УСПІХИ ОУН—УПА В БОРОТЬБІ З ОКУПАНТАМИ

На початку діяльність українських національних частин, що входили до УПА, обмежувалася напада­ми на німецькі продовольчі склади. Ця діяльність, як і діяльність радянських партизан, значно посилилася з січня 1943 р.

На початку лютого відділи УПА перейшли до ши­рокомасштабних операцій на два фронти: проти німців і проти радянських партизанів. УПА вирішили від­тіснити радянських партизанів на північ, за річку Прип'ять і на схід, за річку Случ.

Німців же УПА змушувала залишати опорні пунк­ти і місцевості, які захищали нечисленні гарнізони. Захопивши певну територію, УПА хотіла покласти край новим німецьким каральним експедиціям проти сіл і взяти на себе повністю захист населення.

Як уже зазначалося, вперше з березня 1943 р. у ні­мецьких рапортах з окупованих територій говорилося в загальних рисах, що в районі Сарн-Костополя з'явилася «банда» приблизно з 1 тис. чоловіків під коман­дою Боровця і «групи бандитів» ОУН Бандери.

А вже в квітні служба рейхскомісара склала карти генерального округу Волинь-Поділля, на яких була по­казана справжня ситуація німецького управління. Починаючи від лютого 1943 p., цей регіон був вели­кою мірою контрольований рухом опору. Але гене­ральний округ Волинь-Поділля простягався аж до кор­дону з Білорусією і мав 80 506 кв. км, де проживало 4 млн 212 тис. мешканців. Цей регіон мав велике значення з економічного погляду.

У більшості районів Волині німецька адміністра­ція існувала лише в районних або окружних центрах, а сільська місцевість була повністю в руках повстанців і частково (на півночі) в руках радянських партизанів.

В одному з німецьких рапортів підкреслювалося, що коли йдеться про український національний рух, тоді «треба повністю евакуювати місцеве населення з цих районів». Рапорт інформував, що повстанці час­то вживали важку зброю, навіть гармати, які здобули «у словаків та інших».

У травні 1943 р. у Волинській, Подільській, Жито­мирській областях, тобто на території 145 308 кв. км (43% території Рейхскомісаріату України), німці по­вністю втратили 32% орної землі, 17% виробництва хліба, 33% рогатої худоби тощо. Тоді як у 1942 р. Україна постачала для німців на фронті всю необхід­ну кількість м'яса, то тепер німці змушені були везти 6 тис. тонн м'яса з Рейху.

Це й не дивно, бо більшість територій Волині і По­ділля, а також багато районів Житомирщини перебу­вали в 1943 році в руках українського національного руху опору. До речі, цей рух опору за кількістю бійців перевищував у цей час радянський рух опору.

В українському націоналістичному русі опору існу­вало три течії:

1) ОУН Бандери, а саме УПА — весною було 8-10 тис. бойовиків, влітку їх число подвоїлося.

2) Партизанський рух Т. Бульби-Боровеця — УНРА — 4 тис, але влітку більшість їх влилась в У ПА.

3) ОУН Мельника — навесні 2-3 тис. повстанців. Під час збройної боротьби проти двох диктатур, двох

імперіалізмів і двох окупаційних армій за волю і са­мостійність українського народу загинуло приблизно 20 тис. бойовиків УПА і членів збройного підпілля.