Введення нової економічної політики в Україні

Політика «воєнного комунізму» загостри-113 післявоєнну економічну розруху і викликала масове незадоволення населення.

В Україні розгорталась повстанська боротьба селян. Лише в 1921 р - ТУТ ОУЛ0 вбито 1800 членів комітетів незалежних селян, які здійснювали продрозкладку. У Росії також вибухали селянські повстання («антоновщина» та ін.)

Останнім аргументом, який переконав більшовиків «відійти від Маркса», було повстання військового гарнізону міста-фортеці Кронштадт і моряків Балтшсї кого флоту в лютому-березні 1921 р. Для його придушення, через те, що армійські частини виявилися ненадійними, направили делегатів X з’їзду РКП(б) і комуністів Петрограда.

З метою збереження влади більшовики вдалися до політичних методів подолання кризи.

Вимушено реакцією став відхід від спроб замінити ринковий механізм директивним управлінням. Цей відступ дістав назву «нова економічна політика» (неп) і охоплює період з 1921 по 1928 рік. Поштовхом до запровадження цієї політики стали рішення X з'їзду РКП(б) у березні 1921 p..

Неп передбачав систему заходів, спрямованих на використання «в інтересах будівництва соціалізму» товарного виробництва, ринкових відносин, економічних методів господарювання. Найважливішими з них були: зміна продрозкладки продовольчим податком; денаціоналізація частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, допуск приватного капіталу, заохочення іноземних концесій (у 1921 р. орендувалось понад 5200 підприємств); відмова від натуралізації господарських відносин і запровадження вільної торгівлі (на території УСРР діяло біля 75 тис. приватних торгових закладів); нормалізація фінансової системи (відновлено у повному обсязі грошовий обіг, банки, кредитні установи, проведено грошову реформу 1922-1924 pp., яка зупинила шалену інфляцію); децентралізація керівництва промисловістю.

Запровадження непу збіглося в часі зі страшним лихом. Посуха, скорочення виробництва продовольства внаслідок господарської руїни та непомірні реквізиції призвели до голоду 1921-1923 pp. На відміну від аналогічної ситуації в 30-х роках, уряд РСФРР не приховував голоду і мобілізував внутрішні та міжнародні зусилля для його подолання. Однак допомога надавалася лише голодуючим Поволжя. Голод в Україні протягом довгого часу замовчувався, а вагони з продовольством із Київщини та Полтавщини посилали за тисячі кілометрів у Росію, замість того, щоб відправити їх у південні губернії України, де теле лютував голод. Тільки навесні 1922 p., коли люди вмирали вже цілими селами, почали допомагати, але кілька сотень тисяч жителів врятувати вже не вдалося.

Незважаючи на всі труднощі, нова економічна політика мала успіх. У 1923 р. вдалося покінчити з голодом.

Неп дав змогу здійснити те, чого раніше не вдалося досягти силою зброї — ліквідувати повстанський рух. Селяни змирилися з новою владою і почали відвертатися від повстанців.

Нестор Махно, втративши соціальну опору, у серпні 1921 р. з кількома десятками вірних соратників прорвався в Румунію. Остання спроба прибічників С Петлюри підняти антибільшовицьке повстання в Україні (рейд Тютюнника з Польщі) в листопаді 1921 р. закінчилася крахом: загін Тютюнника був ущент розгромлений кіннотою Г. Ко-товського під містечком Базар на Житомирщині.

Хоч земля згідно 3 земельним законом УСРР від 22 листопада 1922 р. залишалася державною власністю, вона передавалася в приватне користування або в оренду селянам. Звільнившись від страху реквізиції, селянські господарства швидко відновили свою продуктивність. У 1925-1926 pp. виробництво зерна в Україні майже досягло довоєнного рівня. Тоді ж був, в основному, відновлений обсяг промислового виробництва. Головною формою організації промисловості стали трести — об'єднання підприємств за галузевою, територіальною або мішаною ознаками. У своїй діяльності трести були самостійними.

Усі ці заходи втілювались не завжди послідовно і повно, оскільки значні сили в партії і тодішньому суспільстві вбачали в них «повернення до капіталізму». Але більшість населення підтримувала неп, адже було забезпечено поліпшення умов життя робітників і селян. Правлячий режим досягнув політичної стабілізації в суспільстві.

Фінансова реформа. Дійсно, якщо говорити про неп, то тут відбулася зміна погляду на соціалізм. Не ламати треба було капіталізм далі, а оживлювати Його. Ліквідація товарно-грошових відносин не виправдала себе, а привела до «талонної» системи натуроплати. Тому для успіху непу, а це означало відродження економіки, треба було відновити товарно-грошові стосунки, тобто ринок та закони попиту і пропозиції.

Адже для державного регулювання товарно-ринкових стосунків потрібен був важіль. Ним став твердий, забезпечений золотом карбованець. Наркомфін Г. Я. Сокольников здійснив дуже складну фінансову реформу, досвід якої й досі вивчають на Заході. В основі її лежала ідея паралельних грошей — старих «совзнаков» і твердих золотих червінців (співвідношення обміну — один червінець на 60 тис. «сов-знаков»), причому деякий час ці «паралельні гроші» були однаково в ходу. Врешті-решт червінець повністю витіснив «совзнаки».

На лютий 1924 р. були випущені також паперові гроші.

Неп в значній мірі полегшив країні прорив економічної блокади, вихід на міжнародні ринки, дипломатичне визнання. Американське агентство ЮШ повідомляло, що в 1925 р. червонці котувалися на валютних біржах вище будь-якої європейської валюти.

Стабільні фінанси дали можливість СРСР помітно збільшити зовнішньоторговельний оборот. У 1924-1926 pp. Радянський Союз був головним експортером зерна, масла, олії, льону та інших сільского-сподарських продуктів в Європу. Уряд серйозно ставив перед Заходом питання про кредити для закупок промислового обладнання.

Правда, тоді такої необхідності в кредитах, як зараз, ми не мали. Навпаки, неп уже в 1924 р. дозволив накопичити 100 млн інвалютних крб.! Реформа управління. Управлінська реформа розділила партійну, державну та господарську влади в країні. Були визначені нові структури і статут державних промислових підприємств (трести) і державної торгівлі (синдикати). Вони мали велику самостійність. Заборонялось втручатись у їх діяльність. Регулював усе ринок. Адміністративно управлялась тільки воєнна промисловість. Виникли гігантські об'єднання в Україні, такі, як «Південьсталь» (100 тис. робітників і 7 тис. службовців), «Донвугілля» та ін. Замість попередніх 70 наркоматів залишилось з десяток загальносоюзних.

У 1928 р. на долю синдикатів припадало 80-90% товарообороту промислової продукції. Відновилась чисельність робітничого класу і підвищилась продуктивність праці. Та не було ще ліквідовано безробіття. Правда, Сталін якраз ліквідацію безробіття ставив собі в заслугу після 1929 р.

Однак він ніколи не згадував про те, що навіть скромна допомога по безробіттю (27 крб. 56 коп. на місяць) давала можливість робітникові за непу купити два демісезонних пальта, а при повній зайнятості 1930-1935 pp. й на втричі більшу зарплату купити навіть їжу буде ніде: все давалось по картках, або через розподілювачі. А до 1917 р. карткової системи в межах України не було...

Один із сучасників непу (а сьогодні — і наш з вами), молодий тоді петербуржець Василь Леонтьев, який в 20-х роках виїхав з країни, з роками став всесвітньо-відомим економістом. Так от, в основу своїх прогнозів в економіці він поклав ленінську модель державного регулювання економічного розвитку країн Сходу і Заходу. За це йому в 1973 р. була присуджена Нобелівська премія. А про сьогодні він так сказав: «Фактор зацікавленості, ось що надзвичайно важливо, щоб люди добре працювали. Про це знав Ленін, коли вводив неп. Треба задіяти ринковий механізм».

Після смерті Леніна склалася парадоксальна ситуація: життя продовжувалося, неп робив успіхи, а лідери партії, її вожді і теоретики сперечалися про шляхи дальшого розвитку світової революції. Робили вони це в основному на конгресах Комінтерну — V в 1924 і VI — в 1928 pp., а також на Пленумах ЦК ВКП(б). Сьогодні всі ці суперечки нагадують диспути середньовічних схоластів про кількість чортів на вістрі голки. Та за ними, тим не менш, таїлись і серйозні проблеми — рівень здатності не тільки партійної інтелігенції, але й усієї партії очолити неп як принципово новий шлях до соціалізму.

Нова економічна політика не влаштовувала працівників партійного апарату. У результаті розподілу влади в країні партапарат був позбавлений можливості впливати на ринкову економіку непу, тому росло неприйняття ленінської моделі соціалізму.

В апараті зберігся «талонний» режим. Посилаючись на те, що партмаксимум (заробітна плата, яка тоді складала від 125 до 200 крб.) не дозволяє працівникам апарату купувати продукти й промтовари на ринку (кваліфікований робітник, наприклад електромонтер, заробляв до 300 крб. на місяць), Сталін добився збереження для партверхівки режиму «воєнного комунізму»: її забезпечення йшло через Управління справами ЦК ВКП(б) у вигляді пайків, дач, санаторіїв і т. ін. Тобто, вся країна жила за законами непу, а партапарат — «воєнного комунізму».

У відповідності з цим ліпилися, як кажуть, і люди з зарані заданими якостями. Бони повинні були бути чесними перед державою, але не зобов'язані були бути порядними перед близькими, рідними. Вони не повинні були боятися смерті (будучи при цьому життєрадісними), вони повинні були відчувати відразу до свободи {підтвердивши слова персонажу з «Великого інквізитора» Достоєвського про те, що немає нічого для людини більш тяжкого, ніж тягар свободи, і того люди возвеличать, хто їх від цього тягара звільнить).

У всьому прямота й лаконізм — короткий курс по політграмоті, філософії, історії - Біда ж у тому, що занадто багатьох влаштовувала ця портативна доступна премудрість.