Виникнення кримського ханства

Початок XV ст. був часом смут і внутрішньої боротьби в Золотій Орді. Крім того. Кримський її улус сильно тяжів до самостійного політичного існування. Саме цими смутами і непевністю відносин і скористався великий литовський князь Вітовт. Він привабив до Литви масу татар, частково як полонених, а також і втікачів, вигнанців, яких переслідував великий хан, і поселив їх, щедро наділивши і землями, і привілеями.

У міру свого зміцнення місцеві татарські феодали прагнули утворити в Криму самостійну державу. За їх підтримки з кінця XIV ст. тут з'являлись на короткий час місцеві хани, що швидко мінялись на престолі. У утворенні окремого від Золотої Орди ханства в Криму були зацікавлені, як вже було сказано, Литва, а також і Московське князівство. Важко було передбачити в слабому ще Кримському ханстві того в недалекому майбутньому небезпечного ворога, існування якого визначало в значній мірі подальший хід суспільного розвитку Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського і в його складі — України.

І Литва, і Московщина могли б використовувати кримських ханів проти Золотої Орди. За підтримкою, з одного боку, місцевих беїв, а з іншого, — великого князя литовського Вітовта в 1427 р. в Криму з'явився хан Хаджі-Гірей, який поклав початок династії Гіреїв.

Він пробував об'єднати весь Крим лід своєю владою. Біля Солхату Хаджі-Гірей наніс важку поразку генуезькому війську і наклав на Кафу данину.

У середині XV ст. Кримське ханство вже встигло остаточно відокремитись від Золотої Орди, користуючись для цього і підтримкою Литви. А вона розповсюдила за Вітовта свою владу до низин Дніпра і Дністра, впритул до берегів Чорного моря, і контролювала південь України за допомогою фортець. На Дніпрі були укріплення Канева, Черкас, в руках Литви знаходився головний пункт переправи через нижній Дніпро — острів Тавань, литовсько-руські укріплення були на місці теперішньої Одеси, а також в гирлі Дністра і вище нього. Немає нічого дивного в тому, що Хаджі-Гірей, перший з династії Гіреїв, вважав себе підручником великого князя литовського. Та становище скоро і круто змінилось.

Завоювання Константинополя турками-османами в 1453 р. надало іншого спрямування політиці Кримського ханства, яке тільки склалося. Як показали подальші події, Крим неминуче мусив увійти в спільний союз мусульманських держав на чолі з Туреччиною. Таким чином, татари ставали ворогами по відношенню до всіх представників християнського світу.

Заволодівши південними берегами Чорного моря і входом у нього, Турецька імперія прагнула оволодіти і північними, і східними його берегами. Уже в 1454 р. турецький флот з'явився біля берегів Криму. Коли в 1466 р. Хаджі-Гірей помер, між його синами почалась боротьба за престол. У ній прийняли участь як татарські беї, так і генуезці. У боротьбу втрутився і турецький султан. У 1475 р. турецький флот прийшов до Кафи. Після чотирьохденного бомбардування Кафа, в якій спалахнуло повстання греків і вірменів, здалась на милість переможця. Далі турки взяли Анапу, Судак і решту генуезьких фортець, в яких були залишені турецькі гарнізони.

Кримське ханство попало у васальну залежність від Османської імперії.

Ханський престол був відданий турками синові Хаджі-Гірея, який попав до них в полон — Менглі-Гірею. Але це було зроблено за умови, що південна берегова смуга Криму і Азов залишаться під безпосередньою владою султана; хани в майбутньому повинні були призначатись султаном, але обов'язково з роду Гіреїв; вони були зобов'язані за вимогою султана прибувати до нього на допомогу з військами; султан при цьому не повинен був втручатись у внутрішні справи ханства; кримським ханам надавалось право безпосередніх відносин з іноземними державами.

Отже, Османська імперія отримала можливість використовувати Кримське ханство як засіб тиску на Польщу і Москву.

Але не слід забувати й про те, що Кримське ханство все ж таки проводило самостійну, інколи навіть антитурецьку політику. До того ж татари неодноразово звертались по допомогу до запорізьких козаків, особливо в моменти політичної конфронтації з султаном.

У Кримське ханство окрім власне півострова входили і степи за перешийком з нижньою частиною течії Дніпра. З часом до Криму було приєднано При-кубання. Зазвичай кримські хани отримували від султана як ленне володіння в пожиттєву власність часть Бесарабії і деякі прибутки з Молдавії. Хан Менглі-Гірей зміцнив кордони своєї держави. Біля рову, що захищав проход через перешийок, за наказом хана була збудована фортеця, відома в Україні як Перекоп. Звідси ще одна назва кримських татар — перєкопські татари. Побудоване було також місто Очаків на місці старовинного українського містечка Дашев і поставлено городок на Дніпрі. Столицею ханства Менглі-Гірей зробив Бахчисарай (Місто садів), розташований поблизу неприступної фортеці (нині Чуфут-Кале).

Державу Менглі-Гірея було поділено на численні улуси, що належали ханським васалам — племінним князям (беям), які мали своїх слуг і ясачних людей. За Менглі-Гірея ханство було досить сильною державою і грало певну роль у справах Східної і Південно-Східної Європи. З великим князівством Московським з 1479 р. Менглі-Гірей мав тісний союз у боротьбі проти Золотої Орди і Литви. Князів останньої хан вважав за своїх васалів і вимагав від них щорічної данини за право володіти Україною. Свої претензії на підкорення Литви Менглі-Гірей неодноразово підкріпляв спустошливими набігами. У 1482 р. він захопив Київ і вчинив такий нее «поток і розграблення», який зробив у свій час з Києвом і хан Батий. Вважають, що з свого наскоку на Волинь Менглі-Гірей вивів до 100 тис. полонених. Та головне полягало у тому, що хан знову відсунув від Чорного моря Литовсько-Руську державу. Менглі-Гірей захопив також пониззя Дніпра і заставив його своїми городками, які він влаштовував, користуючись вказівками і допомогою турків, наприклад, уже згадуваний Очаків у гирлі Дніпра, Інкерман на Таванському перевозі.

З часів Менглі-Гірея між заселеною територією Київської землі і татарськими кочів'ями залягла широка і пустельна степова смуга, відома впродовж наступних століть як *Дике поле*. Воно стало ареною постійних дрібних кривавих зіткнень між населенням указаних двох територій. Кримське ханство зразу вияснило свою політику і дотримувалось її до кінця. Вона була дуже простою: жити за рахунок своїх християнських сусідів — Литви і Московщини.

Завдання це полегшувалось для татар тим, що їх сусіди знаходились у непримиримій ворожнечі між собою. Ворожнечі цій не було кінця, тому що занадто багато було приводів для постійних зіткнень на довгій прикордонній смузі між Україною і Московським князівством. Два державних центри відтягували її то в той, то в інший бік.

Крим мав з цієї ворожнечі безкінечну користь: то розоряв Литву в союзі з Москвою, то Москву — в союзі з Литвою.

Та незалежно від великих походів, завжди вкрай спустошливих, незалежно від всілякої політики, від державних союзів чи договорів, кочівники-татари, як, врешті, і осілі, постійно нападали на українські окраїни заради здобичі («полону»). Руські невільники стали найважливішою складовою частиною економічного життя Криму. На їх плечі падав основний тягар продуктивної праці всередині півострова. Вони ж були і предметом торговельного збуту не тільки на місцевих, але й на віддалених ринках Азії і Африки. Литовська, чи «королівська» Русь була для Криму навіть більш привабливою, ніж Московщина, тому що тутешні полонені цінувались вище, як більш чесні і відверті. За свідченням Михалона Литвина, автора «Про звичаї татар, литовців і московитів» (XVI ст.), руські невільники були у татар завжди під рукою для всяких господарських потреб.

Держава повинна була б взяти на себе захист своїх кордонів. Проте ні Литовсько-Руська держава до Люблінської унії, ні Річ Посполита після неї не мали досить сил, щоб захистити свої степові кордони. Тому цей обов'язок мусило взяти на себе населення цих окраїнних земель. Міцно і вміло тримаючи зброю в руках, українські колонізатори південних степів своєї батьківщини стали одночасно і їх захисниками. Перш за все ними стали козаки. Укр. 'нське козацтво з'явилось в суспільному житті країни тільки тому, що під боком існувало Кримське ханство.