УКРАЇНА В РОКИ ВІЙНИ

На межі XIX і XX століть світ вступив в епоху імперіалізму. Загострилися протиріччя між основни­ми капіталістичними державами Європи.

Ще в кінці XIX ст. відбулися розподіл сфер впливу, ринків збуту товарів, монополізація виробнитцва. Кожна з країн, що хотіла прийняти участь у цих процесах, вважала за необхідне діяти воєнними засобами. Це було тим більше легко, що розвиток найбільших імперій Європи — Російської, Австро-Угорської, Германської і Оттоманської — відставав від розвитку продуктивних сил і виробни­чих відносин.

Отже, світова війна призвела до порушення рівно­ваги між традиційними формами державного устрою і більш прогресивним і динамічним у своєму розвит­ку суспільством. Війна прискорила і загострила со­ціальні конфлікти. Найбільше це позначилось на Російській і Австро-Угорській імперіях. У Росії після революції 1905-1907 pp. залишилися нерозв'язани­ми гострі соціальні суперечності, а у Австрії великого розмаху набрали національно-визвольні рухи.

Приводом до війни стало вбивство у липні 1914 р. у м. Са. аево в Боснії студентом Гаврилом Принци­пом спадкоємця австрійського престолу ерц-герцога Франца-Фердинанда. Під тиском Німеччини Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Почала загальну мобілізацію Росія. Німеччина зразу ж оголосила війну Росії, а через три дні — її союзниці Франції. На дру­гий день після окупації кайзерівськими військами нейтральної Бельгії війну Німеччині оголосила союз­ниця Франції — Великобританія.

Війна стала некалендарним початком XX ст. Більш ніж 3,5 млн українців у російській армії і 250 тис. в австро-угорській опинилися по обидва боки фрон­ту і змушені були воювати один проти одного за чужі інтереси. Земля України надовго стала теат­ром воєнних дій, що катастрофічно позначилося на долі мільйонів українського населення.

У війні на два фронти Німеччина спрямувала ос­новні свої сили на Францію. Кайзерівські війська че­рез Бельгію і Люксембург раптово увірвались на тери­торію країни, загрожуючи Парижу. Уряд Франції закликав Росію на допомогу. Російські війська під командуванням П. Ренненкампфа і О. Самсонова роз­горнули бойові дії на території Східної Прусії, в ре­зультаті чого наступ німців на Париж припинився. Сто­лиця Франції уникла страшної небезпеки.

Оскільки ж російські армії в Прусію були направлені без на­лежної підготовки, то незабаром вони потерпіли по­разку в районі Мазурських боліт. Командувач однієї з армій О. Самсонов покінчив життя самогубством.

Три інших російських армії розгорнули воєнні дії проти чотирьох австро-угорських армій з наміром за­хопити Перемишль, Львів і Галич. Прикриваючись ідеєю об'єднання усіх руських земель, російське само­державство планувало приєднати Галичину, Буковину та Закарпаття. Австро-Угорщина, в свою чергу, пре­тендувала на Поділля і Волинь. Німеччина вважала, що «Росія повинна віддати... прибалтійські провінції..., частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кри­мом і Приазов'ям...». Характер війни з боку обох со­юзників був імперіалістичним.

Отже, згідно з планом, який Німеччина заздалегідь підготувала разом з Австро-Угорщиною, на початку війни німці мали кинути із Східної Прусії на Росію дві армії. Та цього не сталося. Єдине, що вдалося зроби­ти німцям, це зібрати декілька дивізій для охорони кордонів, а не для наступу. Більшість німецьких військ була кинута на французький фронт. Сталося це тому, що Італія, союзниця Німеччини, раптом проголосила нейтралітет і не виступила проти Франції. Тим часом німці обіцяли Австрії, що після удару по французах вони перекинуть дві армії на схід проти Росії. А поки що Австрія сама мусила боронитись, що, мовляв, було не важко, бо Росія ще не скінчила навіть мобілізації.

Успішні дії російських військ привели до того, що в серпні вони вступили до Львова. Східна Гали­чина і майже вся Буковина були зайняті російськи­ми військами.

Рятуючи австрійців від розгрому, німецьке коман­дування знову перекинуло частину своїх військ з за­хідного фронту на східний.

Воєнні успіхи російських військ дали підстави ца­реві Миколі II на вторгнення в Німеччину. Під Вар­шаву та Івангород було перекинуто 3 армії.

Тривалі бої у Польщі, що розпочалися між воюючими сторона­ми, виснажили супротивників. І російські, і німецькі війська перейшли до оборони.

В основі плану Шліфена, начальника генштабу німецької армії, лежала ідея блискавичної війни про­ти Франції. Після цього ще до осіннього листопада німці надіялись завершити кампанію на Сході у війні проти Росії. Та воєнна фортуна розпорядилася так, що основний перебіг воєнних подій відбувався на східно­му фронті. Розгром росіянами австрійських армій в Галичині, а німецьких — у районі Лодзі означав крах плану блискавичної війни («бліцкрігу»). На за­хідному фронті почалася позиційна окопна війна.

Після цього держави Троїстого союзу посилили бой­ові дії проти Росії з наміром вивести її з війни. Тим-то на початку 1915 р. на Західному фронті Росії про­тистояли вже 140 німецьких і австро-угорських дивізій, тоді як на початку війни влітку 1914 р. — всього 55.

Взимку 1914-1915 pp. російські війська добились успіху в Карпатах і захопили також Перемишльську фортецю. Австро-угорські війська потерпіли поразку таку відчутну, що вона поставила цісарську державу на грань цілковитого краху. Німецьке командування у відповідь протягом півроку проводило активні бо­йові операції в Польщі. Російські війська змушені були відступати, залишивши в руках ворога Польщу й Литву, частину Латвії і Білорусії, Східну Галичину, Північну Буковину і західні повіти Волині. Восени 1915 p., коли фронт установився на лінії Чернівці— Тернопіль—Пінськ—Рига, у війну на боці Німеччини вступила Болгарія. Блок союзників Німеччини отри­мав назву Четверного союзу.

На початку 1916 р. німці і австрійці активізували свої воєнні дії. Тільки в битві при Вердені втрати з кожного боку склали більш ніж 300 тис. чоловік. Однак успіху німцям це не принесло.

Влітку цього ж року почався наступ російських військ під командуванням ген. А. Брусилова зразу в чотирьох напрямках на фронті довжиною в 350 км.

Були захоплені Волинь, Галичина і Буковина. Армії А. Брусилова в кінці літа вийшли на карпатські пе­ревали. Утрати противника складали до 1,5 млн сол­дат і офіцерів. Захлинувся наступ німців під Верде­ном. Була врятована від поразки Італія, а Румунія оголосила війну Німеччині та Австро-Угорщині. Ру­мунські війська відступали перед переважаючими силами німців і австрійців, залишаючи свою терито­рію ворогові. У Генштабі Росії жартували: «Для того, щоб тримати у безпеці кордон з ворожою Румунією, треба було ЗО тис. солдат, але тепер і з союзною Руму­нією треба тримати на кордоні ті ж самі ЗО тис., щоб захищати її від ворогів».

Становище в Західній Україні. В останні роки пе­ред війною український політичний і культурний рух 8 Галичині і Буковині добивався чимраз більшого ус­піху. Українці тут мали більший досвід громадської і політичної діяльності. Було тільки питанням часу, коли вони добудуть собі усі права, забезпечені їм ав­стрійською конституцією. Найгострішу боротьбу до­велось витримати українцям Галичини за реформу виборчого закону для сейму, який вирішував усі спра­ви внутрішнього життя краю. Після довгої і впертої боротьби прийшли до згоди вже на початку 1914 р.

Ще наприкінці 1912 р. на з'їзді провідних діячів галицьких партій і організацій було ухвалено, що у випадку війни між Австро-Угорщиною і Росією ук­раїнці повинні підтримати австрійців, які допоможуть перетворити Галичину у «П'ємонт» — центр об'єднан­ня усіх українських земель.

З метою втілення своїх планів у життя 2 серпня 1914 р. українські політичні партії об'єдналися в Го­ловну Українську Раду. У ті ж дні була створена Цен­тральна Бойова Управа, яка звернулась до уряду з про­ханням дозволити сформувати легіон Українських січових стрільців. Згода була отримана, бо цісареві потрібно було гарматне м'ясо.

Більше 20 тис. добровольців записалося в Легіон, але завдяки інтригам польських політиків, які зрозуміли, що легіон може стати зародком української регулярної армії, цісар обмежив чисельність його до 2,5 тис. стрільців. Легі­он УСС був включений до складу австрійської армії.

2 травня 1915 р. січові стрільці здобули свою пер­шу перемогу над російськими підрозділами при обо­роні гори Маківка. Бої на Маківці показали, що ук­раїнці стають активним чинником світової історії, творцями свого майбутнього.

Українці з Наддніпрянщини — Д. Донцов, В. До­рошенко, М. Меленевський та інші, — емігрувавши в Галичину від переслідувань самодержавства, створи­ли Союз визволення України (СВУ). СВУ ставив за мету створення гетьманської держави, незалежної як від Ав­стро-Угорщини, так і від Росії. Цісарська влада наміри­лась використати СВУ у підривних антиросійських діях. Українські політичні лідери з Наддніпрянщини різко осуджували такі наміри.

Зокрема, ТУП на чолі з М. Грушевським негативно поставився до таких дій СВУ. А лідер УСДРП С Петлюра виступив у Москві на за­хист Росії у війні. Однак це не врятувало український суспільний рух від переслідувань як в Росії, так і в Австро-Угорщині. До 1917 р. перебував у засланні в Симбір­ську, Казані і в Москві М. Грушевський.

Не уникли переслідувань і українці в Галичині. Народи імперії Габсбургів, підбурювані урядовими ко­лами, цькували і переслідували українців. Дійшло й до прямого геноциду, коли десятки тисяч українців були знищені в концтаборах Австрії. У той же час тисячі канадців українського походження були інтер­новані в концтаборах урядом Канади.

Окупаційну політику царизму в зайнятому росія­нами м. Львові восени 1914 р. активно проводив гене­рал-губернатор граф О. Бобринський. Він заявив, що в цих землях «корінне населення все було російське, устрій їх повинен бути оснований на російських заса­дах. Я буду тут вводити російську мову, закон і устрій».

Восени були закриті практично всі українські уста­нови, бібліотеки, школи. Почалися обшуки і пересліду­вання місцевої інтелігенції. Був арештований і виве­зений до монастирської тюрми у Суздалі митрополит Андрій Шептицький, де він і відбував термін ув'яз­нення до 1917 р.

Греко-католиків почали насильно навертати до пра­вослав'я. Проводилася «інвентаризація», тобто грабу­нок галицьких банків, музеїв, книгарень. Демонтува­лось обладнання друкарень, зокрема Наукового това­риства ім. Т. Шевченка у Львові.

Війна набувала дедалі більш кровопролитного ха­рактеру. У кінці 1915 р. російська армія втратила близько 3,5 млн чол., у тому числі більш ніж 1,5 млн полонених. А в тилу назріла криза промислового ви­робництва. Тільки в Україні до січня 1917 р. погасло 36 доменних печей. Майже на два мільйони десятин скоротилися посівні площі, почалися перебої з поста­чанням продуктів харчування, зростала інфляція. Це привело до загострення соціально-політичної обстанов­ки. Масові заворушення охопили населення промис­лових центрів України. У 1915 р. в Україні пройшло 113 страйків. У них брали участь майже 50 тис. робіт­ників. А вже у 1916 р. відбулося 218 страйків, з кіль­кістю учасників до 200 тис. чоловік. Страйки та заво­рушення йшли під гаслом «Геть з війною!». Піднялися перш за все робітники таких міст як Горлівка (Дон­бас), Бахмут, Катеринослав, Харків, Миколаїв. Найбіль­шою популярністю серед них користувались соціал-демократичні агітатори.

Довготривала окопна війна вкрай виснажила Ук­раїну. Були вбиті або покалічені мільйони молодих, сильних чоловіків. Різко впала продуктивність праці на заводах і фабриках, де чоловіків замінили жінки й діти. Стояли пусткою десятки тисяч десятин неза­сіяної землі. Частішими ставали випадки епідемій і пошесті. Усе відчутнішим ставало наближення на­ціональної катастрофи.

Піднесення національно-визвольного руху не тільки в Україні, а й по всій Росії свідчило про наближення нової революції.