'ї. Зробивши кримського хана Гірея своїм васалом, султан захопив ряд фортець на півострові і вибудував лінію укріплених фортець на материку - Очаків, Кизикермен, Ісламкермен. Незважаючи на те, що татари володіли багатими землями півдня, вони не обробляли їх, а паразитували на Москві, Україні, Литві, Польщі за рахунок грабунків. Тільки в першій половині XVII ст. на упоминки пішло 400 тис. рублів, а всього на Крим витрачено один мільйон рублів. 3 1511 р. сплачувати данину хану стала і Польща у розмірі 40 тис. золотих річних, бо татарські орди підходили до Пінська, Белза, Любліна. Ця величезна сума тягарем лягла на плечі українського народу.

Турецько-татарська агресія полягала в загарбуванні українських земель, руйнуванні міст і сіл, пограбуванні людей, поневоленні українського народу шляхом захоплення населення в ясир та продажу їх у рабство. Кожного року, а то і по кілька разів на рік, татари вдиралися на Поділля, Київщину, Волинь, Галичину і, «по лікті купаючи руки у крові», захоплювали в полон від 15 до 40 тисяч чоловік. Сучасники відзначали, що «Україна обезлюдніла після постійних навал і вторгнень татар». 3 1450 по 1556 р. орди вчинили 86 великих набігів в українські землі. Лише за 1545 р. татари вивезли з України 35 тис. бранців. За повідомленнями очевидця, перекопський митник при в'їзді до Криму запитував у приїжджих з України: «Чи лишилось ще скільки-небудь людей у нашій країні, чи їх уже зовсім немає?». У 1571 р. кримські татари спалили всесильну Москву. За жорстокі розбійницькі грабування і полонення людей татарські нападники звались у народі людоловами.

Значну частину полону татари віддавали у подарунок султану. Левову долю привласнювала знать - організатори навали хани, мурзи, беї. Полонених перетворювали на рабів у самому Криму або ж продавали на рабських торгах у Кафі (Феодосія) та Гезлеві (Євпаторія). «Всі їхні ринки і гавані славляться цим товаром, котрий у них завсігди знаходиться і для себе, і для продажу, і для застави, і для подарунків», - писав сучасник. Проданих у рабство чекала примусова виснажлива праця. Дорослих чоловіків віддавали на галери і каторги, де вони, прикуті ланцюгами, під посвисті нагайок наглядачів решту життя проводили в непосильній праці веслярами, ганяючи по морях військові й торгові кораблі. Дівчат продавали у домашні рабині та в гареми турецьким і кримським багатіям. А підлітків-хлопчиків відбирало воєнне відомство, де з них під жорстокими тортурами готували відомих своєю лютістю і звірствами воїнів-піхотинців турецької армії - яничар. Лише одиниці в умовах неволі діставали можливість нормального життя. Наприклад, дружина султана Сулеймана Пишного Роксолана - з походження українка Настя Лісовська, донька священика з містечка Рогатина; великий візир Сокову - захоплений хлопчиком у полон українець Сокіл тощо.

Кримське ханство і Османська Порта несли поневолення українському народу. Це була смертельна небезпека геноциду (винищення), і боротьба з нею стала для українців життєвою необхідністю, питанням самого існування.

Польсько-литовські можновладці були неспроможні захистити Україну від турецько-татарських навал. Тільки козацтво стало мужньо на захист рідної землі. He раз воно розбивало татар, не пускало їх углиб України, відбивало полон, звільняло невільників. Сміливими і відважними стали морські походи козаків на чорноморські порти проти турків і татар. Перетнувши на чайках Чорне море, вони нищили турецький флот, звільняли ясир, страчувати організаторів навал, захоплювали трофеї.

Полонені козаки намагалися звільнитися самотужки, підіймали повстання. У 1599 р. в Гезлеві на турецькій галері вчинив повстання невільників козак Самійло Кішка. Він був родом з Поділля, козакував на Січі, потрапив у турецький полон і 25 років провів веслярем на каторзі. Захопивши корабель і перебивши команду, повстанці прорвались у гирло Дніпра, а звідти на Січ, де С. Кішку обрали гетьманом.

Перше двадцятиліття XVII ст. увійшло в історію України як «доба героїчних козацьких походів». У 1600 р. українські козаки напали на турецький порт Варну, захопивши 10 галер, визволили бранців і набрали на 180 тис. золотих добра. 1602 р. 30 козацьких чайок розгромили під Килією турецький флот. 1608 р. козаки захопили і зруйнували укріплення Перекопу. Наступного 1609 р. на 16 чайках вони захопили і поруйнували укріплення Білгорода, Ізмаїла та Килії. У 1614 р. козацька флотилія штурмувала Трапезунд, а коли місто не піддалося, козаки здобули Синоп, спаливши арсенал і всі кораблі в гавані.

Напровесні 1615 р. сама османська столиця Стамбул побачила козацький флот: під мурами міста в Босфорі плавало 80 чайок. Запорожці спалили в порту султанський флот і повернулися назад. Розгніваний султан погрожував Речі Посполитій війною і кричав на польського посла у Стамбулі, вимагаючи покарати козаків: «Чи ви збожеволіли! Хто і коли міг мені протистояти? Мене бояться Персія і венеціанці, у мене просять помилування іспанці, німці дають все, що скажу. Увесь світ тремтить переді мною!»

Високої військової майстерності й сили досягло козацтво, коли гетьманом став славний син українського народу, талановитий полководець Петро Кононович Сагайдачний (Конашевич). Син шляхтича з села Кульчиці (тепер Самборського району на Львівщині), юнак виявив неабиякі здібності до навчання. Одержавши високу освіту в Острозі, він кілька років працював у суді, а потім, уже досить зрілою людиною, прийшов на Запорожжя. Освічений, хоробрий, талановитий козак одразу посів чільне місце серед старшини.

Перебуваючи у 1616-1622 pp. гетьманом реєстрових козаків, Сагайдачний удосконалив озброєння і вишкіл козацьких військ, зміцнив дисципліну, провів реформу управління. Під його проводом козацьке військо настільки піднесло бойові якості, що всі визнавали близькість козацтва до регулярної армії.

Під проводом Сагайдачного козаки у морському поході в 1616 р. штурмом взяли фортецю Кафу (Феодосія), потопили турецький флот із 14 тис. моряків і визволили тисячі полонених з рабства. Українське військо полководець водив у Молдавію та Лівонію, а в 1618 p., разом з польськими військами королевича Владислава, - і на Москву. Захопивши Путивль, Єлець та інші міста, Сагайдачний став біля Арбатських воріт. Але з невідомих причин штурмувати їх не став і згодом повернувся в Україну.

Найяскравішою подією в житті й діяльності полководця та його козаків був похід 40-тисячного козацького війська на допомогу польській армії у Хотинській війні (1620-1621) з Туреччиною. У ній козаки показали себе як справжні регулярні війська, а їхній полководець - як видатний тактик і стратег.

Приводом до війни стали козацькі походи на Крим та на Стамбул, коли запорожці спалили околиці Цареграда і взяли Варну. Під час відсутності Сагайдачиого «випищики» та не включені в реєстр козаки усунули його від влади, а гетьманом проголосили Яцька Неродича Бородавку. У цей час 60-тисячне турецько-татарське військо вже рухалося в Україну. Коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Жолкевський, не бажаючи ділити славу з козаками, не закликав їх на допомогу. 10 вересня 1620 р. під селом Цецора поляки зазнали нищівної поразки. Під час відступу С. Жолкевський загинув. Його стяту голову переможці настромили на спис і виставили перед наметом головного паші.

Річ Посполита стояла перед військовою катастрофою. А Сагайдачний, щоб продемонструвати перед королем незалежність, посилає до московського уряду посольствоз проханням прийняти козаків на військову службу, король Сигізмунд III і новий коронний гетьман Кароль Ходкевич, пообіцявши збільшити реєстр і надати привілеї, умовили козаків взяти участь у відсічі турецьким навалам. За підтвердженням цих обіцянок П.Сагайдачнийпоїхав до Варшави, а Бородавка повів 40-тисячку армію на Поділля, до Хотина, куди підходила турецька армія. Її очолював сам султан Осман II. Козацькі полки зайняли позиції поряд з армією Ходкевича. Невдовзі з Варшави прибув і П. Сагайдачний. Звинувативши Бородавку у різних злочинах, він домігся його страти. Ставши знову гетьманом, Сагайдачний і його козаки забезпечили полякам перемогу в Хотинській битві, що тривала з 24 серпня до 30 вересня 1621 р. Поразку болісно сприйняли у Стамбулі: повсталі яничари увірвалися в султанський палац, захопили Османа ІІ і, поводивши його по вулицях столиці із зашморгом на шиї, убили.

Хотинська битва стала останньою й у житті П.К.Сагайдачного. Поранений у рукопашних боях, він помер у Києві 12 квітня 1622 р. Поховали його на Подолі в Богоявленській церкві. Своє майно він розділив між дружиною та школами у Львові та Києві. Петро Сагайдачний належить до найвизначніших історичних діячів України.

загрузка...