ВИНИКНЕННЯ ВАГАТОПАРТІЙНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

Розвиток суспільства традиційної європейської де­мократії значною мірою забезпечується діяльністю на­лагодженої системи громадських і політичних орга­нізацій. Вирішальною умовою стабільної демократії є наявність головних політичних партій з великими і постійно діючими базами підтримки в середовищі виборців. Політичні партії слід розглядати як посеред­ницькі організації між громадянами і державою. Пер­шою опозиційною організацією партійного типу в Ук­раїні стала заснована у Львові в липні 1988 р. на основі Української Гельсінської Групи (УГГ) Українська Гельсінська Спілка (УГС).

Однією з перших в Міні­стерстві юстиції України була зареєстрована Україн­ська Республіканська Партія (УРП) в листопаді 1990 р. До кінця 1991 р. було зареєстровано ще 10 партій, а на початок 1992 р. їх було вже 20. На час виборів до Рад усіх рівнів у березні 1998 р. в Україні було вже 56 партій.

Партії ставлять перед собою різні цілі, хоча в го­ловному вони співпадали — це побудова в Україні суверенної незалежної держави; її розвиток на прин­ципах свободи, демократії, соціальної справедливості; формування в Україні суспільства з високим рівнем життя; відродження і розвиток культури.

Акт проголошення незалежності України в 1991 p., подальше його підтвердження на Всеукраїнському ре­ферендумі і призупинення діяльності Компартії Ук­раїни дали можливість парламентській опозиції за­конодавчо оформити реалії багатопартійності.

В Україні множиться число політичних партій, та все ж їх кількість ще не визначає ефективності їх діяльності, тобто якості. Партій в класичному ро­зумінні цього слова в Україні ще немає. Суспільство ще не структуроване, немає чіткої класової диферен­ціації, тому у партій немає своєї соціальної бази і не створена ідеологія. Через це політична еліта України хоче об'єднати суспільство на основі інтересів пере­хідного періоду. Та, на жаль, ідеологією перехідного періоду є розмежування, а не консолідація. Найбільш можливою основою для об'єднання є територіальна приналежність громадян. Молоді українські політичні партії характеризує певна організаційна та ідейна аморфність, а також невизначеність соціальної бази.

Отже, більшість створених в Україні партій виник­ли не на основі консолідації навколо ідеї. Це органі­зації, створені за інтересами, або партія одної людини, партія лідера, в якій кількість членів партії не має значення.

Усі українські партії можна поділити на три полі­тичних напрямки: ліві партії — КПУ, СПУ, СелПУ; центристські — НДП, ЛПУ, СДПУ(о), АПУ, МБР; праві партії — НРУ, УРП, КУН, УКРП, УХДП тощо.

Характерною особливістю українських партій є їх порівняно чітка географічна зорієнтованість.

За роз­галуженістю організаційної структури провідні по­зиції займають партії лівого спрямування (насампе­ред, КПУ), найвища концентрація осередків яких спостерігається у Східному, Південно-Східному, Півден­ному, Центральному регіонах та Криму.

Осередки партій центристського спрямування (зок­рема, ЛПУ, НДП, СДПУ(о), Партія праці), поширені на­самперед у промислово розвинених регіонах (можли­во, крім Західного і Північно-Західного). Аграрна партія активно формує свою структуру в сільській міс­цевості по всій території держави.

Партії національно-демократичного спрямування (зокрема, НРУ, КУН, УРП) мають найбільший вплив у Західному, Північно-Західному та Південно-Захід-ному регіонах.

Важливою подією в подальшому розвитку багато­партійності були перші в Україні вибори за змішаною пропорціпно-мажоритарною системою, що відбулися в березні 1998 р. Підтримку електорату одержали тільки 8 партій, представники яких і були обрані де­путатами Верховної Ради України. Усе це сприяє не тільки структуризації суспільства, а й удосконален­ню самої системи української багатопартійності.