ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА

Схожі матеріали

Українське суспільство виходило з політичних ка-таклізмів, маючи багатий запас нових політичних по­нять, але не готовим до державотворення. Соціалістичні ідеї в тому вигляді, в якому їх втілювали у життя на шостій частині земної кулі (таку територію займав СРСР), виявилися остаточно скомпрометованими і втра­тили значення орієнтиру суспільного розвитку. А своєї науково обгрунтованої моделі державного будівницт­ва в Україні не було.

Отже, багатий запас нових політичних понять — це єдине, що мало українське суспільство, - приступаю­чи до створення своєї держави. «Це печальна вигода тривожних часів, — писав один мудрець. — Вони відби­рають у людей спокій і втіху, а навзамін дають досвід та ідеї. Це і є початком політичних роздумів. Цим пояснюється звичайне явище - посилена робота по­літичної думки під Часіпісля суспільних потрясінь».

До незалежності Україна йшла довгим шляхом і дорого за неї заплатила. Наша держава отримала ши­роке міжнародне визнання. Була підписана також се­рія політичних та економічних угод із сусідніми і дале­кими державами. Почалося структурування суспільства. Головним нашим здобутком є збереження міжнаціо­нального миру в складних умовах. Завдяки цьому Ук­раїна залишається однією з небагатьох мирних зон не тільки в СНД, а й у всьому сьогоднішньому світі.

Правда, замість поліпшення життя маємо його ката­строфічне погіршення. Замість ефективної адмініст­рації маємо пониження 0 компетентності. Відсутня також забезпеченість усім золотим запасом країни на­ціональної валюти - гривні. Очевидну кризу пере­живають преса, книгодрукування, освіта тощо. Якоюсь мірою заспокоює лише те, що кризові явища, з якими ми зіткнулися, не обов'язково українські. їх пережи­вають усі країни колишнього СРСР і усі колишні соціалістичні країни Східної та Центральної Європи.

Відсутність законодавства, що розмежовувало б по­вноваження центру й регіонів, загрожує Україні роз­падом на 26 феодальних вотчин. З неефективності економіки виростають саботаж і злочинність. Тягар реформ перекладається на трудові верстви, мотив зна­ходиться в неминучості жертв заради майбутнього. Із загрозливою швидкістю зростають соціальна диферен­ціація і соціальні контрасти. Здається, світова худож­ня література не знає прикладів, коли про героя, який робить гроші, говорилося б позитивно. Українська літе­ратура тим більше не знає таких прикладів.

Основним мотивом розпачливої критики з боку де-, мократів є засилля на всіх рівнях старої партійної но­менклатури. Дійсно, вона скрізь, а особливо у провінції, залишається єдиною реальною владою.

Важливо також враховувати особливості сучасного політичного становища в Україні. Потрібен час для демонтажу кадрових структур такого масштабу, для їх кардинальної заміни. Слід пам'ятати, що серед успадкованих кадрів немало людей, які еволюціонува­ли у своїх настроях разом з усім суспільством і го­тові служити новій державі. Крім того, демократична держава формує свій апарат не за політичною ознакою, а за діловою, професійною. Досвід перебудови націо­нально-демократичних сил при владі в західних обла­стях України показав, що навіть тут вони не мають достатньої кількості своїх кадрів.

Тому зразу ж виникла проблема: ставити на керівні пости патріотів чи спеціалістів-професіоналів. Як зав­жди буває, серед бажаючих зайняти керівні посади ви­явилося більше «патріотів», ніж кваліфікованих спеці­алістів з тих чи інших галузей народного господарства. Президент особливо зараз змушений опиратися на ті політичні групи, суспільні сили та структури, які можуть повести за собою маси. Вважається, що ліквіда­ція старого держапарату привела б до спалаху напруженості.

Тому вихід із становища у демократів один — збільшувати свій реальний вплив у суспільстві. І обо­в'язково формувати свій професійний корпус претен­дентів на урядові посади.

Головна причина поразок демократів сьогодні — це їх власна слабкість, яка є на­слідком політичної нерозвиненості суспільства.

Особливість сучасного етапу розвитку України по­лягає в тому, що в попередні історичні періоди нова правляча еліта формувалась паралельно з деградую­чою старою елітою. У радянські часи цього не відбу­лося. Тому грандіозні завдання переходу суспільства до нового якісного стану вирішуються під проводом радянської номенклатури, яка за своїми якостями не відповідає цим вимогам. В Україні ситуація ще більш складна, ніж деінде, тому що республіканська номен­клатура, вихована в умовах жорсткої централізації управління, виявилася однією з найбільш неефектив­них у бувшому СРСР.